Ремарка про Ремарка

Еріх Марія Ремарк назавжди увійшов в Історію літератури як письменник, що блискуче писав про війну. Уже перший його роман «На західному фронті без змін» став одним із найкращих творів про війну. Тоді, y сорокових роках, казали, що частіше за «Фронт...» видавали хіба що Біблію. Aле ми, підлітки, зачитувалися його книгами не стільки через війну, a тому, що там ішлося про справжню чоловічу дружбу, палке кохання, відданість і самопожертву. Найбільше подобалися «Три товариші». Коли мені було 16, цей роман прочитала половина класу. Я досі памятаю героїв поіменно.

Пам’ять у метеликах

В Оснабрюці пахне липою. 22 червня 1898 року, коли народився Еріх Марія Ремарк, тут так само пахло солодким цвітом липи. У місті багато дерев. Воно зелене і затишне, а кожен другий мешканець їздить на велосипеді.

Дім, до якого привезли Ремарка з пологового будинку, не зберігся. Нині на Янштрассе, 15 — тихенкій вулиці біля центру міста — стоїть невеликий двоповерховий дитсадок. На вікнах — малюнки павучків, рибок і метеликів. Як на мене — чудова символіка, якщо зважити, що Ремарк був пацифістом. Меморіальної дошки нема. Зате така табличка є на сусідньому будинку. Сюди переїхала сім’я Ремарка, коли йому було дванадцять. Батьки письменника були небагатими і часто переїжджали. З вікон чути крики і вигуки: німці вболівають за футбольну збірну на Євро–2008.

Цікаво, що в Оснабрюці нема і пам’ятника письменнику, тільки вулиця та готель. «У німців нема традиції ставити пам’ятники, — каже Екуард Штаблер, шанувальник Ремарка. — Зате я знаю, що така традиція є у країнах колишнього Радянського Союзу. Я вважаю, що найкращий пам’ятник — це музей».

Екуард i його дружина Анналіза довго роздивляются експонати в музеї. Тут є багато фото, перші видання книг, листи, свідоцтво про народження і паспорти Ремарка, відео з його відпочинку у швейцарському Антибі — улюбленому курорті письменника. Еріх позує у білих трусах. В іншому кадрі він із Марлен Дітріх — колись у них був палкий роман. В музеї є ще одне відео — це інтерв’ю Ремарка: твердий голос, виважена манера говорити, впевнений і вдумливий погляд.

«Він цікавий тим, що тоді різко виступив проти війни, — каже Екуард. — Він передав наступним поколінням, що війна — це погано. Ремарк попереджає лідерів про те, що не можна скочуватися до авторитаризму і йти на поводу бажання влади. Саме тому він актуальний сьогодні». Екуард і Анналіза Штаблер прочитали першу книгу Ремарка 45 років тому, коли вчилися в університеті. Це був роман «На західному фронті без змін».

Цей «Фронт...» став особистим

Центральна частина міста обвішана постерами із зображенням Ремарка. На них цитуються фрази письменника. «Дивно, але вбивство можуть подавати як героїзм», — зустрічається найчастіше. Вона чудово ілюструє погляди Ремарка, який вважав війну і вождів великим безглуздям. Хоча у свої 18 років записався добровольцем і пішов на фронт, як і тисячі інших хлопців. Покоління Ремарка виховувалось на думці про виняткове призначення Німечини і возвеличуванні воєнного обов’язку. Вони уважнo слухали наставників, а коли потрапили на фронт — зрозуміли, що це найбільше пекло, яке тільки може бути, і вийшли з  війни «втраченим поколіням».

«Як тільки ми потрапили на війну, наші переконання розвіялися, — писав Ремарк від імені головного героя «На західному фронті без змін». — Наші вчителі все ще писали статті, а ми вже бачили лазарети і мертвих; вони стверджували, що служба державі — над усе, а ми вже знали, що страх смерті є сильнішим. Ми любили батьківщину не менше, ніж вони, і жодного разу не здригнулись, коли йшли в атаку. Але тепер ми дещо побачили і зрозуміли».

«На західному фронті...» приніс Ремаркові всесвітню славу. Роман про бурсаків, які з–за парти потрапляють на фронт, умить зробив Еріха відомим і багатим. Він написав цей твір десять років по війні, у 1927–му. Рядки просто лилися на папір: Ремарк створив книгу за осінь і трохи зими. «Цей роман писався сам», — згадував потім письменник. У музеї Ремарка експонується рукопис роману: цупкий папір, маленькі літери, великі проміжки між рядками, багато правок.

Але були люди, яким ця книга не сподобалась — Націонал–соціалістичній партії під проводом Гітлера, наприклад. Письменника звинуватили в зраді та «перешкодах у вихованні народу в дусі войовничості». Нацистам не треба було розчарованих. У 1933 році, перед тим, як вони остаточно прийшли до влади, Ремарк одержує дружню записку: «Негайно забирайтеся з Німеччини». Він розуміє загрозу i виїздить у Швейцарію. В Німеччині влаштовують привселюдне спалення його книг. До смерті Ремарк прожив у еміграції.

