Про бляху, муху і торжество деградації
Десять років тому повсякчасна боротьба з «ворожими» вітряками на ниві української культури ще викликала посмішку. Надуживання патріотичними гаслами здавалося задавненим мітинговим рефлексом, який мав би згодом зів'янути. Але спливло вже до біса часу, а нацдебілізм цвіте собі маком. І колір його червоний тепер застить всі інші, патріотичніші, відтінки.
Паразитування на класиці й традиціях — суть згаданого феномену, як і незмінне промовляння від «імені народу». З нацдебілізму можна було б і нині реготати, якби не дедалі агресивніше його прагнення оглуплювати культуру, запихати справжнє народне надбання до смердючих комор, де зберігається також увесь мотлох і непотріб тьмяного совдепівського минулого.