Перед Софійським собором уже встановили сцену. (Фото Володимира СТАДНІКА.)
На 1020–ту річницю Хрещення Київської Русі в Софійський собор повертаються дві святині — дзвони і царські врата. Їх відібрали в головного храму держави у 30–х роках минулого століття. Дзвони пішли на потреби індустріалізації, а врата, які були оздоблені сріблом і золотом, порізали і, вірогідно, хотіли переплавити. Радянська машина діяла без розбору і підминала під себе найсвятіше. На щастя, пластини врат, які символізують вхід до Царства Небесного, вціліли. Два роки тому їх відправили на реконструкцію до Польщі, а нині Царські врата уже стоять в іконостасі Софійського собору. Вони закриті чорною ширмою і чекають, коли їх відкриють під час урочистостей з нагоди річниці Хрещення Русі під час вечірньої літургії 25 липня. Врата і дзвони будуть освячені Вселенським патріархом Варфоломієм І.
На території Софії Київської кипить робота. Тут відбудеться частина державних урочистостей з нагоди 1020–річчя Хрещення Київської Русі. На Софійській площі монтують сцену. Мулярі підрихтовують будівлю Софійського собору, а на дзвіниці готуються монтувати дзвони. Найважчі прикріплять зараз, а легші підіймуть на дзвіницю відразу після освячення.
Працівники Національного заповідника «Софія Київська» заклопотані, але перебувають у піднесеному настрої. «Як на мене, це диво! Із понівечених пластин відновлено Царські врата, і тепер вони знову стоять у храмі, — радіє завідувач відділу науково–історичних досліджень «Софії» Надія Нікітенко. — Після стількох років над храмом знову залунають дзвони. Це великий день для нас і для країни».
Досі під час свят на Софії вмикали електронні «дзвони» — звук лунав із колонок. А раніше на дзвіниці Софії Київської було двадцять дзвонів: п’ять великих, дев’ять середніх і шість маленьких, які були прикріплені до годинника. Найдавніші з них були відлиті в XVII столітті. «Ми знаємо про ці дзвони з опису ХІХ століття, — розповідає «УМ» Надія Нікітенко, професор і доктор історичних наук. — На жаль, у 1930 році вони були вилучені, як тоді казали, на потреби індустріалізації. У нас в архівах збереглися шматки дзвонів: їх скидали з дзвіниці на землю. Дивом зберігся тільки один дзвін — «Мазепа».
Серед старих дзвонів найбільшим був «Рафаїл». Гігант важив аж 13 тонн. Можна тільки уявити, який звук він розливав по київських пагорбах! Проте, плануючи повернути Софії Київській дзвони, фахівці вирішили не відновлювати автентичні, а поставити нові — менші й легші.
Надія Нікітенко каже, що в архівах збереглися певні дані про дзвони, але нікому не відомі ані чіткі розміри, ані їхня оздоба. «Та нам і не треба відновлювати старі, — пояснює пані Нікітенко. — Бити у дзвони — недобре для мозаїк і фресок Софії, бо це створює великі вібраційні навантаження. Уявіть, яке потужне звучання давали ті дзвони, уявіть, як звучав «Рафаїл». Нові дзвони не повторюватимуть автентичні, але вони дадуть певне уявлення про те, як колись звучала Софія».
Для виготовлення дзвонів довелося провести кілька експертиз, розповів «УМ» заступник генерального директора заповідника «Софія Київська» Вадим Кириленко, який керує ремонтно–реставраційними роботами. Спочатку фахівці вивчили вплив, який вони створюватимуть на конструкцію дзвіниці. Зараз триває інша експертиза — щодо вібраційного впливу на будівлі Софії. «Зараз Науково–дослідний інститут будівельних конструкцій досліджує ймовірність впливу цих дзвонів на оточуючі пам’ятки, — розповідає «УМ» Вадим Кириленко. — Ми мусимо бути обачними і зробити все для того, щоб вберегти фрески і мозаїки собору та інші реліквії. Після цього дослідження ми розробимо програму щодо того, як можна дзвонити у дзвони, щоб не нашкодити Софії».
