Із–під землі говорить «Скеля»

Радянська історія й досі повна нерозгаданих секретів — це добре розумієш у таких місцях, як «Військово–історичний комплекс «Скеля», що на Житомирщині. Цей підземний військовий об’єкт у місті Коростені, зведений у граніті, — вочевидь, один із найсекретніших комплексів сталінської епохи. Масштаби і якість виконаних робіт у ньому вражають, а ось призначення достеменно досі не відоме. Деякі експерти називають цей підземний комплекс «бункером Сталіна» і не виключають, що будувалася ця унікальна підземна споруда саме для «батька всіх народів». Світло на унікальний комплекс могли б пролити секретні документи, що досі зберігаються в Москві. Але офіційна Росія не надає їх Україні. Можливо, є що приховувати?

Коростеню не страшна атомна бомба

Об’єкт «Скеля» вражає будь–якого відвідувача: підземний тунель довжиною 156 метрів, що налічує більше 30 кімнат, пролягає на 40 метрів під землею (це два метри бетону, 18 метрів моноліту граніту і 20 — ґрунту) — будь–який атомний вибух йому не страшний. За словами директора комплексу Івана Поліняки, достеменно відомо, що цей об’єкт має три рівні–поверхи. Однак доступний для відвідувачів і вивчений фахівцями наразі лише другий.

«Батько» цього військового комплексу, відомий генерал Дмитро Карбишев, втілив чудову ідею. Для свого дітища він використав стародавні древлянські підземелля — вони були переобладнані під запасний командний пункт Коростенського укріпрайону, який став частиною так званої оборонної «Лінії Сталіна». «Вона починалася на Карельському перешийку і йшла до західного кордону, — пояснює Іван Поліняка. — Наше місто на той час було прикордонним — 60 кілометрів до Польщі. У цій «Лінії Сталіна» нараховувалося 14 укріпрайонів. Коростенський укріпрайон під №5 займав оборону 182 кілометри і нараховував 456 ДОТів — потужнішої оборонної лінії на західному кордоні СРСР просто не існувало».

Роботи над об’єктом «Скеля» розпочалися у 1928 році, закінчилися у 1935—37–х роках, велися вони у величезній секретності. Над захистом цього об’єкта добре попрацювали експерти: секретний бункер захищало п’ять рівнів металевих маскувальних сіток. Це дозволяло не боятися авіабомбування. А потужні противибухові двері могли витримати прямий постріл гармати.

Не наближайся — уб’є!

Дослідникам вдалося дізнатися від очевидців того будівництва, що над укріпрайоном працювали висококласні фахівці. Причому навіть вони не знали, що саме будують. «Нам розповідали свідки, що кожен спеціаліст працював лише над однією кімнатою — в інші доступ їм був заборонений. — розповідає Іван Поліняка. — Закінчивши половину кімнати, працівник їхав на Далекий Схід — закінчувати таке саме приміщення на схожому секретному об’єкті». До речі, в бункері «Скеля» нема жодної однакової кімнати.

Документів, які б могли відповісти на всі питання щодо об’єкта, на жаль, Україна досі не отримала — їх, незважаючи на численні запити, не надає офіційна Москва. «У нас є карти Коростенського укріпрайону, надані Росією, з грифом «цілком таємно», на них вказані всі ДОТи і прикордонні стовпи, навіть номери їхні зазначені. Все сходиться. А цього об’єкта на тих документах немає — наче його ніколи й не було. Значить, він ще більш секретний», — робить висновок Іван Поліняка.

У своїх дослідженнях науковці послуговуються німецькими архівними даними. Коли під час Другої світової війни Коростень захопили німці, вони зробили унікальну схему і фотографії, які збереглися й донині.

Одна фотографія особливо цікавить дослідників — це зображення кімнати для найвищої посадової особи: у приміщенні дорогі шкіряні меблі, на підлозі лежить дубовий паркет, на стінах картини. На той час — небачена розкіш. Із кабінету є запасний вихід на вищий рівень. Для кого все це готувалося, невідомо. Однак фахівці не виключають, що для самого Сталіна — він був відомим любителем шкіряних меблів. До того ж опікувалися об’єктом не прості військові, а окремий 55–й спеціалізований полк НКВС (це не одна тисяча осіб!). «Судіть самі, — розмірковує Іван Поліняка, — політика держави на той час була наступальна. Коростень має ідеальне розташування — це прикордонне місто, звідси пряма дорога до Києва, Варшави, Берліна. Цей бункер — чудово захищений об’єкт, звідки можна вести керування військами... Роботи в ньому виконані на найвищому рівні, у надзвичайно секретному режимі ... Можливо, і для самого Сталіна. Але це лише припущення — доказів цього, на жаль, ми не маємо».

