Марш у «мишоловку»!

Прибічники масової імунізації української молоді кажуть: якщо в державі терміново не провести масову вакцинацію проти кору й багряниці, у 2010—2012 роках нас накриє новий спалах епідемії цих захворювань. Директор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського АМН України Віктор Марієвський наголошує, що у світі поки не винайшли кращого способу попередження інфекційних захворювань, ніж вакцинація. А відтак восени Україні треба продовжити масштабну кампанію. Тим паче що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) закликають нас довести почату справу до кінця. Але чи справді рятівним стане цей крок? Чи не виявиться індійський препарат тією скринькою Пандори, з якої вирвуться і почнуть косити нашу молодь тяжкі хвороби?

«Добровільно та з піснями»

Ідеологи ринкових відносин нам пояснили, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. І ми те ніби засвоїли. Аж раптом на наші голови впав великий шмат дефіцитної продукції, яку було запропоновано швиденько заковтнути. Дев’ятьом мільйонам українців віком від 16 до 29 років мали протягом двох тижнів зробити щеплення від кору й багряниці живим комбінованим препаратом, створеним в Індії завдяки досягненням біотехнології. Наша країна не спроможна на такий подвиг, але ЮНІСЕФ виділив на цю грандіозну акцію 5,3 мільйона доларів. А коли так, то... марш у «мишоловку»! «Добровільно та з піснями», — як казали за радянських часів. Аби ті, хто сумнівається в якості безплатного «сиру», не встигли отямитися, вакцинацію розпочали завчасно й без оголошення. Ситуація змінилася тільки після трагічного випадку в Краматорську, коли юнак, якому зробили щеплення, помер у реанімації. Але й тоді офіційна медицина хотіла зам’яти справу...

Ми знаємо: за «кавалерійським наскоком» нашої взагалі–то не дуже уважної до свого народу медицини стоїть ВООЗ — основний постачальник вакцин у світі. А за благодійництвом Всесвітньої організації охорони здоров’я нібито приховується прагнення зробити Україну «антикоревою парасолькою» для цілої Європи. Вибачте, а ми що — були джерелом зарази? Та ні, за відсотком захворюваності на ті недуги, навколо яких розгорілися пристрасті, ми коли й перші, то з кінця. За що ж нам така честь?

Вірити «во здравіє» чи «за упокій»?

Згадаймо, у не такому вже й далекому 2000 році, коли у студентських гуртожитках і справді спалахнув кір, чиновники Міністерства охорони здоров’я запевняли журналістів, що все гаразд. Мовляв, трапляються лише поодинокі випадки хвороби. І раптом виявляється, що то була нечувана епідемія, яка може повторитися ще з більшим розмахом, загрожуючи цілій Європі. У яких же випадках вірити заявам МОЗ — коли вони «во здравіє» чи «за упокій»?

Медики обіцяють: коли ми виявимо слухняність, то кір і багряниця взагалі будуть виведені з людської популяції. Але сам факт проголошення необхідності повторного щеплення засвідчує, що збудники цих хвороб рекомбінувалися, перейшовши в іншу вікову категорію. Отже, щеплення дітей — не такий уже й безальтернативний та ефективний засіб, як нам намагаються пояснити. Де гарантія, що віруси знов не змінять свої епідеміологічні характеристики й не вразять старшу групу населення? Та й, відверто кажучи, ані кір, ані багряниця на теперішньому етапі не є бичем людства. На першому місці за смертністю сьогодні опинилися серцево–судинні хвороби, рак, туберкульоз, а останнім часом — сепсис та різні види алергічних реакцій.

Ось тут і треба шукати «скелет», захований у медичному «буфеті». Схоже, що вакцина проти кору й багряниці (відома як «КаКа») — це генна конструкція. І гіпотез — що ж туди вживлено — краще не висловлювати, бо правди нам не скажуть усе одно. Та вже зрозуміло, що перевірки на мутаційний чи канцерогенний ефекти вакцина не пройшла, бо для цього потрібний не один десяток років. Чи не здалося спокусливим комусь подивитися, що буде з репродуктивним прошарком українського населення через певний час? Сотня людей, які потрапили до лікарні відразу після вакцинації, — дрібниця в порівнянні з тим, як ця акція відгукнеться згодом...

Особливої пікантності додає той факт, що вакцина виготовлена на ґрунті диплоїдних клітин (про це повідомив на брифінгу колишній головний санітарний лікар Микола Проданчук, заперечуючи, що на абортивному матеріалі), узятих у індійських жінок. Расові і навіть національні маркери на ДНК — це реальність. Тому позитивний ефект вакцини не виключений у країнах, де населення є нащадками согдіан. А з іншими що буде? Та й запевнення, що препарат не дав побічних наслідків у Киргизії, Албанії чи Іраку (добір країн який!) викликає сумнів... Якщо за гарячими слідами подій медикам треба доводити, що смерть від анафілактичного шоку — це смерть від анафілактичного шоку, то що казати про їхню реакцію на віддалені наслідки жорстокого втручання в організм молодої людини? Хто відповідатиме за них?

А вірус у клітині причаївся...

Утім і недалекі наслідки прорахувати неважко. Багряниця — легка дитяча хвороба, яка тренує імунну систему і є небезпечною тільки для плоду хворої жінки. Звідси й випливає потреба боротися з інфекцією, загрозливою для майбутніх поколінь. Але ж пацієнт, щеплений живою вакциною, протягом кількох днів виділяє віруси в навколишнє середовище. І де гарантія, що він не заразить багряницею вагітну сестру, матір, колегу або супутницю в транспорті?

Природа вірусів така, що вони легко переходять у неактивний прихований стан, зачаївшись у клітині–хазяїні. Щеплена 15–річна дівчинка цього не відчуватиме, доки не завагітніє. А під час вагітності в організмі жінки відбувається зниження імунітету, природне для цього стану. На цьому тлі в майбутніх матерів загострюються хронічні хвороби: про себе нагадують погано залікована виразка і гастрит, панкреатит, варикоз, сечокам’яна хвороба... І вірус багряниці, який роками спав у клітині–хазяїні, виходить зі своєї схованки й починає розмножуватися. Тому щеплена жінка має ризик захворіти на багряницю, та ще й у найбільш непідходящий для цього момент. І на що буде списана хвиля майбутніх каліцтв новонароджених, фотографіями яких тепер тиснуть на психіку апологети повторної вакцинації?

Чого нам ще треба чекати від нашої оберненої «обличчям до Європи» з незмінним «чого зволите» медицини? Може, їй варто розібратися, яким законам природи вона протидіє, щоб не «доборотися до самого краю», де починається прірва непрогнозованих біологічних наслідків...

Наталія ОКОЛІТЕНКО,
біолог–теоретик, академік Української академії наук,
заступник директора Науково–дослідного інституту інформаційно–хвильових технологій