Будні героя
Було це в травні 1988 року. Поїзд «Москва—Бердянськ» привіз воїна-інтернаціоналіста Віктора Синицького з церемонії вручення йому 5 травня Зірки Героя Андрієм Громико (одним з ініціаторів радянської інтервенції). Гучний церемоніал у Кремлі, галас ЦТ та інших ЗМІ, розписаний партбосами до хвилин ритуал зустрічі на рідній землі... А Віктор був сумний і навіть роздратований. У колгоспі де-факто відмінили робочий день, люди всім селом виглядали свого земляка, а він тоді, пригадую, всупереч сценарію вождів, наказав водієві вирватися з кортежу легковиків і завернути на вулицю Піонерську. Тут мешкала його бабуся, Антоніна Терентіївна. 78-річна жінка ніколи не бачила свого онука! Була сліпою. Доки Вітя втрачав здоров'я на чужій землі, офтальмологи, слава Богу, зробили старенькій успішну операцію, і та побачила світ! Рада була онукові до сліз...