Як зняти дебют?

Де можна сьогодні подивитися українське кіно? У Будинку кіно, в кіноклубі, в... Міністерстві культури. Наприклад, стрічку «Закон», яка перемогла в номінації «Студентські і дебютні фільми» на 17–му Міжнародному фестивалі «Золотий витязь»(Росія), я побачила саме в Мінкульті — на початку червня міністр культури і туризму України Василь Вовкун зібрав прес–конференцію, щоб вручити статуетку «Золотого витязя» лауреату Віталію Потруху. Але де його побачать інші?

До речі, хоч українці щороку їздять на цей фестиваль, перемогли вперше. На «форумі позитивного мистецтва», як позиціонує фестиваль його президент Микола Бурляєв, відзначили Віталія Потруха 25–хвилинну ігрову стрічку «Закон» за оповіданням Юрія Липи (сценарій Леоніда Череватенка). Про те, як у вирі громадянської війни, коли в селах і містах влада мінялася по три рази на день, не повернулася застава петлюрівського війська. На пошуки і розслідування командир посилає гайдамацький загін. Суворі чоловіки, мовчазні, похму­рі, на похмурих конях чвалають по засніжених ярах і полях, приходять у село і швидко знаходять «джерело інформації». Хлопчина років 11 каже, що то його батько виказав червоним бійців–петлюрівців. Батька січуть, хлопець посміхається, один вояк спостерігає. Далі кілька чоловік повісили — покарали за зраду і поїхали собі назад: завдання виконано. Та ось серед дерев і замерзлих стебел трави біжать ті самі батько й син, і мовчазний петлюрівець стріляє в хлопчика. «А нема такого закону, щоб син проти батька пішов», — каже. Моторошно і морально? Чи як? Дуже філософська річ про війну — коротко, сильно і страшно, за принципом Стефаника. Без ура–патріотичного сиропу. «Росіяни були здивовані, — каже Віталій. — Вони все зрозуміли в цьому фільмі — що це війна, що ця історія могла відбутися на будь–якій війні, це могли бути й петлюрівці, й хто завгодно. Вони так і сказали: «Вот как украинцы разобрались с Павликом Морозовым в отличии от нас». Тепер Віталій збирається знімати повнометражний історичний фільм — щось на зразок українського «Тихого Дону».

Віталій Потрух, закінчивши факультет кінорежисури Київського державного інституту імені Карпен­ка–Карого, попрацював майже на всіх українських телеканалах, знімав документальне кіно. Поки не випала можливість зняти повноцінне кіно на довженківській студії «Дебют», якою керує Віктор Гресь. На фільм Міністерство культури і туризму дало один мільйон гривень.

— Є студія «Дебют», на якій два–три рази на рік дають зняти молодому режисеру короткометражний постановочний фільм — ну, от я його зняв. Це такий перший фільм про громадянську війну, складнопостановочний, історичний, — стримано каже Віталій.

— А ви прийшли в «Дебют» зі своєю темою чи просто зняти що–небудь?

— За великим рахунком — що–небудь. І там пропонували сценарії дуже низької якості, а цей був якісний, мені сподобався. До речі, якщо вам цікаво, виділено кошти ще на два фільми — це буде така трилогія про громадянську війну за творами письменників Розстріляного Відродження — Поліщука і Підмогильного. Тобто в молодих режисерів є два шанси, але Гресь не може знайти, хто це буде знімати — міняє вже четвертого чи п’ятого режисера.

— Що було ще серед сценаріїв — тільки історичні теми чи й сучасні?

— Оці три — по громадянській війні, а взагалі бувають різні — дивлячись, що затвердить експертна рада Мінкульту, це залежить від її смаків. От, наприклад, зняті ще фільми «Ріка» (це був режисерський сценарій) і «Побрехеньки». Інтрига завжди є — що затвердять, що ні. Я вибирав із цих трьох.

— Тобто вибір у вас був невеликий?

— Так. У нас в Україні невеликий вибір. Ви ж знаєте, яка ситуація і скільки таких кіномитців ходить і мріє знімати будь–що.

— Що було б цікаво знімати особисто вам?

— Про сучасне життя, звичайно. Але, мабуть, політика Мінкульту така, що віддається перевага історичним темам. І їх можна зрозуміти: це їх завдання — знімати таке, що прославляє Україну і її історію.

— За новими правилами лауреат міжнародного кінофестивалю може прийти в Мінкульт і без черги отримати гроші на новий фільм.

— Ну це за словами міністра. «Скоро сказка сказывается, да не ско­ро дело делается». Побачимо. Сцена­рій є, задумки є, планів повно.

— На яку тему задумка?

— Це такий варіант українського «Тихого Дону». Теж історичний. Тому що на це виділяють кошти. На інше вибити гроші набагато складніше — на фільм про сучасне міське життя, наприклад. Якщо й виділяють, то ставлять такі перепони, що боротися з ними важко. Тому я реально дивлюся на речі. А фільм про сучасне міське життя, про кохання, мелодраму, я сподіваюся, буду знімати не на державні кошти.