Я тебе не чую...

З поведінки немовляти дуже важко зрозуміти, чи здатне дитя взагалі почути якісь звуки, чи однаково добре працюють обидва вуха і чи вловлює дитина тихі звуки. У перші дні життя крихітне створіння практично не реагує на зовнішні подразники. Але з часом дитина починає дивитися у той бік, звідки лунає шум, тягнути ручки, повертати голівку. І тут батькам важливо не прогавити тривожні симптоми глухоти, приглуховатості чи інших проблем зі слухом. На жаль, більшості українців доводиться проводити «діагностичну роботу» із застосуванням брязкалець та інших підручних засобів. Зрозуміло, результат не завжди є точним. Тому вітчизняні лікарі наголошують: у кожному пологовому будинку нашої країни має бути спеціальне обладнання, яке дає відповідь на запитання — чує малюк чи ні. Рання постановка діагнозу й вчасне лікування допомогли б уникнути сотень випадків інвалідності через слух.

Діагноз — до восьми місяців

Коли зі слухом все гаразд, дитині легко розвиватися, розуміти оточуючий світ, вчитися говорити й адекватно висловлювати свої думки. Коли замість моря найрізноманітніших звуків світ оточує дитину суцільною тишею, проблем із розвитком не уникнути. Як розповів «УМ» головний дитячий оториноларинголог МОЗ України, доктор медичних наук, професор Анатолій Косаківський, дослідження іноземних вчених засвідчили, що реабілітацію дітей із вадами слуху треба починати до восьмимісячного віку. Тоді дитина нічим не поступатиметься одноліткам у своїх здібностях. Якщо ж почати реабілітацію пізніше, інтелект малюка серйозно постраждає, і дитина помітно відставатиме в розвитку. Дитині, яка не чує і не розмовляє, треба виконати кохлеарну імплантацію до п’ятирічного віку — це дає можливість повернути слух пацієнту. Якщо ж операцію провести після п’яти років, результату практично не буде, і дитина залишиться глухонімою.

Проблема ранньої діагностики й реабілітації пацієнтів із вадами слуху турбує не одну тисячу українських родин. Сьогодні в нашій країні живуть півмільйона дітей з вадами слуху, серед яких п’ять тисяч потребують негайного хірургічного втручання (кохлеарної імплантації), а близько 300 тисяч потребують корекції слуху. Лікарі переконані — якщо цим дітям своєчасно надати допомогу, вони успішно інтегруються в суспільство, без проблем закінчать школу, отримають вищу освіту, влаштуються на роботу, створять сім’ю і не будуть іти до держави з простягнутою рукою, щоб просити пенсію інваліда на проживання.

За словами фахівців, батьки можуть запідозрити наявність проблем зі слухом у перші два–три місяці життя дитини. Але ті самі лікарі скаржаться, що до них нерідко приводять глухих дітей не на перших трьох місяцях життя, а у дво–, три–, п’ятирічному віці, коли пацієнтів набагато важче реабілітувати. Виникає природне запитання: звідки в нас береться така кількість запущених випадків? Виявляється, батьки інколи вважають, що мовчання дитини та її неадекватна реакція на репліки дорослих — нормальний стан, який минеться з віком!

«Буває так, що до нас дитинку приводять у два–три роки, маля не чує і не говорить, відстає у розвитку, а мама каже: «Я думала, донька просто не говорить, а пізніше почне. Нам родичі казали, що їхній Сашко теж до трьох років мовчав, а потім як заговорив, зупинити неможливо». Оце, скажу вам, найстрашніше...», — зізнається Анатолій Косаківський.

Про те, що вухо не чує, дізнався у військкоматі

Утім три роки — не межа. Про серйозну патологію слухового нерву чи слухової кістки наші люди можуть уперше дізнаватись... після повноліття!

«Свого часу я працював у військкоматах, — пригадує Юрій Гладуш. — І часом бувало, що 18–річному хлопцеві ставало вперше відомо, що в нього одне вухо абсолютно не чує, тільки в нас. І те, що одне око зовсім не бачить, деякі призовники вперше з’ясовували у 18 років!» Цікаво, чому людина такий тривалий час не помічала, що з нею щось не так? Причина, як пояснюють фахівці, полягає в тому, що людський організм добре адаптується до різних умов. Якщо одне вухо не чує, око не бачить, спрацьовує механізм компенсації, і здоровий орган бере на себе функції обох. Водночас людині немає з чим порівняти свої відчуття від роботи певного органа. Призовник чує одним вухом і думає, що то нормально. А у 18 років хлопцю кажуть, що в нього одне вухо мертве, і лікарі нічого з цим не зроблять. Тому щоразу, як у пацієнта внаслідок отиту буде на певний час «вирубати» слух у вухові, що чує, хлопець залишатиметься практично глухим. Такі випадки, на жаль, теж бувають...

