«Два кольори» навіть російську душу бентежать

Делегацію з України у складі представників столичної обласної адміністрації та депутатів Київської облради, очолювану «губернатором» Київщини Вірою Ульянченко, на вотчині чинного президента РФ Дмитра Медведєва та прем’єр–міністра Володимира Путіна чекали досить довго. Попередніх домовленостей про співпрацю між областями у багатьох секторах економіки досягли ще в травні минулого року. Відтак, зауважували чиновники адміністрації Ленінградської області, на підписання офіційних документів з українськими колегами чекали значно раніше.

«Країна можливостей»

Після сонячного Києва аеропорт «Пулково» зустрів українських посадовців негодою. Для петербуржців дощ і кількаразова зміна погоди впродовж дня явище звичне. Незважаючи на мряку, друга столиця Росії справила враження охайної і чистої з мінімальною кількістю зовнішньої комерційної реклами, яка, втім, максимально «спрямовує» думку населення у потрібному руслі. «Росія — країна можливостей» — білборди із таким твердженням розвішані по всьому місту. Щодо можливостей у всій Росії можна було б посперечатися. Та якщо говорити про місто на Неві, повірити написаному можна. Яскраво доводив це і один із головних російських важелів тиску на інші держави — пальне. Літр бензину марки А–95 в середньому коштує 25,90 рублів, що дорівнює приблизно 5 гривням і 18 копійкам. Якщо ж врахувати, що середня заробітна плата у Санкт–Петербурзі вища, аніж на Київщині, — 700—800 американських доларів, — зрозуміло, що тамтешнім водіям живеться легше.

Активно боряться російські посадовці і з проблемою заторів на дорогах. При виїзді з міста в напрямку Царського села, відомому неймовірної краси палацом імператриці Катерини, проїжджаєш Кільцеву дорогу, що має декілька ярусів. Величезна споруда, про будівництво аналогу якої нині говорять і у Київській області, суттєво полегшує транспортний потік у місті, хоча до остаточного вирішення проблеми заторів росіянам ще далеко. Проте початок покладено, і в українських гостей знайомство з досвідом зведення Кільцевої на теренах столичної області значилося одним з основних питань.

Проблеми спільні, можливості різні

У рамках протокольних зустрічей голова Київської облдержадміністрації Віра Ульянченко попервах за зачиненими дверима обговорювала зі своїм російським візаві Валерієм Сердюковим ключові теми співпраці областей–партнерів. До зали для ширших переговорів голови адміністрацій зайшли, демонструючи очевидне порозуміння. Тим паче, схожих проблем і поглядів їх подолання немало.

«Переважна більшість землі Ленінградської області нині перебуває у приватних руках. Мають місце спекуляції з її придбанням, відтак область, яка фактично залишилася без своєї землі, інколи має через це неабиякі проблеми», — бідкався Велерій Сердюков. У відповідь голова Київської ОДА, якій земельне питання до болю знайоме, зізналася, що в Україні «губернатор» має значно менше важелів для боротьби з латифундистами. «Згідно із законодавством, у нас діє мораторій на продаж землі, однак ділки знають, як його обійти, оскільки самі ж, будучи народними депутатами, і приймали мораторій на продаж», — закинула Ульянченко камінь у город БЮТ і соратника Прем’єра Юлії Тимошенко, відомого земельного магната Богдана Губського. Втім, уже розповідаючи про систему влади, яка почала діяти в Україні після вступу у дію конституційної реформи 2004 року, голова Київської ОДА оминула той момент, що зміни до Основного закону позбавили її таких важелів впливу на депутатів, які має Сердюков. «Зміни до Конституції кардинально змінили систему влади, але ми шукаємо і знаходимо спільну мову з усіма депутатами!» — наголосила вона, вочевидь, маючи на увазі депутатів з числа опонентської та найбільш численної фракції в облраді Блоку Юлії Тимошенко.

Співчуваємо, але вже не відчуваємо

Віра Іванівна повідомила, що вже у цьому році область розпочинає ремонт першої ділянки Кільцевої дороги. Відтак запросила владу й бізнес Ленінградської області підключатися зі своїм досвідом до цього етапу роботи. Серед інших задекларованих намірів — будівництво вантажного аеропорту в Узині, доведення до ладу низки регіонів Київщини з метою їх перетворення на рекреаційні зони відпочинку, зведення чотирьох міст–супутників та, звісно ж, будівництво доріг і готелів у рамках підготовки до Євро–2012. Серед уже зробленого, похвалилася український «губернатор», — реальне втілення у життя програми Президента Віктора Ющенка «Медицина на селі», турбота про освіту в сільській місцевості, відкриті нові школи.

