Соловки — це спершу страшно. Потім боляче. А потім приходить відчуття святості. Можна багато чути, читати про Соловки, розглядати фото. І лише коли ступиш на ту землю, починаєш чітко розуміти, чому ці далекі острови, де містився «мозок ГУЛАГу», для багатьо­х народів стали символом розкритої правди.

А чи потрібна та правда нам сьогодні? Можливо, дивною виглядає підтримка на державному рівні наукових досліджень, відновлення святинь, дбайливе ставлення до місць пам’яті, коли економіка не в порядку, є значні проблеми з освітою і медициною. Але ж людина дбатиме про добру сучасність своєї національної спільноти лише тоді, коли зрозуміє цінність історичної самобутності народу і збагне, через що вона свого часу перестала цінувати своє. Польща, Литва, Угорщина, Східна Німеччина, Латвія, Естонія, вийшовши з «соціалістичного раю», досконало його вивчили, описали у книгах, зафіксували у документальних і художніх фільмах, створили музеї тоталітаризму. І — диво! Сьогодні в них непогано (хоча й не ідеально) функціонують економіка, освіта, культура. Утім у них були зовсім інші, ніж у нас, 1920—30–ті роки. І це спонукає нас ще ретельніше дослідити й осмислити нашу спадщину «земного раю». Україна має це пройти.