«А на Січі мудрий Жан картопельку садить»

У Троїцькому, благословенному селі на Павлоградщині, перед цим мені довелося побувати бозна–скільки років тому. З усього іншого найбільше запам’яталося, як напередодні вночі «металісти» за допомогою трактора вирвали «з м’ясом» масивні металеві ворота з приміщення складу отрутохімікатів. Місцеве сільгосппідприємство, пригадую, тоді ще на плаву трималося. З його головою навіть разом їздили до Солонянського району вивчати передовий досвід реформування сільського господарства. Проте з того все одно нічого не вийшло. Агроформування наказало довго жити, незважаючи на те, що тривалий час носило ім’я Сергія Кірова, який тут, звісно, не орав і не сіяв, але чомусь високої шани удостоївся. Навіть пам’ятник цьому петербуржцеві дотепер бовваніє у центрі Троїцького. Однак нині у селі все більше подейкують про те, що Кірова на постаменті необхідно замінити на... Наполеона. І хоч це — звичайний жарт, у ньому, як відомо, є значна частка правди. Бо віднедавна мешканці Троїцького свої надії і сподівання пов’язують із французами.

Французи платять удвічі більше

Як виявилося, земляки Наполеона на Павлоградщину потрапили не відразу. Перед цим вони чимало поїздили по Україні у пошуках вільної і придатної для заняття агробізнесом землі. Свій вибір на користь Троїцького зробили насамперед тому, що тут є де розігнатися. Адже французи привезли з собою сучасну потужну техніку, розраховану для роботи на ланах просторих і масштабних — комбайн, три трактори, один з яких має потужність 500 кінських сил, завантажувач, тягач. Тепер вони вже викупили й тік — значить, планують залишитися у Троїцькому надовго.

Французи — це засновники підприємства «Агро КМР» Жан–Поль Кім разом із братом Фредеріком, Жан–Лу Мішель та Ренар Флоран. До Троїцького вони приїздять періодично. Постійно тут, точніше — у Павлограді, мешкає лише менеджер Арно де Ласаль, який до того сім років мешкав у Житомирській області й має дружину–українку.

Про логіку несподіваної з’яви французів у Троїцькому тепер детально розповість мало не кожен місцевий мешканець. Чи не найголовніший аргумент — поля на Троїцькому просторі, й розташовані суцільним масивом, у Франції ж — часто–густо віддалені за десятки кілометрів одне від одного.

Одна з місцевих газет, щоправда, написала, що найконсервативніші пайовики з Троїцького остерігаються французів дотепер і більше довіряють доморощеним фермерам, від яких хоч і на порядок скромніший зиск, зате «своя сорочка до тіла ближче». Однак я особисто не зустрів жодного песиміста. Надто великий кредит довіри дали французи від самого початку. Вже у місцевому магазині, де я завів розмову на цю тему, розповіли, наскільки люди були вражені, коли іноземці почали справно сплачувати орендну плату за земельні паї навіть до того, коли зібрали свій перший урожай. Себто стали виконувати зобов’язання, не отримавши для себе і найменшого зиску. Щодо конкретних сум, то посилалися на якусь комерційну таємницю. Однак шляхом перехресного опитування я дійшов висновку, що люди мають щонайменше удвічі більше, ніж у доморощених фермерів. Та й взаємостосунки будуються цивілізовано — в укладених договорах усе передбачено до найменшої дрібниці. Отож і не дивно, що нині уже понад 600 пайовиків довірили іноземцям свої наділи, а загальна кількість оброблюваної ними земельної площі перевищила 2,5 тисячі гектара.

Ті ж, кому пощастило стати працівником підприємства «Агро КМР», і взагалі почуваються неприховано щасливими. І пригадують жорсткий відбір, який їм довелося пройти. З іншого ж боку, працювати в «Агро КМР» стали практично всі, хто до останнього сподівався на манну небесну в місцевому агропідприємстві, де, зізнаються, не отримували заробітної плати протягом останніх дев’ять(!) років. Ще більше приваблює, що іноземці до паспорта не заглядають — залюбки пропонують працювати і пенсіонерам, аби тільки справлятися зі своїми обов’язками вони могли. Загалом в «Агро КМР» нараховується 15 працівників — окрім робітників, ще управлінці, бухгалтер і прибиральниця.

«Вони навіть сільську футбольну команду фінансують!».

Коли я навідався на викуплений французами тік, застав тут лише місцевих працівників. Завчено поцікавився, чи не дістанеться їм від господарів за те, що несанкціоновано поспілкувалися з журналістом. У відповідь люди тільки розсміялися — мовляв, при наших господарях у такому випадку вас справді й через ворота не пропустили б. Працівники приходять на роботу о восьмій ранку. Тривалість же робочого дня конкретними часовими рамками не обмежують . Однак на долю за це не бідкаються.

Проїхалися полями, де вирощують пшеницю, ячмінь, соняшник — і всі сумніви щодо того, що французи ріпак, прийшли до Троїцького всерйоз і надовго, зникли. Своєю доглянутістю лани просто вражають. Сусідні, що обробляються місцевими фермерами, на жаль, ні в яке порівняння не йдуть. Агротехнічних вимог іноземці дотримуються найретельніше. А от займатися тваринництвом не квапляться.

Голова Троїцької сільської ради Олег Чуприна теж свого задоволення не приховує — тільки впродовж останнього місяця іноземні інвестори допомогли і з ремонтом даху Будинку культури, дитсадка, і дороги грейдерували, і сільську футбольну команду фінансують...

— І наші люди якось змінилися, — робить висновок сільський голова.

З цим не погодитися важко — люди у Троїцькому справді змінилися, побачивши на власні очі, що займатися агробізнесом на їхній землі вигідно.