Наука без совісті спустошує душу

Минуло десять років відтоді, як в Україні було створено Комітет з питань біоетики при НАН України. У цей період такі міжнародні організації, як ЮНЕСКО, ВООЗ, Рада Європи також віднесли біоетику до пріоритетних напрямів. У жовтні 2005 року ЮНЕСКО прийняла Загальні декларації про біоетику та права людини. У декларації підкреслюється положення про те, що моральна відповідальність і аналіз етичних проблем мають бути невід’ємною складовою науково–технічного прогресу і що біоетика повинна відігравати провідну роль під час вибору необхідних рішень щодо питань, які виникають у зв’язку з цим прогресом. Проте того ж таки 2005 року Україна зробила крок назад: Національну комісію з питань біоетики, яка працювала при Кабінеті Міністрів, було ліквідовано. На думку голови Комітету з питань біоетики при НАН України, директора Інституту праці АМН України Юрія Кундієва діяльність цієї комісії потрібно відновити. Адже в усіх розвинених країнах біоетика є одним із провідних напрямів розвитку науки.

«Боязнь перед Богом є початком мудрості»

— Юрію Іллічу, сьогодні на Заході біоетика дуже популярна, але водночас фахівці, які працюють у цій галузі, мають різні, часом полярні погляди. Наприклад, біоетики з церковного середовища про допологову діагностику чи контрацепцію кажуть одне, а світські філософи чи лікарі — зовсім інше. Чи не здається вам, що церква певним чином є стримуючим фактором розвитку науки?

— Один із євангелістів сказав так: «Боязнь перед Богом є початком мудрості». Сучасне прочитання цієї думки полягає в тому, що ми не повинні вступати в конфронтацію з природою, що нам не потрібні непомірні споживацькі настрої і тенденції, які є в суспільстві. Наведу один приклад. У багатьох західних країнах, як і в Україні, законодавчо передбачено, що для трансплантації органів потрібно взяти дозвіл або в самої людини (якщо вона ще свідома), або в її родичів. В Україні ні потенційний донор, ні його родичі у 90 відсотках випадків такої згоди не дають. У Франції, Іспанії та інших західних країнах раніше була така ж ситуація: ні родичі, ні донор згоди не давали. І коли церква почала говорити, що таким чином рятується чиєсь життя, що це Божа справа, то ситуація докорінно змінилася. І зараз на Заході 80 відсотків родичів дають згоду на трансплантацію. Якщо говорити про допологову діагностику, то варто пам’ятати, що є чимало засобів попередити вроджені вади розвитку. Скажімо, таку страшну ваду, як незаростання невральної трубки, можна попередити, якщо жінка ще до вагітності вживатиме певну кількість фолієвої кислоти. Проте у нас чомусь дуже складно впроваджувати досвід, накопичений у багатьох країнах світу. Бо є фахівці, які вважають, що нам необхідно проводити ще якісь додаткові дослідження, експертизи. Але ж якщо у світі це все вже доведено, то навіщо відкладати? І оці всі випадки народження дітей–інвалідів — на совісті тих, хто стримує цей процес.

— 30 відсотків клінічних випробувань незареєстрованих препаратів проводиться на теренах СНД, зокрема в Україні. Західні фармкомпанії в цьому дуже зацікавлені, бо таке випробування в українських лікарнях коштує значно дешевше. Як Комітет із питань біоетики контролює процес цих випробувань?

