Що французу добре, то чеху тільки сниться

      Якщо ми з вами рухаємося в бік Європи, то й медицина (звичайно, не скоро, але колись, із часом) в Україні має стати європейською. Щоправда, єдиної системи охорони здоров'я у країнах Європейського Союзу і в США не існує — уряд кожної з країн викручується як може. Шведи і французи перекладають витрати на роботодавців, німці намагаються реформувати свою систему таким чином, щоб вона й надалі ефективно обслуговувала старіючу націю, американці «звантажили» всі проблеми на страхові компанії, а чехи, обпікшись на «страховиках», підтягуються до своїх західніших сусідів. Словом, читайте, як працює «західна» медицина і скільки вона коштує для пересічних пацієнтів.

Швеція: медицина для всіх

      За нашими уявленнями, Швеція є тією країною опікунського типу, що проводить своїх громадян «за ручку» від колиски до могили. Дійсно, шведська система охорони здоров'я виходить із засад доступності медичного обслуговування для всіх, незалежно від того, працюють вони чи ні. Головне — наявність громадянства цієї країни чи дозволу на перебування на її території на час праці.

      Шведський фонд охорони здоров'я на 80 відсотків поповнюється за рахунок внесків роботодавців, громадян та державних дотацій. Решту 20 відсотків становлять оплата пацієнтів та продаж послуг, наприклад, операцій та лікування хворих з інших країн, головним чином з Норвегії. Кожен місцевий роботодавець сплачує 32,8-відсотковий податок. Із них на медичну опіку йде лише 11,81 відсотка, решта з 20 із лишком відсотків потрапляють до пенсійного фонду, на страхування від нещасних випадків на виробництві та до інших обов'язкових фондів. Працівники вільних професій та люди, які є самі собі роботодавцями, теж сплачують податок роботодавця, але при цьому користуються системою пільг, згідно з якою він знижується з 32,8 до 26 відсотків. Цікаво, що за перший день хвороби шведи не отримують оплати за невимушений прогул, а наступний і аж по 21-й день лікарняного перебування в ліжку оплачує роботодавець. Лише з 22-го дня хвороби курс терапії починає оплачувати «Каса хворих» (Forsakringkassan). Розмір виплат за лікарняним в усіх випадках становить 80 відсотків від зарплати робітника.

      Швед платить у середньому 15 доларів за візит до звичайного лікаря та 30 доларів — до фахівця. Перебування в лікарні є безкоштовним для осіб віком до 18—20 років, а для старших обходиться в середньому по 10 доларів за день. Розмір оплати зменшується з 31-го дня перебування в лікарні і далі знижується з 60-го.

      За ліки шведи платять повну суму їх вартості, але існує так званий принцип захисту пацієнта: якщо впродовж року хворий витратив на візити до лікарів та придбання ліків суму 150 доларів, то впродовж поточних 12 місяців всі інші візити до лікарів та ліки йому будуть надаватися безкоштовно. Є також список серйозних та тривалих хвороб, медикаменти для лікування яких надають безкоштовно. Існує також система повернення коштів на протезування, реабілітацію після захворювання тощо. А за стоматологічні послуги шведам повертають 40 відсотків їх вартості, тому їхня усмішка сяє здоров'ям не гiрше за американську.

      Система справді дуже зручна, але упродовж останніх років Швеція намагається зменшити бюджетні витрати на соціальні програми та охорону здоров'я, які «з'їдають» 8 відсотків від валового національного продукту. В абсолютних цифрах — це 17 мільярдів доларів на рік, або 1900 доларів на середньостатистичного шведа. Стільки ж, як і у заможнішій Великій Британії.

Франція: дорого, зате найкраще у світі

      Французи залюбки повторюють, що їхня система охорони здоров'я є найкращою у світі. Вони самі можуть вибирати лікарів, а вартість лікування майже повністю покривається за рахунок соціального страхування. Іншу частину оплачують завдяки соціальним гарантіям, передбаченим у колективних трудових угодах. Соціальне страхування здоров'я фінансується із внесків та спеціальних податків.

