Юрій Терещенко: Київ не має бути цнотливим, інакше нас у світі не зрозуміють

Із режисером Юрієм Терещенком, ініціатором і керівником кінопроекту «Києве, я люблю тебе» ми зустрілися в Будинку кіно. Звідти помандрували вулицями міста, які з вересня «зніматимуться» в коротких десятихвилинних фільмах молодих українських та іноземних режисерів. «Я побачив перший фільм «Париж, я люблю тебе», переглянув «Лондон, я люблю тебе», почув, що мексиканський режисер готує «Нью–Йорк, я люблю тебе» і зрозумів — пішла медійна хвиля, треба ловити момент і заявити у світі, як ми любимо Київ», — каже Юрій Терещенко, згорнувши в дудочку замітку про незвідані місця столиці, якими ми прогулювалися кілька вечірніх годин, говорячи про кінематографію, любов і гроші.

Себе ініціатор проекту характеризує коротко і професійно: «У мене є все. Професора отримав, заслуженого діяча мистецтв отримав, студентів навчаю, власні проекти як робив, так і роблю, а ідеї не вичерпуються. Мені соромно, що держава дає мільйони на маргінальне кіно про козаків, яке ніхто не дивиться, тоді як ніхто не розказує про свого сусіда, перше кохання. Цим проектом я хотів би вивести українську кінематографію на світовий рівень і відкрити нові імена в режисурі».

«Лондон» склепали в Києві

— «Париж, я люблю тебе» знімався п’ять років. Там є драматургія, де всі наприкінці зустрічаються. Продюсер задумав, щоб про найвідоміше у світі місто знімали найвідоміші режисери. Скільки це коштує — замовчують. «Лондон, я люблю тебе» ніхто не знімав як один фільм. Це наші купили короткометражки, де є кадри Лондона і самі з’єднали їх під розбрендованою шапкою. «Київ, я люблю тебе» — це моя авантюра. Я понад шістнадцять років займаюся викладацькою діяльністю, випустив три режисерські майстерні в Київському університеті культури, зараз набираю абітурієнтів у Карпенка–Карого. У мене ще не армія, але все–таки потужна дивізія молодих режисерів. Згадуючи їхні дипломні роботи, розумію, що це конкурентоспроможний європейський продукт. Зараз якщо молодий режисер хоче продовжувати традиції Тарковського, Фелліні, Бергмана, Вендерса, то він просто помре з голоду. Їх ніхто не підтримує. Тому талановиті кінематографісти йдуть працювати на телебачення і забувають про журавля в небі, про якого мріяли в університеті. Тому так мало в нас фільмів, за які не соромно.

— «Париж...» робили п’ять років. Скільки часу треба на український проект?

— Я стільки не витримаю. Зараз триває конкурс сценаріїв, надійшло 15, два з них я вже відібрав. Один буде знятий у стилістиці німого кіно з титрами, в іншому — дія відбувається в таксі. Якщо буде еротика, я не відкидатиму її. Головне, щоб це було талановито. Київ не має бути цнотливим, інакше нас у світі не зрозуміють. Зніматимемо у вересні–жовтні, коли в місті найкраще кінематографічне освітлення. Запланував шість українських і чотири іноземних режисери, кожна робота триватиме по десять хвилин. Зніматимуть по два–три дні. Так що до весни проект буде готовий, і ми можемо подаватися на Каннський кінофестиваль.

Якщо все піде, як планувалося, то буде і другий, і десятий цьом–цьом. Мені пропонували скористатися відомою продюсерською формулою, щоб знімали відомі імена на кшталт Романа Балаяна і Кіри Муратової, мовляв, тоді проект гарантовано матиме успіх і гроші швидко знайдуть. А я хочу, щоб нарешті «прорвалися» молоді режисери зі свіжими ідеями, пішли з телебачення і повернулися з Європи.

— А за чиї гроші зніматимуть?

— Основне фінансування взяло на себе Міністерство культури і туризму. На кожен фільм буде виділено по 20 тис. доларів. За ці гроші на цифру реально зняти короткий метр. Це стрижень, а до нього ми будемо шукати гроші в різних приватних компаніях. До мерії я написав листа, але на нього ніхто не відреагував. Мені легше на Марс злітати, ніж із Черновецьким про «Київ...» поговорити.

Таксі з рожевими жирафами

— Ви відібрали сценарії своїх студентів?

— Одна робота хлопця з моєї кафедри, інша надійшла вчора вночі, імені автора ніколи до цього не чув. Якщо він тільки сценарист, тоді я запропоную людину, яка буде знімати. Я знаю почерки режисерів, хто це зможе обіграти. Обіцяв надіслати свою роботу Алан Бадоєв. Я теж як режисер зацікавлений у проекті. Перечитую надіслані сценарії, домонтовую документальний фільм, прем’єра якого буде в листопаді, і думаю про свою історію.

— Як шукатимете іноземних режисерів?

— Підходив в інститути, пропонував взяти на себе оголошення конкурсу в їхніх країнах, може вони самі запропонують декілька імен із Німеччини, Франції, Польщі. Ми згодні оплатити п’ять днів проживання в Києві для ознайомлення. Режисери приїдуть сюди з домашніми доробками, а пейзажі вибиратимуть на місці. Поки що не маємо гарантії, що будуть гроші, тому конкурс серед іноземців почнеться тоді, коли закінчиться наш, і Держслужба кіно виділить обіцяну суму.

— Вони теж зніматимуть за 20 тис. зелених?

— Усі в рівних умовах. У нас не розбещені гонорарами актори, ми не запрошуємо світових зірок. Я хотів би, щоб знімалися також непрофесійні актори. Маємо велику проблему з мовою. Акторів вибирають за фактурою, вони розмовляють тільки російською, а знімати треба українською. Та ми спробуємо зробити тримовне кіно, де говоритимуть українською, російською і англійською чи французькою.

ПОРІВНЯННЯ

У «Лондоні...» показували більше місто, тому там задіяні англійські режисери, у «Парижі...» акцент зроблено на психології. Ми підемо за оригінальною версією. Любовну історію можна придумати будь–де і говорити різними мовами, а я, в свою чергу, підказуватиму сценаристам, на яких майданчиках їм краще знімати. Запропоную дворик на Володимирській з рожевими жирафами і веселкою, воронів поблизу Золотих воріт, ліфт на одну особу на Прорізній. Заради цього варто придумувати епізоди, щоб навіть киянин роззявив рота від захоплення, в якому чудовому місті він мешкає.