Літо — пора музичних фестивалів під відкритим небом, open air. Тепла погода сприяє пригодам, новим знайомствам і прослуховуванню музики десь на галявині. Меломани пакують наплічники, запасаються пивом, беруть плеєр — і прямують на музичну забаву. В Європі проводять дуже багато фестивалів під небом, а віднедавна формат open air набув великої популярності в Україні: цього літа в нас проводиться близько десятка фестів. Кореспондент «УМ» побував у німецькому селищі Шіссель, що неподалік Бремена, на Hurricane Festival. На цьому фестивалі виступило одразу три гурти, які мріють почути наживо усі справжні меломани, — Radiohead, Foo Fighters і Sigur Ros.

ХХХ Московський міжнародний кінофестиваль, яким кілька років поспіль «рулить» «прем’єр» російського кіно Микита Михалков, підбив свої підсумки і роздав золотих і срібних «Георгіїв». 200 фільмів було показано за 10 фестивальних днів і 100 тисяч людей їх встигли подивитися. Втім президент ММКФ Микита Михалков чи не найбільше пишався тим, що «в цьому році фестиваль був пов’язаний тільки з переглядом картин, а всі вечірки, які були актуальні раніше, або точніше «п’яні тусовки» цього року не мали право на життя. Традиція оцінювати картини «навєсєлє» поступово викорінюється». На 30–й, ювілейний, фестиваль у Москві з’їхалися реальні кінематографічні зірки: журі очолювала улюблена актриса Інгмара Бергмана Лів Ульман, на церемонію закриття прилетіла талановита француженка Ізабель Юппер — їй вручили премію за акторську майстерність імені Станіславського «Я вірю!», славний балканський кінорежисер Емір Кустуріца не тільки зіграв на відкритті зі своїм The No Smoking Orchestra, а й показав нову документальну стрічку про Дієго Марадонну, Уїлл Смітт і Шарліз Терон представляли стрічку «Хенкок», Такісі Кітано приїхав отримати почесний приз за досягнення в кіномистецтві й відкрити свою ретроспективу. Непогана компанія.

Московська преса у своїх анонсах нової стрічки Балаяна відсилала до недавнього фільму Олексія Балабанова «Вантаж 200 / Груз 200». Обіцяючи — буде так само страшно від споглядання радянських часів періоду найкрутішого «застою». Вірилося в те якось не дуже — Балаян не з тих режисерів, які в лякалки–жахалки граються, грубуваті, прямолінійні прийоми відкриття реальності застосовують.