      До соцстраху відраховують 13,55 відсотка від загальної суми заробітної плати працівника, але це не означає, що гроші повністю вираховують з його зарплатні. Робітник платить лише 0,75 відсотка, а решту покриває роботодавець. Натомість із зарплатні працівника вираховують 6,2 відсотка на суспільний внесок та 0,5 відсотка — на повернення суспільного боргу. Окрім того, до фонду страхування здоров'я знімають фіксовану суму від кожної проданої пляшки міцного алкоголю та, віднедавна, з пачки цигарок. Лікування тривалих захворювань (наприклад, діабету) чи важких (зокрема онкологічних) є повністю безкоштовним. Також французам не доводиться платити за більшість хірургічних операцій.

      Декретами міністерства охорони здоров'я Франції визначені списки ліків, за які хворому повертають частину їх вартості — від 30 до 75 відсотків. Міністерство також встановлює, які медичні послуги підпадають під страхування і яка їх вартість. Варто зазначити, що більшість стоматологічних послуг є платними.

      Таким чином, медичні витрати на одного середньостатистичного француза обходяться в 2,5 тисячі доларів на рік. Економісти нарікають, що держава витрачає на охорону здоров'я своїх громадян занадто великі кошти. Але уряд не поспішає з урізанням бюджету, бо вже мав гіркий досвід з пенсійною реформою, яка викликала масові протести вільнолюбної громадськості.

Німеччина: висока якість плюс 10 євро

      Славетна «німецька якість» поширюється і на медичні послуги, які є загальнодоступними для всіх пацієнтів. Але економічна криза останніх років, подорожчання медикаментів та старіння німецького суспільства і, як наслідок, зменшення податкових надходжень змусили уряд розпочати поступовий відхід від системи соціальної опiки з боку держави. Втім у Німеччині до сьогодні існує 3,3 лікаря на кожну тисячу мешканців. За цим показником вона випереджає більшість країн Європейського союзу та США, Японію і Канаду.

      Річні видатки на медичне обслуговування пересічного німця становлять 2,8 тисячі доларів. На медичну опіку йде 11 відсотків національного валового продукту Німеччини, тобто загалом 230 мільярдів євро. Страховою медициною охоплені 90 відсотків мешканців країни, а каси хворих упродовж 2002 року витратили на лікування 144 мільярди доларів. Внесок до страхових кас на 2004 рік встановлено на рівні 13,6 відсотка від місячної платні працюючого. Для порівняння: у 1990 році цей відсоток становив 12,6. Утім у 2005 році уряд планує зменшити його до 13 відсотків. Останнє збільшення розміру внеску пояснюється збільшенням кількості пенсіонерів та безробітних, які внесків не платять, але мають право на медичне обслуговування. У Німеччині середня тривалість життя чоловіків сягає 74,8 року, а жінок — 80,8 року. Та все ж німцям доводиться звикати витрачати на медицину більше, ніж досі. З 1 січня цього року пацієнти, які звертаються до лікарів, зобов'язані раз на квартал «викладати» 10 євро. Якщо ж вони відвідують стоматолога, то повинні додатково заплатити ще 10 євро на квартал. Також відтепер хворі зобов'язані покривати з власної кишені 10 відсотків вартості ліків, але на суму, не більшу за 10 євро. За кожен день перебування в лікарні хворий повинен доплачувати 10 євро, щоправда, максимум 28 днів упродовж року.

      Окрім того, державою встановлено, що річні витрати німця на медичне обслуговування не повинні перевищувати двох відсотків від його річних доходів. У кожному випадку перевищення вказаних сум чи відсотків додаткові витрати хворого покриваються з фонду медичного страхування, тобто через каси хворих. Автори реформи охорони здоров'я надали в ній особливу роль родинним лікарям, які мають стежити за здоров'ям ввірених їм людей таким чином, щоб ті не хворіли.