— До реєстрації того чи іншого медичного препарату повинні бути здійснені клінічні дослідження. Фармацевтична компанія, синтезуючи ту чи іншу речовину, випробовує її спочатку на тваринах, а потім, якщо підтверджується ефективність ліків, переходять до клінічних випробувань на пацієнтах. Хворий повинен дати свідому згоду на те, щоб його лікували препаратом, який ще не зареєстрований і випробовується. Пацієнт має бути поінформований, який позитивний ефект очікується і які можливі ускладнення. Тобто людина повинна зробити свідомий вибір і підписати відповідну згоду. Такі клінічні випробування — це дорога річ. Низька вартість клінічних випробувань в Україні зумовлена не тільки низькою заробітною платнею лікарів та науковців, а й мізерними коштами, що йдуть на страхування здоров’я та життя пацієнта від ризиків у разі негативного впливу ліків, що випробовуються. У США, наприклад, страхування в цих випадках сягає 1,5 млн. доларів, а в Україні — 7, 5 тисячі гривень, тобто в тисячу разів менше. У країнах ЄС невигідні клінічні випробування з цих самих міркувань. А в Україні постійно збільшується кількість установ, яким дозволено клінічні випробування, зараз їх близько 400. Якщо десь в Англії клінічне випробування для фірми, яка створила препарат, коштує кілька десятків мільйонів, а у Східній Європі це коштуватиме мільйон, то зрозуміло, що такі випробування дуже вигідно проводити на території СНД. Я не проти клінічних випробувань, але потрібно, щоб фармацевтичні компанії, які здійснюють їх в Україні, ставилися до цієї роботи з такою ж відповідальністю і на таких же засадах, як вони це роблять у себе на батьківщині.

— Значною мірою дотримання етичних норм таких досліджень, тобто повне інформування пацієнта, залежить і від наших лікарів.

— Безумовно. Ось тому ми наполягаємо, щоб у кожній лікарні був свій локальний комітет з біоетики, який би регулював і контролював цей процес. Чи є інформаційна згода пацієнта? Що за препарат випробовується? Звідки він походить? Чи зареєстрований у країні, яка виробляє його? Скажімо, компанія з Німеччини приїхала зі своїм препаратом сюди. Виникає питання: «А в себе ви його зареєстрували? У себе ви його використовуєте чи ні? Якщо ні, то чому ви сюди приїхали?» Одним із першочергових завдань є впровадження в Україні біоетичної експертизи. Будь–який новий фармацевтичний препарат, нові методи лікування повинні пройти таку експертизу. Але водночас біоетика в Україні ще й досі часто сприймається як привілей багатих. Мовляв, якщо в американців є гроші на певні дослідження, то нехай вони і вирішують — етично це чи ні. Проте така позиція є дуже небезпечною. Мораль окремої людини, як і всього суспільства, залежить не тільки від економіки. Є дуже багаті країни з низьким рівнем моралі і людяності.

Біоетика — вимога кращої науки

— А саме медичне середовище в Україні підтримує те, щоб жорсткіше контролювався перебіг клінічних випробувань?

— Є різне ставлення до біоетики і серед науковців також. Бо науковці іноді трактують це як обмеження науки, дослідницької роботи. Але я вважаю, що наше завдання полягає в тому, щоб роз’яснювати, що біоетика — це не гальмо для науки, а навпаки — вимога кращої науки. На Заході сьогодні часто говорять про так звані «небезпечні знання». Бо вчений, коли він захоплений пошуком істини, досить часто не замислюється над поняттями добра і зла. Енріко Фермі, коли йому докоряли за участь у створенні атомної бомби, сказав: «До чого тут мораль, це просто гарна фізика». І все ж таки вчений повинен усвідомлювати, в ім’я чого він працює, на які наслідки може сподіватися.

Слова «Наука без совісті спустошує душу», які належать французькому гуманісту Франсуа Рабле, були сказані понад 450 років тому, але значимість їх зросла настільки, наскільки зросли можливості самої науки. Біоетика покликана передбачати, що буде наслідком впровадження нових наукових досліджень. Часто на Заході наводиться такий приклад: свого часу в Африці було зроблено величезний крок уперед у боротьбі з малярією та іншими хворобами, які забирали життя мільйонів людей. Програми ВООЗ, які реалізовували у 60–ті роки, призвели до того, що смертність від цих інфекційних хвороб набагато зменшилася. Але невдовзі виявилося, що люди, які вже не помирали від малярії, все одно приречені — на голодну смерть. Бо їжі для такої кількості мешканців, як в Африці, не вистачає. Ось чому навіть така гуманна акція, як боротьба з епідеміями, може не дати позитивних наслідків.

