Нещастя материнства

...Шість років тому Віта, випускниця Київського університету, вийшла заміж за май­стра спорту з вищою освітою. Спочатку вона була щасливою. Нещастя прийшло згодом. Чоловік почав повертатися додому пізно, потім не повертався взагалі, зрештою Віта помітила в нього в тумбочці шприц. І замість того, щоб одразу піти геть, вона, як і багато жінок, почала «боротися» за спасіння чоловіка. Зрештою вони таки розлучилися. Але на згадку про себе, окрім психологічної травми і депресії, екс–чоловік залишив смертельний вірус, який сам підхопив у компанії товаришів по голці. Віта досі засинає з надією, що прокинеться і зрозуміє: все, що з нею трапилося, — це страшний сон. І що вона не здавала ніяких аналізів, не отримувала ніяких результатів, нічого не чула про антитіла до ВІЛ і Т–лімфоцити, їй не треба більше боятися дощів і протягів. Але щоранку вона прокидається і розуміє, що її життя — це не сон, що все насправді й відбувається не десь і не колись, а з нею і сьогодні.

Подвійна зрада

У практиці лікарів, які працюють із ВІЛ–інфікованими, є принаймні два випадки, в яких розмова з пацієнтом обмежується одним реченням. Перший — коли людині кажуть, що в неї виявлено ВІЛ. Другий — коли про підтвердження наявності ВІЛ–інфекції у дитини повідомляють її матері. Медики визнають, що в цей час можна говорити ще щось, можна давати якісь поради, але цього людина вже не чує. Усе це вона зможе слухати пізніше, але лише якщо знайде в собі сили жити і боротися за життя.

Згідно з консолідованою оцінкою ВООЗ, ЮНЕЙДС, МОЗ, Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом і Міжнародного благодійного фонду «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», нині в державі налічується 377 тисяч ВІЛ–інфікованих, із них 344 тисячі — це люди у віці від 15 до 49 років. У віці до 14 років налічується 2408 українських дітей, інфікованих ВІЛ. Причому дедалі частіше їхні матері — це люди, які не належать до жодної з груп ризику. Виявляється, що вони були інфіковані своїми чоловіками, які зраджували дружинам або вживали наркотики ін’єкційно, приховуючи це. Окрема тема — це ВІЛ–інфіковані вагітні жінки. Адже часто, виношуючи дитину, жінка навіть не припускає, що може бути ВІЛ–інфікованою. Особлива ж небезпека несвоєчасного обстеження вагітних на ВІЛ полягає в тому, що під час вагітності майбутня мати, яка не знає про свою ВІЛ–інфекцію, не проходить спеціальної терапії до пологів. А пологи в неї приймають звичайним шляхом, а не через кесарів розтин. Унаслідок цього різко зростає ймовірність інфікування дитини від матері, а тому, відповідно, і кількість інфікованих дітей.

Важкий спадок

Лікар блоку СНІДу Науково–дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. Громашевського Світлана Антоняк є однією з засновників організації «Час життя +», яка об’єднує ВІЛ–інфікованих та людей, котрі прагнуть їм допомогти. І саме до Світлани Миколаївни часто звертаються інфіковані жінки, котрі опиняються перед вибором: стати матір’ю чи залишитися без­дітною.

«Як ВІЛ–інфікована жінка має ставитися до вагітності? Вона має розуміти, що ВІЛ–інфіковані діти народжуються значно рідше, ніж здорові, — це з одного боку. А з іншого — людина повинна бути готовою прийняти ситуацію, якщо вона буде не зовсім такою, як вона очікує, — застерігає Світлана Антоняк. — Як лікар я не можу орієнтувати жінку лише на щасливе завершення пологів. Водночас я не повинна лякати її різними жахами. Тут важливо, як сама жінка ставиться до вагітності. Якщо вона зберігає вагітність, то приймає дитину такою, якою вона є — здоровою або хворою.

Ступінь ризику

Ще п’ять років тому ймовірність передачі ВІЛ від матері до дитини вважалася дуже високою — 35 відсотків, якщо дитину годували груддю, і 20 — якщо вона перебувала на штучному годуванні. Проте впровадження комплексу профілактичних заходів (антиретровірусні препарати, відмова від грудного годування та проведення кесаревого розтину) дозволило знизити частоту передачі ВІЛ від матері до дитини до двох відсотків. Нині в Україні антиретровірусну терапію отримують 86 відсотків вагітних жінок, які є носіями ВІЛ. І завдяки ефективній терапії діагноз ВІЛ підтверджується лише у 8,2 відсотка дітей, народжених ВІЛ–інфікованими матерями.

Ступінь ризику народження інфікованої дитини залежить від вірусного навантаження у матері (кількість ВІЛ у крові) та її імунного статусу (кількості клітин імунної системи — Т–лімфоцитів, які вражає ВІЛ). Кожна ВІЛ–інфікована людина потребує постійного контролю за станом своєї імунної системи та вірусним навантаженням — щоб вчасно розпочати терапію і запобігти переходу ВІЛ у стадію СНІДу. Проте проблема полягає в тому, що на сьогодні в Україні ступінь вірусного навантаження у ВІЛ–інфікованих не визначають. Найчастіше після виявлення ВІЛ у крові люди не отримують ніякої терапії доти, доки в них уже не з’являються клінічні прояви різноманітних хвороб на тлі зниженого імунітету.

Для зниження ризику інфікування немовлят на Заході всі ВІЛ–інфіковані жінки народжують шляхом кесаревого розтину. Окрім цього, ВІЛ–інфіковані не годують груддю — дитину одразу переводять на штучне харчування. Проте ВІЛ–інфікованим жінкам в Україні малодоступна операція кесаревого розтину. Лікарі, остерігаючись інфікування, воліють відмовлятися від такої операції. «Я знаю, що в Криму й Одесі ВІЛ–інфікованим проводиться кесарів розтин, а ось у Києві жінки народжують самі», — каже Світлана Антоняк. При цьому вона наголошує, що 70 відсотків випадків інфікування дитини відбувається саме під час пологів. Трапляються і випадки медичного недогляду, як–от нещодавня історія в Дніпропетровську, де ВІЛ–інфікована жінка народжувала дитину. Кесарів розтин їй робити відмовилися, а необхідний для запобігання інфікуванню ВІЛ препарат її дитині дали не в перший, як це необхідно, а на четвертий день. Тепер дитина є носієм ВІЛ, а інфікована жінка з інфікованою дитиною на руках збирається оббивати пороги МОЗу і судів.

Серед ВІЛ–інфікованих є різні люди, зокрема й ті, хто так чи інакше свідомо наближався до свого вироку. Проте є й інші. Просто вони або виходять заміж за хлопців, які самі не знають, що ВІЛ–інфіковані, або беруться перевиховувати своїх чоловіків, які вживали або вживають наркотики. З 1999 року в Україні постійно зростає кількість ВІЛ–інфікованих жінок. На 2007 рік серед усіх ВІЛ–інфікованих 58 відсотків — це чоловіки і 42 відсотки — жінки. Експерти кажуть, що епідемія ВІЛ в Україні має «жіноче обличчя», оскільки дедалі частіше жертвами страшного вірусу стають представниці прекрасної статі.