Бельгія: відчиняй ногою двері до будь-якого лікаря

      Вважається, що ця країна, як і сусідні Франція та Німеччина, має одну з найкращих систем охорони здоров'я у Європі. Медичне обслуговування тут є загальнодоступним та відносно дешевим для всіх громадян, але дуже дорогим для роботодавців та платників податків. Бельгійську систему охорони здоров'я фінансують з централізованого Національного управління соціального страхування. Воно накопичує кошти головним чином за рахунок внесків роботодавців, робітників та пенсіонерів, а також бюджетних дотацій, частини прибутків від податку на додану вартість, 10-відсоткового відрахування з приватного страхування автомобілів та внесків фармацевтичних фірм.

      Та все ж найбільше коштів надходить завдяки медичному страхуванню. З приватних підприємств вираховують 37,94 відсотка від суми зарплати працівника, але сам робітник платить лише 13,07 відсотка, а решту — 24,87 відсотка — «тягне» роботодавець. Відрахування із зарплатні держслужбовців значно менші — 7,35 відсотка від своєї зарплати платить сам чиновник, а 3,8 відсотка за нього доплачує держава.

      Бельгійці платять за візит до лікаря 15 євро, але потім їм повертають щонайменше 75 відсотків від цієї суми. Деяким категоріям хворих повертають усі гроші. Пацієнти також оплачують 12,31 євро за кожен день перебування в лікарні. При цьому бельгійці можуть обирати собі лікарів, страхові медичні фонди та лікарні, до яких звертаються. Вони також мають право лікуватися у найкращих медичних світил без попереднього запису, і ті не можуть відмовитися прийняти хворого в рамках годин своєї роботи. Втім таких проблем не існує, бо в країні — надлишок лікарів, і багато з них підробляють приватною практикою.

      Бельгійці оплачують у середньому чверть вартості необхідних для лікування медикаментів. Пацієнти з серйозними захворюваннями отримують ліки безкоштовно. Також діє система компенсаційних виплат за підбір протезів, окулярів тощо. Бюлетень оплачується з другого дня захворювання. Сума — 100 відсотків зарплатні впродовж першого місяця хвороби і 60 відсотків — від місяця до року. Впродовж першого місяця частину коштів оплачує роботодавець, далі діє система соцстраху. На охорону здоров'я в Бельгії йде 8,7 відсотка вартості річного валового продукту країни, тобто 2269 доларів на середньостатистичного бельгійця.

США: залікувати до смерті і пустого гаманця

      Сполучені Штати не мають гарантованої державою системи загального страхування здоров'я. Все тримається на системі приватного страхування, яка, втім, також забезпечує високий рівень медичного обслуговування. Федеральний уряд гарантує медичне страхування лише для літніх та найбідніших людей. Пенсіонери користуються коштами з фонду Medicare («Медична опіка»), а бідні — з фонду Medicaid («Медична допомога»). Усі інші американці повинні покладатися на надзвичайно складну систему приватних страховок, які оплачують або роботодавці, або самі зацікавлені, якщо вони ні від кого не залежать і працюють лише на себе.

      Форму, розмір та розподіл внесків між працівником та роботодавцем у подробицях зазначають у трудовому договорі. На свій ризик робітник може повністю чи частково відмовитися від медичного страхування, якщо вважає внески занадто високими. А суми ці солідні — середній розмір медичного страхування однієї американської родини в 2003 році перевищив 9 тисяч доларів. У підсумку 43 мільйони американців (або 15 відсотків населення країни) взагалі не мають медичного страхування. Це переважно молоді люди, які покладаються на своє здоров'я, та емігранти, передусім вихідці з країн Латинської Америки. Мільйони американців мають лише часткове страхування, яке аж ніяк не покриває коштів на перебування у лікарні, ліки та медичні процедури й операції. Деякі люди опиняються у дуже скрутних та трагічних ситуаціях. Щоб покращити систему, попередній президент США Білл Клінтон намагався провести проект загального медичного страхування, який підготувала його дружина Хілларі Клінтон, але він був відхилений Конгресом, а теперішня адміністрація Джорджа Буша й чути не хоче про щось подібне.