Загалом на дзвіниці встановлять двадцять дзвонів. Із «Мазепою» їх буде 21. Вони не будуть великими. За словами Вадима Кириленка, найбільший важитиме 700 кг (тобто буде у двадцять разів легшим за свого попередника «Рафаїла»), а найменший — 4. Вони будуть оздоблені незначним орнаментом. «Ми робили наголос на акустичних властивостях, а не оздобленні», — пояснює Вадим Кириленко.
Дзвони розроблялися НДІ «Укрпроектреставрація» спільно з відомим майстром–дзвонарем професором Георгієм Черненком. «Пан Черненко провів розрахунки, як поряд із великим дзвоном — мається на увазі «Мазепа», забезпечити повну звукову гаму. Він провів розрахунки по гамі і нотах і вийшов на те, що для повноцінного звучання треба вилити 21 дзвін», — розповів «УМ»заступник міністра регіонального розвитку та будівництва В’ячеслав Негода («Софія Київська» перебуває на балансі Мінрегіонбуду, а пан Негода курує роботи в заповіднику).
Царські врата — пам’ятку українського мистецтва XVІІІ століття — зняли з іконостасу собору в 1934 році, коли радянська влада розгорнула кампанію з вилучення церковних цінностей. Сімдесят років головний храм України простояв без елементу, який грає дуже велику роль під час божественної літургії. «Кажуть, що без них немає храму, бо через Царські врата входить і виходить Ісус Христос під час літургії, — каже Надія Нікітенко. — Таким чином Києву повернули не просто витвір мистецтва, а важливий духовний елемент».
Надія Нікітенко розповідає, що врата розпиляли на 11 частин. «Очевидно, їх готувалися переплавити, — припускає історик, — але здоровий глузд переміг, і вони вціліли. У 1940 році їх передали в музейне містечко на території Києво–Печерської лаври. Врата були без золотих фігурок — їх розікрали. Пластини пролежали до 1977 року, поки їх не виявив відомий реставратор Анатолій Марченко. Він заявив, що ті пластини — це і є Царські врата Софійського собору». До речі, пан Марченко брав участь у відновлювальних роботах.
Реконструкцію Царських врат проводили фахівці Польської майстерні з реставрації пам’яток старовини. Це найбільш авторитетна польська компанія, яка займається відновлювальними роботами. Майстри склали докупи 11 пластин, поставили їх на металевий каркас, прикрасили врата позолотою. На них знову золотіють постаті царя Давида та батьків Богородиці, апостоли, ангели, сцена з благовіщення Діви Марії, золотий двоголовий орел, символ царської епохи, за якої творилися врата. Фахівці мали старі фотографії врат, тому реконструкція — точна і достовірна.
Тонка робота над реконструкцією тривала два роки. Але незадовго до того, як Царські врата мали стати на своє місце в Софійському соборі, виникли несподівані перешкоди: митниця зажадала сплати мита за ввезення цінної пам’ятки на територію нашої держави.
«Нам сказали сплатити 20 відсотків від коштів, вкладених у реконструкцію, — розповідає перший заступник директора заповідника «Софія Київська» Вадим Кириленко. — Але ми ж не прибуткова організація. Це була не комерційна акція. Реконструкція проводилася за кошт меценатів: вони передали на цю справу 120 тисяч доларів. Ми довго сперечалися з митниками, назбирали всі належні документи і невдовзі таки дійшли згоди, що це не комерція».
Дзвін «Мазепа» — єдиний старий дзвін, який зберігся на дзвіниці Софії Київської. У діаметрі він має 1,55 м, висота — 1,25 м. Це найбільший зі старих дзвонів в Україні. Точної ваги ніхто не знає, бо він прикріплений до будівлі дзвіниці. Орієнтовна вага — 2 тонни. Він був вилитий у 1705 році київським майстром Афанасієм Петровичем за кошти гетьмана Івана Мазепи. Про це свідчить і напис на дзвоні. Залишається невідомим, чому радянська влада прибрала з дзвіниці 19 дзвонів, а «Мазепу» залишила, тим більше що спонсор цього дзвону колись зрадив Москву. Завідувач відділу науково–історичних досліджень «Софії Київської» Надія Нікітенко допускає, що «навіть у лихі часи радянської влади розуміли значення і цінність цього раритету і вирішили його не чіпати». За її словами, серед давніх дзвонів «Мазепа» — найбільший і має найкрасивішу оздобу.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