— Глобалізація, в епоху якої входить світ, веде до того, що багатші ставатимуть все багатшими, а бідніші — біднішими. І коли у США здійснюють наукові дослідження, які коштують мільярди доларів, і водночас 800 мільйонів людей на планеті голодують або недоїдають, мільйони помирають від СНІДу та інших захворювань, постає питання: наскільки етичною в таких умовах є передова наукова діяльність?

— Американський вчений Ван Поттер, який є засновником біо­етики, назвав свою книгу «Біоетика — міст у майбутнє». І він розглядає саме ці глобальні питання. Бо що відбувається, коли кажуть про глобалізацію? Застарілі технології, які призводять до забруднення навколишнього середовища, переносяться в країни, що розвиваються. Цей процес відбувається на наших очах. Звичайно, тут нічого етичного немає, хоча, якщо дивитися з економічної точки зору, то, можливо, це певним чином корисно на якомусь етапі для цих малорозвинених країн. Глобальна проблема — потепління клімату, так званий тепличний ефект, залежить від недосконалих технологій, які спричинюють величезні викиди в атмосферу. Інколи навіть у США намагання отримати найбільші прибутки спричинює ігнорування інтересів планети і людства. Тобто відбувається те, що передбачав Вернадський: людина стала завдяки своїй «циклопічній» діяльності величезним геологічним фактором. Людина змінює природу і не дбає про те, що станеться з біосферою, з навколишнім середовищем. Вернадський казав, що буде створена «ноосфера», тобто сфера розуму. Але не всі країни, навіть розвинені, ідуть цим шляхом. Великі прибутки нищать мораль і етику.

Закритість — перша ознака слабкості

— Одна зі статей Європейської конвенції з біоетики вказує на необхідність започаткування публічної дискусії з таких проблем, як трансплантація органів, штучне запліднення, клонування тощо. Але водночас дехто з фахівців вважає дискусію широкої громадськості з цих питань недоречною, мовляв, якщо люди не знають основ біології, генетики, не знають міжнародного законодавства, то про що вони можуть дискутувати?

— Головний принцип, який пропагує біоетика — це відкритість. Люди про все повинні знати, нічого не повинно приховуватися. Я вважаю, що вузьке коло професіоналів не повинно замикатися в собі і робити з галузі, в якій працює, своєрідну терра інкогніта. Закритість — це перша ознака слабкості. Це стосується як суспільства в цілому, так і окремих установ чи організацій. Хочу наголосити на дуже важливому принципі, який полягає в тому, що права людини, окремого пацієнта є вищими, ніж інтереси суспільства і науки. Саме такого розуміння у нас немає, зокрема і через тривале діаметрально протилежне наше виховання протягом багатьох десятиріч. Так ось спочатку треба думати про права й інтереси людини, а вже потім про інтереси держави. Як тільки ми кажемо, що суспільство — вище, ніж окрема людина, то повертаємося до того, що вже було. Ми стаємо гвинтиками в механізмі. І саме таке трактування людини притаманне тоталітарним режимам, коли особистість ставиться нижче, а суспільні, державні інтереси — понад усе.

ДО РЕЧІ

Перше розгорнуте обговорення проблем біоетики відбулося в Нюрнберзі у 1946 році. Це було пов’язано з медичними експериментами на людях, які німці проводили в роки Другої світової війни. На Нюрнберзькому процесі було пред’явлено звинувачення 23 вченим–медикам. Серед них — особистий лікар Гітлера і глава Комісаріату охорони здоров’я і санітарії К. Брандт, особистий лікар Гіммлера, президент німецького Червоного Хреста К. Гебхардт та інші. Згідно з вироком Трибуналу, сімом німецьким медикам було винесено вирок про вищу міру покарання. Саме тоді в Нюрнберзі було створено перший міжнародний документ з біоетики, так званий «Нюрнберзький кодекс», який регламентував проведення наукових досліджень та експериментів на людях.