      Навіть ті, хто має приватну медичну страховку, не можуть вибирати лікарів та лікарні, а розподіляються до них через Організацію охорони здоров'я. На лікування пересічного американця щороку витрачається 4600 доларів, тобто приблизно вдвічі більше, ніж у країнах ЄС. Хоча рівень технічного оснащення їхніх закладів охорони здоров'я та апаратура для діагностики є найкращими у світі, загальна якість медичного обслуговування у Штатах є нижчою за європейську. Так само, як і середня тривалість життя американців. У США навіть у галузі медицини все диктують великий бізнес та прибутки. Так, нові рентгенівські апарати коштують у 15 разів дорожче, нiж  старi, але їх негативний вплив на здоров'я пацієнтів зменшено лише на 0,05 відсотка!

      Висока вартість лікування в Америці пояснюється ще одним чинником. Загальною практикою тут стали судові позови до лікарів iз приводу неправильного діагнозу чи лікування. Вони часом закінчуються багатомільйонними відшкодуваннями на користь позивачів, тому американські медики про всяк випадок перестраховуються і «проганяють» пацієнтів через десятки непотрібних, але дуже коштовних процедур, щоб потім було чим «відмазуватися» в судах. Із цією ж метою лікарі виписують гори нікому не потрібних ліків, передусім антибіотиків, наприклад, у випадку вірусних інфекцій, на які ці антибіотики зовсім не діють.

Чехія: не чхай за преміальні

      Колишні комуністичні країни здійснюють важкий перехід від колишньої державної системи охорони здоров'я до тих, що діють в Євросоюзі. При цьому спостерігається різке зростання видатків населення на медичні потреби, ніж держави на систему охорони здоров'я. У Чехії бюджетний дефіцит на систему охорони здоров'я на 2004 рік сягнув 8 мільярдів крон (це приблизно 300 мільйонів доларів), хоча реальне недофінансування може виявитися вдвічі більшим. За фінансову неспроможність держави частково будуть розплачуватися хворі. Урядова комісія, наприклад, запропонувала, щоб пацієнт платив 20 крон (приблизно 4 гривні) за те, що лікар випише йому рецепт.

      Після того як 1992 року чехи прийняли закон про страхову медицину, у країні з'явилося 29 страхових компаній, більшість яких через певний час зникли разом із грошовими внесками населення. Немає сумніву, що через цей, а може, ще гірший досвід страхової медицини, доведеться пройти й нам, оскільки Чехія у порівнянні з Україною є майже зразком правової держави. За останні роки страхові компанії, які залишилися працювати, приєдналися до найбільшої та найвпливовішої з них — Загального страхування здоров'я. Вона тепер обслуговує 70 відсотків чехів. У країні діють ще вісім страхових компаній, але вони мають власну спеціалізацію — страхування лише поліцейських, військових, працівників банків чи... співробітників самих страхових компаній і членів їхніх родин.

      Щороку до незалежного від бюджету Фонду охорони здоров'я Чехії надходить приблизно 160 мільярдів крон. Ці гроші походять із внесків на страхування здоров'я, які становлять 13,5 відсотка від зарплатні ( 9 відсотків платить роботодавець і 4,5 — працівник). Фахівці вільних професій та дрібні приватні підприємці сплачують щомісяця фіксовану суму — 850 крон. Фонд оплачує візити до лікаря та частину вартості ліків і перебування у лікарні. Родинні медики беруть за прийом кожного пацієнта 29 крон (тобто трохи більше долара) плюс 1,1 крони за кожну проведену процедуру. Сьогодні більшість застрахованих чехів найнеобхідніші ліки в аптеках отримують безкоштовно, а тих із них, які не хворіють впродовж довшого часу, преміюють час від часу безкоштовними вітамінами чи абонементами до басейну.