«Динамічна еволюція — шлях розвитку українських профспілок»,

Профспілковий рух в Україні виходить на перший план. Розвиток економіки, інтеграція у світовий економічний простір, політична ситуація в країні — це лише найбільш видимі чинники, що впливають на зростання інтересу до профспілок. Сьогодні і влада, і бізнес починають активно шукати додаткові інструменти впливу на соціальну атмосферу в країні. А прості люди, які переважно розчарувалися в обіцянках політиків і працедавців, шукають реального способу захисту своїх інтересів. Традиційно в усьому світі роль модератора соціального діалогу виконують профспілкові об’єднання. Про те, хто і як виконує цю місію в Україні, ми розмовляємо з Олександром Юркіним, главою найбільшого профспілкового об’єднання України.

Модератор між владою, бізнесом і робітниками

— Чи відчуваєте ви зростання інтересу до профспілок?

— Скажімо так, ми відчуваємо зростання необхідності нашої роботи. Я прийшов у профспілку ще за часів СРСР. І тоді роль профспілок була зовсім іншою. Офіційно ми виконували функцію нагляду за дотриманням прав робітників. Реально — профспілки всіх рівнів займалися розподілом додаткових матеріальних благ. Того, що сьогодні прийнято називати соцпакетом і бонусами. У ВЦРПС були власна потужна оздоровчо–туристична база, власні фінансові ресурси і власна навчальна і кадрові бази. В ті часи профспілки були голов­ними «за соціальною сферою» в країні. Із зміною політичного й економічного устроїв після отримання незалежності змінилася і роль профспілок. У новій країні профспілки ставали системою управління соціальним діалогом. Тобто профспілка — це парламентер, модератор (як зараз модно називати) між владою, бізнесом і робітниками. Наше завдання — реальний захист інтересів наших членів, найманих робітників. При цьо­му захист не лише сьогодні, а й завтра.

Тобто сучасний профспілковий працівник повинен добре знатися на економіці, політиці, юриспруденції і багато чому іншому. Аби чітко бачити наслідки тих або інших дій політиків, власників підприємств і грамотно співвідносити їх із бажаннями і потребами своїх членів, робітників.

На жаль, розуміння цього прийшло не відразу. Але сьогодні однозначно можна сказати, що вдвічі зросла потреба у нашій роботі.

— У чому ж вона полягає сьогодні?

— Як я уже говорив, сучасна профспілка — це, перш за все, система управління соціальним діалогом на всіх його рівнях. Не секрет, що у влади, бізнесу і простих людей полярні інтереси. І ось на вістрі цих протиріч і перебувають профспілки. Наше завдання — формувати діалог між владою, бізнесом і робітниками. Ми повинні чітко бачити загальну картину і розуміти, куди і до чого приведуть дії кожної зі сторін цього тристороннього діалогу. Відповідно, для цього ми повинні мати стратегію власного розвитку й інструменти для її реалізації.

На вістрі протиріч

— Що ви маєте на увазі?

— Профспілки повинні мати авторитет на всіх рівнях. Як може реально вплинути на ситуацію, скажімо на заводі, керівник первинної профспілкової організації, якщо він не має заслуженого авторитету і в робітників, і в керівництва заводу? Або про який діалог може йтися на рівні влади і великого бізнесу, якщо не буде авторитету в профспілкового руху в цілому?

Недавно ми підписали генеральну угоду з урядом і працедавцями, яка є свого роду конституцією у трудових взаєминах сторін. Це серйозний крок у розвитку діалогу, і йому передувала багаторічна робота. Ми збирали й аналізували інформацію з тисяч наших первинних організацій, проводили консультації з політиками і власниками бізнесу, аби чітко визначити, які з побажань людей сьогодні реально втілили в Україні.

Не проблема зібрати демонстрацію або провести страйк. Проблема — зрозуміти позиції сторін і виробити конструктивне рішення. Без демонстрацій, без соціальної напруженості. Прийнята генеральна угода — це великий крок уперед, і Федерація профспілок внесла до нього величезний вклад. Тепер настав час наступних кроків.

— Якими саме будуть ці кроки?