Коли дим не дим

Фасад школи Домшулле із минулого століття не змінився. Зате всередині це сучасний, чудово оснащений заклад. Дивно бачити тут дітей у червні — канікули почнуться аж у середині липня. Колись у цій школі вчився Ремарк.

Учителька Сабіна Йохіммайєр розповіла, як у школі вивчають творчість земляка. Дітям організовують маршрути слідами письменника, а в 10–му класі він стоїть у програмі літератури. «На уроці літератури вони читають «На західному фронті без змін». Одночасно на уроках історії вивчають ту епоху, — розповідає Сабіна. — Учні читають роман із великим інтересом. Вони є однолітками із героями твору, тому для них це особливо цікаво. У нас цей роман прочитали навіть ті діти, які не читають книг».

Більшість німців якщо і читали Ремарка, то тільки «На західному фронті...». Коли їх запитуєш про «Трьох товаришів», «Тріумфальну арку», «Возлюби ближнього свого», вони розводять руками. Хоча саме ці книги найбільше шануются в Україні чи тій же Росії.

«Німеччина пізно відкрила для себе Ремарка, — пояснює співробітниця музею Елла Кононюк. Світ дуже тісний — ця жінка родом із Києва, вона живе в Німеччині 15 років. — Його книги до війни були заборонені, його називали ворогом. Зберігалася інерція мислення. Це щось подібне, як в Україні зі ставленням до Бандери і УПА. Ремарк був відомий у всьому світі, особливо в СРСР і США, але не сприймався в Німеччині».

Після від’їзду Ремарк вертався в Німеччину лише кілька разів, хоча після поразки Гітлера його не раз запрошували на батьківщину. Він бував у Оснабрюці, а в інші міста майже не заїжджав. Еріх Марія був пацифістом і зневажливо ставився до надмірного патріотизму німців. Він був переконаний, що історія та ментальність Німеччини загрожують рецидивами нацизму. На річницю смерті Гітлера Ремарк написав: «Фюрер помер цього дня 10 років тому. Але його феномен ще живий: він живе глибоко в мілітарній душі Німеччини».

Зате в Радянському Союзі, який виграв війну в Німеччини, книги Ремарка видавали велетенськими тиражами — в цьому теж один із секретів його популярності.

Про любов, дружбу і кальвадос

Але тоді, в 10–му класі, ми захопилися Ремарком не тільки через війну, він описував цікавий нам світ — світ справжніх чоловіків і чоловічих інтересів, світ чарівних і впевнених жінок, світ справжньої чоловічої  дружби і яскравого — як вогонь, — і так само короткого кохання.

Поза сумнівом, найкраще це описано в «Трьох товаришах». Звучатиме парадоксально, aлe Ремарк створив ідеальний світ, у якому живуть ідеальні герої. Незважаючи на те, що він пише про «втрачене покоління», y його творах зав­жди найвірніші друзі, найніжніше кохання, найсприятливіші обставини: наприклад, з’являється людина, яка дає притулок, яка частує двома банками варення, заповідає тушонку, яка прикриє, якщо тебе шукає поліція, яка просто скаже «дякую». Дружба, любов — те, що тримало те поколiння, наповнювало життя смислом.

Його твори дуже схожі між собою. Жінка завжди пристрасна, розумна, впевнена, ніжна. Дружба — вірна, самозречена. Кальвадос — п’янкий, солодкий, витриманий. Обставини — сприятливі, як ангели–охоронці. У кінці — смерть когось близького. Тло — військовий час.

Попри це, кожен роман читається на одному подиху. Може, це серіал? Бо риси голов­них героїв кочують із твору у твір. І ти читаєш про пригоди Равіка й Жоан, Роберта й Патрісії, Рудольфа й Ізабелли — а ніби йдеться про одних і тих же чоловіка та жінку. Гортаючи чергову книгу Ремарка, я ніби дізнаюся про інші обставини, в яких були Він і Вона, прочитані перед тим в іншому творі.

Втрачене покоління... Зараз трапляється небагато людей, які вміють любити і жити... А коли читаєш Ремарка, то розумієш, що цей чоловік намагався вхопити життя з багатьох боків: розбирався в алкоголі (Марлен Дітріх згадувала, що він був досконалим знавцем і міг сказати про напій ледве не до року його розливу), добре водив авто, тямив у хірургії, знався у живописі, врешті–решт, орієнтувався у найбільших містах континентальної Європи, від готелів до борделів. Звичайні людські радості, але, здається, такі важливі для того, аби почуватися щасливим... Коли він це встиг, втрачений потомок воєнного століття?

ТОСТ ЗА АВТОРА

Коли ми з друзями були в Оснабрюці, купили пляшку кальвадосу. Це алкогольний напій із яблук, який по кілька років витримується в дубових діжках. То був один із улюблених «дрінків» Ремарка, оспіваний у кількох книгах. Сидячи на балконі, ми випили за те, що Ремарк був, і за те, щоб наше покоління теж не було втраченим.