Ведучi проекту «Шанс» Наталiя Могилевська i Кузьма («Скрябiн»).
Ох, як же помиляються ті, хто, переглядаючи чергове «Караоке на Майдані», дивуються-милуються співучості нашої нації. Мовляв, саме бажання поспівати жене наш народ щотижня — і в спеку, і в холод, і навіть на похмілля! — на Майдан, а там — любчик Кондратюк з мікрофоном і пісні, пісні... Насправді все не так просто: як показує практика, слава для нашого народу не менш важлива, ніж публічне виконання улюблених пісень. Минулого року кращі з «майданних» артистів узяли участь у продовженні «Караоке» — проект назвали «Шанс» і зібрав він 13 лiдерів «майданних» концертів (програма, по суті, аналогічна до російських «Фабрики зiрок», «Народного артиста», які взяли цю ідею з іноземного ТБ). Усі переможцi з Майдану прожили один день життям справжньої зірки: разом із ведучими-продюсерами Наталкою Могилевською та Андрієм Кузьменком їздили до студії звукозапису й вибирали пісню, з хореографом ставили танець, стилісти-візажисти у прискореному режимі розробляли імідж — усе по-справжньому і все для того, аби ввечері вийти на сцену і наповал вразити публіку. Під час самого виступу та ще протягом тижня потому телеглядачі, телефонуючи або надсилаючи «есемески», голосували за новоспечених артистів. І були дуже активними — всього, як повідомляє «Шанс», надійшло близько 240 тисяч sms-повідомлень та майже півтори сотні дзвінків (послуги зв'язку, до речі, були платними).
У фінал вийшло вісім співаків із народу, які взяли участь у гала-концерті в Будинку культури КПІ. Кращим із кращих — голосували у той же телефонно-«есемесний» спосіб — став Віталій Козловський, студент факультету журналістики Львівського університету, який і отримав найголовнішу нагороду — багатообіцяючу угоду про співпрацю з продюсерською агенцією «Нова менеджмент». Власне, перша частина на цьому й завершилася, але величезний інтерес глядачів до проекту (читай — його високий рейтинг) здетонував продовження. Любителі співу на Майдані, радійте! — днями «Інтер» презентував другий «Шанс», який стартує в ефірі 15 лютого.
Першими в «Шанс-ІІ» зіграли журналісти. Співали трішки призабуту, але все таку ж милу пісеньку Олександра Ягольника «Подснежник» — одну з найкращих у репертуарі Наталки Могилевської. Співали так собі — ну не всі журналісти мають абсолютний слух... (До речі, сама Могилевська на журналістський вокал відреагувала дуже навіть спокійно, мовляв, пісні для того й пишуться, щоб їх співали люди). Виграла Вікторія з нового журналу «Вся неделя», з якої команда «Шансу» відразу заходилася робити зірку. А колеги Вікторії, яким цього разу стати співаками не дуже пощастило, взялися задовольняти свою цікавість щодо «Шансу», його важливості та подальших перспектив. Благо, відповідати було кому — разом з Ігорем Кондратюком прийшли і попередні фіналісти.
Щодо свого майбутнього всі вони відповідали приблизно однаково — мовляв, усе нормально, деякі думки є, але не будемо забігати наперед... Олену Попач, що виступала під сценічним псевдонімом Марго, запрошували до Москви, але для цього потрібно було кинути навчання, і дівчина відмовилася. Ользі Кочетковій, яка у музичних перегонах посіла друге місце, подзвонила Наталка Могилевська і запропонувала попрацювати — «Зараз у нас активний творчий процес». Декого за цей час підвищили в посаді, дехто ще навчається в середній школі. Переможець Віталій Козловський разом із «Нова менеджмент» успішно мурує своє шоу-бізнесове майбутнє — задля нього він уже перевівся на індивідуальну форму навчання і пішов із балету Руслани, де танцював до цього. «То ти Руслану у свій балет запросиш?» — поцікавився Ігор Кондратюк. Козловський, армія прихильниць якого невпинно зростає, багатозначно промовчав...
Отже, весняний «Шанс», фінальний гала-концерт якого призначено на 30 травня, День Києва, стартував. Першою починає Вікторія, а далі — справа за народними артистами з Майдану.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
