«Крупець» не боїться СОТ

Володимира Варфалюка, директора агрокорпорації «Крупець», що в однойменному селі Радивилівського району Рівненщини, застати в робочому кабінеті не так то й просто — адже й господарство потребує його постійної турботи, й з партнерами по бізнесу необхідно зустрітися, взяти участь у сільськогосподарській виставці, а то справи депутатські та партійні кличуть. Подібний темп життя йому до снаги — хоча в такій круговерті дні пролітають, що й не зоглядітися. Але Володимир Олександрович чітко викладає свої думки і щодо вступу України до СОТ, і стосовно всесвітньої продовольчої кризи та чим вона обернеться для України, і, звичайно, про стан справ у сільському господарсті області.

До конкуренції з фермерами всіх країн — будьте готові!

— Володимире Олександровичу, ще зовсім недавно обговорювали перспективи вступу України до Світової організації торгівлі, а сьогодні це вже доконаний факт. Щось змінилося?

— Розпочався лише перший етап цього процесу і ще не визначилися реальні стосунки нашої держави з партнерами по СОТ. Багато підзаконних актів, які регламентуватимуть діяльність України в цій організації, ще не ратифіковані Верховною Радою. Але якщо взяти конкретно наше господарство, то ми до цього кроку держави готувалися вже років 5–6. Адже знали, що так буде, і Україна мусить інтегруватися в європейські структури. І чим раніше це станеться, тим краще буде для нас.

Адже в нас дешевші, ніж в Європі, робоча сила, електроенергія, пальне, ґрунти кращі, а підходи — вже європейські. На нас з острахом дивляться з–за кордону, адже маємо великий потенціал. Я вважаю, що українцям немає чого боятися СОТ, цими проблемами повинні перейматися європейські фермери, бо в них мале виробництво і воно є більш витратним. І як важко буде конкурувати європейському фермеру з нами, який має загалом лише 50—100 гектарів, а у нас навантаження на одного механізатора — 300—500. Але тут варто зазначити, що в Європі аграрні процеси є контрольованими, а сільгоспвиробники отримують дотації для розвитку свого виробництва. Якщо ж вирівняється ринок і дотацій не буде, то ми спокійно зможемо з ними конкурувати.

— І яким чином до конкуренції з фермерами всього світу підготувалася агрокорпорація «Крупець»?

— Для цього розробили комплекс програм, які забезпечуватимуть стабільність нашого господарства. У землеробстві перейшли на нові технології вирощування цукрових буряків, зернових, кукурудзи, в цьому році посіяли також і соняшник. Провели заміну практично всієї сільськогосподарської техніки, зокрема залучена техніка такої відомої компанії як «Джон Дір». Ми користуємося їхніми тракторами, комбайнами, і вся технологія вирощування культур відшліфована під цю техніку, до того ж із мінімальними витратами. Якщо раніше ми орали Т–150 й після цього доводилося поетапно культивувати, сіяти, боронувати, то трактори «Джон Дір» здійснюють оранку, а далі за один прохід виконують усі наступні операції. А яка економія пального! Нині ми вдвічі менше його витрачаємо на один гектар, ніж робили це 3–4 роки тому. Тепер головне — контроль і правильна технологія — й це себе виправдовує. Не забуваємо й про насінництво. Висіваємо лише високоякісні сорти як озимих, так і ярих культур. І, скажу вам, результат відчутний. Якщо кукурудза нашої селекції дає 50 ц із гектарів, то в минулому році, придбавши елітне насіння, ми мали понад 90 центнерів. І тепер можемо конкурувати з виробниками не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Щоб рослинна галузь працювала стабільно, збудували зерносушильний комплекс, де практично все зерно очищують, сушать і направляють на елеватор. А протягом року згодовуємо його птиці. Лишки зерна, цукрового буряку, ріпаку — продаємо. Таким чином, у галузі рослинництва, якщо буде конкуренція європейських країн на ринку України, то повірте, ми її витримаємо.

Наші яйця в Європі

— Пріоритет вашого господарства — птахівництво. Як складаються справи на «яєчно–бройлерному» фронті?

— Щодо м’яса, то нині є деякі перестороги, якщо буде відкрито кордони для його ввезення з інших держав. Донедавна в нашому господарстві утримувалось понад 1000 голів великої рогатої худоби. Але порахували: якщо займатися тваринництвом, потрібно оновлювати породу, дбати про кормову базу, будувати доїльний цех. Аби все переобладнати, необхідно було б витратити до мільйона доларів. А подумайте, через який час окупляться ці витрати, якщо молоко приймають задешево? Отож ми пішли іншим шляхом: віддали всю худобу людям в оплату майнових паїв. Й таким чином згорнули тваринницьку галузь, а розширили масштаби вирощування бройлера. Для порівняння, якщо тваринництво давало 20 тонн приросту в рік, то на м’ясі бройлера маємо в десять разів більше. Щодо виробництва м’яса бройлера ми можемо тепер конкурувати з поляками, німцями. Зрозуміло, ми не зможемо конкурувати з м’ясом Бразилії, адже там на опалення приміщень для птиці кошти не витрачають, соя там у два рази дешевша. Одначе наша технологія краща за західну, бо не додаємо до кормів жодних добавок, стимуляторів, а користуємося лише комбікормами, які виготовляємо з власноруч вирощеної пшениці, кукурудзи, сою завозимо з Криму, а соняшниковий шрот із Вінниччини. А вже в себе на комбікормовому заводі виробляємо повнораціонні корми для птиці.