Російські колеги висловили зацікавленість в участі у майбутніх планах влади Київщини, визнавши, що зроблене — важливо, однак не забули нагадати: такі досягнення вже не новина. Справи з медициною та освітою у Ленінградській області вирішили ще декілька років тому. З цим, як і зі створенням нових робочих місць, проблем майже не існує: нині тут відчувають брак робочої сили. «Впродовж останніх декількох років нам вдалося подолати зростання смертності в області. Можемо констатувати, що народжуваність зростає щороку приблизно на десять відсотків. До 16 тисяч рублів (з 200 гривень) зросла і середня заробітна плата. Тому тепер для нас важливе питання пошуку робочої сили», — наголосив Сердюков.

Результатом консульта­цій і перемовин стало підписання програми з економічної, науково–технічної та культурної співпраці між урядом Ленінградської області та Київською облдержадміністрацією на 2009—2010 роки. Тепер влада Київщини очікує візиту росіян, під час якого гості мають уже більш детально ознайомитися з проектами, запропонованими ОДА. А оскільки зустріч відбувалася напередодні поєдинку в рамках чемпіонату з футболу Євро–2008 між збірними командами Росії та вже чинними чемпіонами — збірною Іспанії, наша делегація пообіцяла старанно вболівати за росіян і запропонувала провести поєдинок з футболу між чиновниками облдержадміністрацій.

Щоб бажання не розходилися з можливостями

Чи зможе голова Київської облдержадміністрації знайти шляхи реалізації затверджених у меморандумі про співпрацю домовленостей, покаже час. Під час зустрічі зі своїм російським візаві Віра Ульянченко декілька разів наголосила, що Президент Віктор Ющенко має намір домогтися, аби бюджетні кошти розподіляв не Кабмін, а влада на місцях. Приміром, Ленінградська область завжди вважалася дотаційною, однак відколи (останні декілька років) перестала віддавати всі зароблені гроші Москві, вийшла на третє місце з розвитку, зокрема й інфраструктури. В Україні про це досі лише говорили, а чинний глава держави першим з українських президентів озвучив необхідність таких змін.

Ще одна, не менш важли­ва, проблема — бездіяльність українських законів, яка може стати серйозною перешкодою на шляху планів команди Ульянченко. Адже навіть ту ж таки забудову навколо рекреаційних зон біля водойм у Ленінградській області вирішують досить просто. «Забудовнику, навіть якщо він приватний, надходить попередження про необхідність знести і звільнити доступ на берег річки для людей. Якщо він не реагує і на друге попередження, приїжджають судовий виконавець, екскаватор, і будівлю зносять, не зважаючи ні на що», — розповів «УМ» один із присутніх на зустрічі бізнесменів. А на запитання щодо так званого «права телефонного дзвінка» відповів досить по–бізнесовому: «Таке дійсно було 3—4 роки тому. Але тепер, навіть якщо у когось і є знайомства, то йому дешевше знести незаконну забудову, ніж заплатити всім хабарі».

У нас до такого ще далеко, а проблем значно більше, ніж у росіян, де за кожне невиконання рішення суду чи офіційного розпорядження влади спілкування з силовиками гарантоване. Вони і правлять тут бал, встановлюючи власні вимоги до способу життя пересічного росіянина. Наприклад, стартовий пакет для мобільного телефону в Санкт–Петербурзі ви не купите без паспорта. Обмеження, яке цілком виправдовує себе, бо знімає проблему неможливості встановити особу телефонного хулігана — правоохоронці одразу ж вирахують номер за копією паспорта. А в магазинах після 23.00 ніхто не поведеться на жодні вмовляння, щоб продати спиртний напій із вмістом алкоголю більше, ніж вісім градусів, — федеральний закон забороняє. Не поп’єте на вулиці пива й не запалите цигарку в людному місці — на відміну від України, в Росії за скоєне покарання значно суворіше і декілька діб за гратами гарантовані. Як полюбляють повторювати там, закон працює завдяки Володимиру Путіну, якого і нині вважають першою, а не другою особою держави.

Добре вибудована силова система, звісно, має і недоліки. Втім саме завдяки їй представники влади відчувають гордість за те, що є росіянами. Приміром, у поле зору українських журналістів потрапив один цікавий момент: тоді як російська делегація мала на лацканах одягу державні символи РФ, в українській жовто–блакитний значок прапора був лише на піджаку першого заступника голови Київської обл­ради Олександра Качного.

Зате вже під вечір все стало на свої місця, а наші таки довели — відсутність державних символів можна пояснити банальною заклопотаністю, а українці і в Санкт–Петербурзі — українці. Під час вечері з теплохода на Неві голосно зазвучала українська пісня. Наша делегація згадала український фольклор, а росіяни, киваючи, визнавали: так, як «Два кольо­ри», ніщо не може збентежити душу. Близько 23.00, коли учасники зустрічі розходилися, то побажали один одному перемоги команди Гуса Хіддінка, яка в той вечір грала зі збірною Іспанії. І якщо журналістам до останньої хвилини матчу все ж було цікаво, як там уболівають за росіян наші, то вже за декілька хвилин після його закінчення усі питання знялися самі собою. «Вітаю з перемогою Іспанії», — тиснули один одному руки члени делегації, повертаючись після перегляду матчу до своїх номерів у готелі.