— Стратегію розвитку профспілкового руху в Україні детально описано в підсумках 5–го з’їзду ФПУ. Коротко можу сказати, що наше завдання на період до 2011р. — встановити в Україні світові норми взаємодії найманих працівників із власниками підприємств, підвищити рівень соціальних гарантій і соціального захисту з боку держави, далі розвивати профспілковий рух і його роль у житті країни.

— Наскільки виконується цей стратегічний план?

— Настільки, наскільки це можливо в реальних умовах нашої країни. І навіть дещо більше. Три роки тому навряд чи хтось міг передбачити, в якій ситуації виявиться наша країна сьогодні. І ті завдання, ті дії, які були закладені тоді, сьогодні потребують коригування й посилення. І ми ведемо таку роботу. Наприклад, днями аналітична група Федерації підготувала документ «Перспективи розвитку профспілкового руху в Україні на 2008—2011 рр.». І найближчим часом його буде винесено на обговорення у президії і раді Федерації. А що стосується виконання рішень з’їзду, то я вважаю — нам вдалося головне: ми стабілізували ситуацію, перейшли до вирішення реальних питань соціального захисту людей і водночас не допустили ескалації соціальної напруженості в країні. Знаходити конструктивні рішення набагато складніше, ніж закликати людей на барикади. Так, ми готові й до таких методів діалогу, але страйк — це крайній захід. На жаль, цього не розуміють або не хочуть розуміти деякі наші колеги.

— Які завдання ви бачите першочерговими в розвитку профспілкового руху?

— Перш за все, це зміцнення авторитету профспілок. Як я вже говорив, змінилася наша роль у житті країни, змінилися завдання. Мусимо змінитися і ми.

— Тобто ви вважаєте першочерговим завданням реформування профспілок?

— Розвиток. Реформування — це революція. А революція — це кров, жертви і непрогнозований результат. Я вважаю, і мене в цьому підтримує більшість, розвиток профспілкового руху України, і Федерації зокрема, повинен відбуватися еволюційним шляхом. Але це активна еволюція, з високими темпами розвитку. Стратегію розвитку потрібно виробляти і втілювати спільними зусиллями, а не волюнтаристським шляхом. Такий шлях набагато складніший, але він гарантовано приведе до перемоги.

«Я — прибічник здорової критики...»

— Ви хочете сказати, що у вас у Федерації немає опозиції? Всі беззастережно підтримують вас?

— Опозиція звичайно є. Тому вона і є, що в нас не диктатура, а я не диктатор. Якщо не буде опозиції, то нікому буде вказати керівникові на помилки. А непогрішимих керівників немає. І я прибічник здорової критики. Я своїм співробітникам завжди кажу: якщо ти не правий, то не соромно й вибачитися. Але якщо ти впевнений у своїй правоті — стій до кінця. Бери на себе відповідальність.

Інша справа, що деяким силам зараз дуже хочеться внести розкол до Федерації. І вони, вочевидь, намагатимуться використовувати плюралізм думок, щоб послабити профспілковий рух. Але, я думаю, це навряд чи вдасться. І співробітники центрального апарату Федерації, і керівництво галузевих профспілок і всеукраїнських об’єднань профспілок добре розуміють, що внутрішній розкол принесе непоправну шкоду всім.

— Які сили ви маєте на увазі?

— Ви самі говорили про те, що зростає зацікавленість у профспілках. Ми не стаємо на бік жодної з політичних сил і жодної з бізнес–систем. До того ж чим вагоміший політик, чим серйозніша бізнес–система, тим із більшим розумінням вона ставиться до нашої позиції. Але якщо це відбувається — значить, комусь це заважає...

— Ваш прогноз розвитку профспілкового руху в Україні?

— Я не фахівець із прогнозів. Можу сказати про напрям нашої роботи. Федерація профспілок і як найбільше, і як найавторитетніше профспілкове об’єднання країни бачить свій розвиток у зміцненні й стабілізації соціальної обстановки в країні. Всі ми: і прості громадяни, і політики, і власники засобів виробництва — повинні навчитися чути й розуміти один одного, враховувати не лише власні інтереси та потреби, а й інтереси і можливості інших сторін діалогу. Лише тоді ми житимемо не тільки краще, а й щасливіше.

Антон СЕМЕНЧЕНКО