Про те, як лікарі планують підвищити медичну грамотність населення, «УМ» розповів генеральний директор української дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» Юрій Гладуш: «Наразі ми з професором Косаківським розробляємо для українських мам детальні інструкції — на що треба звертати увагу батькам, щоб не прогавити патології в розвитку дитини. Інструкції, які ми плануємо укласти до кінця року, будуть вивішені в кожному пологовому будинку та пологовому відділенні всіх регіонів країни. Так ми нагадаємо мамам, що дитина в певному віці обов’язково має реагувати на звук, повертаючи голівку, тощо, а коли цього не відбувається, батьки повинні показати дитину лікареві. Краще перестрахуватися і зайвий раз звернутись до спеціаліста, ніж потім лікувати запущену патологію».

300 мільйонів для боротьби з глухотою

Однієї лише пильності батьків для ліквідації проблеми замало. Пан Косаківський зауважує, що всі пологові будинки та відділення в Україні (а їх налічується 600) треба обладнати спеціальними апаратами для встановлення глухоти дитини. «Дати відповідь на питання — чує дитина чи ні — можна вже через три години після її народження. Іноді цьому заважає волога, яка накопичилась у слуховому проході, тоді ми маємо відповідь на другий–третій день життя пацієнта. Далі діток, які не чують, перевіряють ще кілька разів. І якщо до трьох місяців ситуація не покращується, малюку встановлюють точний діагноз — на більш складному обладнанні, на рівні обласної лікарні. Після низки досліджень починається реабілітація дитини».

Проблема в тому, що найпростіший апарат для ехоскринінгу (а їх, нагадую, треба 600) коштує понад 30 тисяч гривень. Чималі кошти треба витратити і на закупівлю більш складного обладнання, яке дозволяє ширше дослідити стан слухового нерва та слухових кісточок. Слухові апарати, кохлеарні імпланти, протези вушних раковин — усе це також потрібно закуповувати за кошти держави, кажуть лікарі. За підрахунками оториноларингологів, на все про все потрібно 300 мільйонів гривень — для впровадження п’ятирічної програми допомоги дітям із вадами слуху.

Зараз цю програму розглядають у МОЗі, а ухвалять, у кращому разі, на 2010 рік. Дітки ж стільки чекати не можуть. Добре, що благодійники допомагають. Так, завдяки спонсорським коштам та турботі місцевої влади дорогі аудіометри з’явилися в п’ятьох містах України. А нещодавно необхідне обладнання загальною вартістю 500 тисяч гривень з’явилось у дитячих лікарнях північного, південного, східного та західного регіонів України. Це — Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня, Волинське обласне дитяче територіальне медичне об’єднання, Республіканська дитяча клінічна лікарня МОЗ АР Крим та Чернігівська обласна дитяча лікарня.

Дитячі медичні заклади отримали від Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» та компанії «Проктер енд Гембл Україна» діагностичний апарат для реєстрації коротколатентних слухових викликаних потенціалів, діагностичний аудіометр та імпедансний аудіометр із розширеним діапазоном частот. Апаратура допоможе здійснювати ранню діагностику та реабілітацію дітей із вадами слуху, завдяки чому пацієнти не будуть поповнювати лави інвалідів.

Водночас медики сподіваються на якнайшвидший розгляд та прийняття державної програми щодо дітей із вадами слуху. 300 мільйонів гривень нам не дасть жоден благодійник...

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

«За світовою статистикою, на кожну тисячу немовлят виявляють чотири дитини, які мають проблеми зі слухом, — каже Анатолій Косаківський. — Із них одна дитина абсолютно глуха (їй потрібна кохлеарна імплантація), а ще ще троє малюків потребують слухових апаратів і ранньої реабілітації, яку слід починати принаймні з шестимісячного віку, а за кордоном — навіть із трьох місяців».