Так, сьогодні багато говорять про перевиробництво бройлерного мяса, і водночас ціни на нього зростають. Але на даному етапі уряд повинен захистити український ринок, й продукція повинна мати ціну, яка була б прийнятною як для товаровиробника, так і покупця. Якщо ж ми дамо вільний доступ м’яса з–за кордону, то повірте, що всі відходи — кістки, кишки, голови перемелять на фарш, і брикетами їх завозитимуть й продаватимуть нашому споживачеві. А наше господарство ветеринарна та санітарна служби контролюють від маленького курчати до забою птиці. А якщо ми не пустимо конкурентів на ринок м’яса, то за кілька років виросте і твердо стане на ноги вітчизняний виробник. Але держава повинна регулювати ринок і квотувати виробників сільськогосподарської продукції. Виробляємо більше — повинні реалізовувати на світовий ринок. Це ж стосується також і виробництва яйця. Влітку воно не має ціни, й ми працюємо собі на збиток. На зиму ж його потреба зросте, відповідно збільшується й вартість. Даючи споживачеві м’ясо, яйця, постійно чуємо: мовляв, піднімаєте необґрунтовано ціну. Але насправді ми не можемо її коригувати. Все залежить від постачальників, які формують ціну кілограма м’яса, десятка яєць. Із чого ж вона складається? Зокрема з ціни інгредієнтів кормів. Цього року вартість соєвого, соняшникового шротів, олії зросли в 2–3 рази. І від цього дуже потерпають ті господарства, які не мають землі, адже все це потрібно закупити. Ми ж переважно вирощуємо все самі й самі себе годуємо. Вже 60 відсотків своїх виробничих площ переобладнали під європейські технології, отож можемо поставляти яйця в Європу. Й перспектива така є. Думаю, не за горами той час, коли ми експортуватимемо яйця.

— Світ б’є тривогу з приводу продовольчої кризи. Чи не зачепить цей процес Україну?

— Можу запевнити, що голоду в Україні не буде. У нас йде перевиробництво цукру, яєць, зерна, які можемо експортувати. Так, нині ціна на м’ясо, можливо, завищена, але пройде рік–два і ситуація стабілізується — за короткий термін цю нішу заповнять наші товаровиробники і ми будемо з дешевим м’ясом. Зокрема в нашій агрофірмі плануємо довести виробництво яєць до 100 мільйонів штук, м’яса бройлерів — до 3 тисяч тонн на рік. Я дивлюся в майбутнє з оптимізмом.

Виробника потрібно підтримувати, а не штрафувати!

— А щоб додати впевненості, чим може сьогодні держава допомогти сільгоспвиробникам?

— Щоб сільське господарство розвивалося, повинна бути стабільність в усьому. Якщо приступаємо до сівби, то вже тоді повинні знати, кому ми, наприклад, маємо продати ріпак. А що сьогодні? Залишилося кілька тижнів до його збирання, а ми не знаємо, яка буде ціна і хто покупець. Є кілька компаній, які сіли і домовилися, а всі решта мусять їм коритися. Держава мусить контролювати, щоб цього не було. Ще один приклад — якщо два роки тому за тонну цукрового буряку завод платив 220—225 грн., то в минулому році — 175. При теперішніх витратах, щоб бути з прибутком, потрібно мати врожайність 500 центнерів із гектара. Але не всі господарства можуть її досягти. І якщо така тенденція залишиться, зменшуватимуться посівні площі, частина заводів зупиниться, а працюватимуть лише ті, які зароблятимуть не на вирощуванні, а лише на переробці. Якщо не буде втручання держави, згодом настане такий момент, коли доведеться ввозити тростину з–за кордону, переробляти її й наповнювати ринок дешевим цукром. Таким чином галузь буряківництва опиниться у скрутному становищі. А у багатьох країнах Європи і Америки, щоб цього не сталося, держава проводить квотування сільгоспвиробників. Нині ж у нас чіткої системи немає: хто що хоче, те сіє, продає. Але повернемося до нашого господарства. Зараз спостерігається перевиробництво яйця, і держава повинна вже бити на сполох й почати покривати збитки товаровиробника, як це робиться у світі. Я ж звертаюся до державних структур й кажу, що ми працюємо нижче за собівартість, щось потрібно робити, а вони у відповідь: а ми що зробимо? А коли прийде вересень, зросте споживання і вартість яйця, в мене не будуть зачинятися двері: а чому підвищено ціну? І рахуватимуть усе до копійки. Отож потрібно починати з підтримки виробника, а не зі штрафів, як у нас прийнято.

Богдан ДЕМ’ЯНЧУК,
Ольга ДЕМ’ЯНЧУК