Час до рук прибрати

      Мода на льняні вироби у столичних бутіках різко підвищила привабливість українських льонокомбінатів. За радянських часів їх було два — у Рівненській і Житомирській областях. І обидва за часи незалежності пережили однакову долю: брак сировини, простої, глибока криза, процедура банкрутства. Інакше й не могло бути, якщо зважити, що господарства Полісся порівняно з 1990 роком майже в десять разів скоротили посіви льону-довгунця. Колись ця технічна культура займала 210 тисяч гектарів, а зараз — усього 23 тисячі. Урожайність льону «впала» на 60 відсотків, тож чи варто дивуватися, що більшість льонозаводів не завантажені сировиною навіть на 30 відсотків? Інвестиції — єдиний шлях поставити експортоспроможну  галузь на ноги.

      Якщо ВАТ «Рівнельон», як повідомляла «УМ», усерйоз зацікавилися росіяни, то Житомирський льонокомбінат, який бралися повернути до активної життєдіяльності наші, останнім часом погруз у судових суперечках.

      Два з половиною роки тому за клопотанням комітету кредиторів Господарський суд відкрив процедуру санації (тобто фінансового оздоровлення) збанкрутілого ВАТ «Льонотекс». Відродити підприємство взялася житомирська фірма ТОВ «Текстиль-Імпекс». Колишній флагман льоноткацтва, вважайте, лежав на лопатках — тільки борг із заробітної плати сягнув понад мільйон 700 тисяч гривень. Інвестор, згідно з погодженим з Фондом державного майна планом санації, зобов'язувався виплатити людям зароблені кошти протягом шести місяців, а також залучити близько 10 тисяч гривень для відновлення виробництва. Так на базі підприємства-банкрута з'явилося ЗАТ «Житомирський льонокомбінат». Спочатку все йшло як по маслу. Фактичний власник підприємства вклав у нього значні кошти — близько 4,5 мільйона гривень, придбав, згідно із затвердженим планом санації, активи, реструктуризував борги. Однак сьогодні керівництво ЗАТ не може працювати і користуватися своєю законною власністю, оскільки через суд його звинуватили у буцімто невиконанні взятих зобов'язань і відсторонили від роботи.

      Зрозуміло, відбулося це не просто так: у гру раптово вступив новий інвестор, фірма з Києва, ставленики якої зараз відкрито керують льонокомбінатом. Місяць тому — певно, для самореклами — вони поквапилися урочисто запустити оновлене за чужий рахунок підприємство, а сьогодні якимось чином закуповують сировину, завозять її на комбінат і переробляють, наче так і треба.

      Тим часом власники ЗАТ намагаються повернути собі майно льонопереробного підприємства. Через Житомирський апеляційний господарський суд їм вдалося скасувати незаконне рішення Господарського суду Житомирської області, який увiмкнув «зелене світло» для київської фірми-інвестора. Проте представники останньої не збираються відступати з льонокомбінату за так, тож не прислухалися до нового рішення суддів, а продовжують працювати, зманюючи на свій бік як трудовий колектив, так і місцеву владу, які, втомлені багаторічними простоями, хочуть тільки одного — щоб ткацькі верстати більше не зупинялися.

      Цікаво, що основному інвесторові відома першопричина неприємної катавасії. За словами керівників «Житомирського льонокомбінату», спровокував її антикризовий менеджер, який «здав» киянам головну комерційну таємницю — основні інвестиційні дані й плани реформування підприємства. Знаючи «козирні карти» супротивника, вступати в боротьбу за солідне місце в льонарській галузі значно простіше. Щоправда, представники ЗАТ «Житомирський льонокомбінат» так легко відступати не збираються. Вони стверджують, що вже через рік зможуть вивести комбінат на рівень виробництва 5-7 мільйонів погонних метрів полотна на рік, тобто у п'ять-сім разів збільшити його теперішні потужності. І збираються не лише відстоювати свої права в суді, а й домагатися виконання ухвалених рішень.

Михайло ЛИСЕНКО.