Коростенці пригадують, що місцевим не дозволено було наближатися до місця бункера, прогулюватися в сусідньому парку. «Серединою річки йшов колючий дріт, — вказує Іван Поліняка на річку Уж, що протікає за кількадесят метрів від «скелі» з таємним об’єктом. — На 100 метрів до берега підходити заборонялося — стріляли без попередження, і стріляли на смерть». Кажуть, що в Коростені тоді діяла комендантська година і місцевим узагалі не дозволяли виходити на вулицю після 22 години.

Зв’язок із Москвою досі працює

На особливу увагу заслуговує якість виконаних робіт у самому бункері — вона настільки висока, що всі механізми тих часів і досі лишилися в робочому стані. І лише 15 хвилин потрібно, щоб перевести цей об’єкт із «музейного» в бойовий стан. Командний пункт цілком автономний — тут є свій колодязь з питною водою (до речі, найкращою у місті), ця вода набиралася у спеціальні баки, зсередини оброблені сріблом. Були передбачені також зовнішня та внутрішня вентиляція, система контролю рівня тиску, санпропускник, водогін, стояли дизельні генератори, що забезпечували автономне енергопостачання. Людей, які мали перебувати в об’єкті (а їх могло бути до двох тисяч осіб), забезпечували усім необхідним. У бункері були їдальні, кімнати відпочинку, робочі приміщення. До речі, у підземеллі підтримується цілий рік стабільна температура +16 за Цельсієм. Каналізація ще часів Карбишева, яка теж була передбачена в командному пункті, — це окрема загадка. «Три роки тому в каналізацію я висипав барвник — мені було цікаво, куди ж вона виведена? — розповідає Іван Поліняка. — Наші люди стояли вниз за течією річки, чекали, коли з’явиться фарба, але нічого так і не виявили». Усі металоконструкції у бункері виконані зі сталі, яка використовувалася для виробництва танків. А система зливу змонтована так, що жодні повені та бурі цьому об’єкту не загрожують».

Окремої уваги заслуговує кімната урядового зв’язку та зал оперативного зв’язку зі штабом Червоної Армії — тут досі працює кнопка тривоги й діє чудовий телефонний зв’язок. «Куди веде цей кабель, достеменно не відомо. Але те, що тут був прямий зв’язок із Москвою, — це однозначно, — каже Іван Поліняка і демонструє телефонні дроти, що стирчать зі стіни в кімнаті урядового зв’язку. — Кабель прокладали на 14–16 метрів під землею — така була інструкція. Тут є 68 телефонних номерів, і зв’язок досі просто чудовий».

Підземний госпіталь і купа таємниць

Працювати фахівцям ще доведеться над багатьма таємницями. Один із рівнів–поверхів замурований за рішенням міської влади, — у післявоєнний час, коли підземелля було пограбоване і доступне для мешканців, тут загубилися діти. Зачіпати забетоновані ходи керівництво музею дотепер не зважується — побоюються порушити унікальний мікроклімат об’єкта. Для подібних робіт потрібні науковці й дороговартісна техніка. Зокрема, в нагоді могли б стати спелеологи — вони могли б просвітити граніт, але їхні послуги задорогі для Коростеня. «Нас багато що цікавить: наприклад, чи є за стінами інші приміщення, — каже Іван Поліняка. — І десь іще має бути запасний вихід — відомо зараз лише про два». Місцеві люди кажуть, що тунель найнижчого рівня веде попід річкою — до підземного госпіталю. І начебто тягнеться таємне підземелля до 7—9 кілометрів!

Про «Скелю» як про унікальний музей заговорили лише останнім часом — коли її довела до пуття місцева влада на чолі з мером Володимиром Москаленком. І тепер, окрім самого об’єкта, є що показати: у кімнатах бункера облаштовані унікальні експозиції. Наприклад, єдиний в Україні музей протигазів, де можна побачити протигаз для коня, виготовлений ще під час Першої світової війни; протигаз для корови. Ще є унікальний протигаз, засекречений до 1985 року — в нього немає шланга, а тільки щоки зі спецпапером — через нього можна говорити. Є ще експонат, з якого можна навіть пити воду.

Чимало є експонатів із часів Чорнобильської катастрофи — наприклад, захисна дитяча камера, у якій можна врятувати дитину від радіаційного забруднення. Є також у музеї прекрасна колекція воєнних знахідок — зброя, особисті речі солдатів, снаряди (є навіть агітаційний!), макети ДОТів.

Планів у музейників чимало — знайшлися б лише інвестори.