Письменника з кіровоградської глибинки Олександра Жовну порівнюють з Антоном Чеховим — за тонку психологічність письма, простоту і щемливість. Днями він презентував свою нову книжку «Її тіло пахло зимовими яблуками» в стінах Новомиргородського інтернату для розумово відсталих дітей, де працює автор.

У неділю в польському Сопоті, в знаменитій Лісовій опері, яка за свою історію приймала найгучніші імена світової музики (Уїтні Х’юстон, Елтон Джон, Гару, Бі Бі Кінг, Брайан Адамс) закінчився XIX фестиваль української культури. І перший закордонний український захід на моїй пам’яті, який би проходив так широко, організовано і сучасно. Яскраві афіші хорошого дизайну, які можна зустріти в костелах та на афішних тумбах у Гданську, Сопоті, грамотний прес–центр, серйозна програма, широка інформація — від звернення голови Об’єднання українців у Польщі з проханням заохочувати українців приїздити на фестиваль у газеті «Наше слово» до адресної інформації по громадах, костелах, гуртках. Такий рівень фестивалю забезпечує не тільки відпрацьована технологія — як–не–як фестиваль проходить удев’ятнадцяте, але й сприятлива економічна ситуація: в Польщі, за словами нашого посла Олександра Моцика, найбільші українські інвестиції за кордоном — понад 1 млрд. доларів. Відтак вітчизняні бізнесмени трохи інвестують в українську культуру в Польщі, та й «велика Україна» в особі Міністерства культури і туризму дала свій «пай» — адже нинішній «культурний» міністр у 2000, 2003 та 2005 роках був режисером фестивалю української культури в Сопоті.

Літній ажіотаж на українській залізниці на ці вихідні поповнився новим напрямком. Бажаючим потрапити минулого уїк–енду до Вінниці довелося докласти чималих зусиль, вистоюючи черги біля кас і буквально «вимолюючи» дивом не продані квитки у бажаному напрямку. Та це була лише перша перешкода, яка очікувала учасників і гостей міжнародного фестивалю етномузики та ленд–арту «Шешори–Подільські 2008» по дорозі на фест. Тих, хто, попри все, доїхав до берегів Південного Бугу, Вінницький залізничний вокзал зустрів величезною чергою людей, вбраних у народний одяг і «озброєних» туристичним знаряддям, які зайняли майже всю привокзальну площу в очікуванні маршруток до Воробіївки, в яку ще торік із Карпатських полонин переїхав Шешорський фест. Тож навіть за умов, що мікроавтобуси йшли один за одним, чекати на заповітне місце довелося близько години. Але й після цього пригоди не закінчилися, адже попереду на нас чекала 40–хвилинна дорога, протягом якої маршрутку тричі зупиняла міліція для перевірки документів і маршрутного листа водія, на фестивалі нас чекали безкінечна черга для реєстрації, спека, проблеми з наметами.