Хід генія

У своїх повсякденних клопотах ми рідко звертаємо увагу на людей, які відрізняються від більшості з нас своїми нестандартними поглядами чи діями. А якщо й повернемо голову в їхній бік, то потім, частіше за все, роздратовано пробуркотимо: «Бувають же такі!» Суспільство дуже рідко визнає геніїв за життя. Значно простіше віддати їм шану після смерті, будуючи пам’ятники й зводячи в ранг «великих українців». Мабуть, так собі легше, бо дуже важко визнати велич людини, яка живе поруч. Генії не стають першими особами міністерств і відомств — на ці посади чомусь вибиваються посередні люди, яким і доручають керувати нашим життям...

На престижному шаховому турнірі, що завершився минулої п’ятниці в Криму, львів’янин Василь Іванчук посів друге місце, поступившись половиною бала юному норвежцю Магнусу Карлсену. Як виявилося, вирішальною стала партія першого туру, в якому український гросмейстер програв скандинавському вундеркінду. Так, талант Карлсена вже зараз не можна не визнавати. Але свої нинішні успіхи йому ще належить підтверджувати роками боїв на шахівницях. Аби не скотитися щаблями рейтингу, як це сталося свого часу з чемпіоном світу 2002 року Русланом Пономарьовим.

Іванчук же програв лише тому, що він саме ГРАВ. Шахи — для нього не професія, не робота. Це те, чим він живе й до чого ставиться з особливим трепетом — як дитина до улюбленої іграшки або палко закоханий до бажаної жінки. Можна сприймати або ні подібне ставлення, але не поважати таку людину не можна. У шаховому світі говорять, що Василю достатньо дати шахівницю, придумати задачу для розв’язування, й він погодиться їхати на третій полиці в загальному вагоні.

Якось у перерві змагань один суддя мав необережність відволікти львівського гросмейстера від аналізу партії, на якій були зосереджені всі його думки. Без будь–якої злості Іванчук відправив служителя Феміди на три букви й повернувся до ситуації на дошці. У великих свої «заскоки»...

Між шахістами не вважається компліментом назвати Іванчука генієм. Воно так і є, і сумніву це не піддають. Ще одна байка розповідає, що якось Василю випадково до рук потрапив словник турецької. І що ж? За доволі нетривалий термін львів’янин опанував цю мову, додавши її до списку кількох, якими він володіє. Схоже, що всі мови світу львівський геній не знає лише тому, що самовчителі з них не зустрілися на його життєвому шляху. Або ж не вистачає часу відволіктися від шахів...

Не певен, що задовольниться місцем у загальному чи навіть плацкартному вагоні футболіст збірної Росії Андрій Аршавін, але те, що він творив на полі стадіону в Базелі минулої суботи, підпадає під ту ж категорію діянь генія. Збірна Голландії, наповнена під зав’язку гравцями провідних європейських клубів, котрій заздалегідь віддавали «золото» Євро–2008, капітулювала перед посередньою командою — тією самою, над якою донедавна кепкували навіть самі росіяни. Думається, вся справа в тому, що серед голландських зірок «Реалу», «Манчестер юнайтед», «Челсі», «Арсеналу», «Ліверпуля» не знайшлося такого натхненного гравця як Аршавін. Саме це й не врахував колишній форвард київського «Динамо», а нині — прогнозист Віктор Леоненко, коли говорив, що у Росії проти Голландії шансів немає.

Нехай у Андрія непростий характер. Але за те, як він грає в футбол, Аршавіну пробачають багато що. Як, без сумніву, можна пробачити деякі маленькі «вибрики» Іванчукові та іншим геніям. Адже їх так мало, й вони по–справжньому прикрашають наше життя. Треба лише вміти це бачити й цінувати — бажано, за життя геніїв.