Магніт читацького попиту. Результати рейтингу «Книжка року»-2025
Рейтинг «Книжка року» оцінює всі сегменти книжкового ринку, окрім підручників. >>
Сашко Положинський
Зустрівши на цьогорічному полтавському «Мазепа–фесті» головного «тартаківця» Сашка Положинського, я вирішила запитати його про щастя. Бо з музикантами й так завжди говориш про музику...
— Скажи, ти щаслива людина?
— Я задоволений своїм життям. Звичайно, не може бути все чисто і безхмарно. Життя — це постійні емоції: позитивні, негативні, мега–максі–суперпозитивні. Вони й дають можливість сумарно отримувати радість від життя. Якщо локалізувати себе від навколишнього середовища, то я щаслива людина.
— Сьогодні є багато популярних «теорій щастя». Хтось постійно усміхається, хтось не думає про погане... У тебе є свій «рецепт щастя»?
— Я так само не намагаюся навмисне шукати собі негаразди в житті, я теж не лізу туди, де я напевне знаю, що мене чекають суцільні негативні емоції. Так само я усміхаюся. Так само інколи спрямовую зусилля на те, щоб зрівноважити свій емоційний стан, коли забагато негативу.
— На твоє щастя впливають люди навколо і земля, якою щоденно ходиш?
— Так, і люди, і земля. От сьогодні ми їхали з Івано–Франківська, дорога була дуже важка. Ми подолали близько тисячі кілометрів, із них якщо й було сто кілометрів нормальної дороги... Горби, горби, горби. А культура водіїв на дорозі! Можна ще говорити про культуру міліції, якої немає там, де вона потрібна. Де ж не потрібна, тебе затримують. Але я їду, і навколо неймовірно чудові краєвиди! То замок удалині, то скіфські вали, то гарне небо, підсвічене сонцем... Кайфово.
— То, може, про ці наші дороги і міліцію треба пісні писати? Чи є сенс у так званій соціальній музиці?
— У нас ніякі пісні не допомагають проблеми вирішувати. Я не переймаюся цим питанням. Коли мені щось наболіло, роблю пісню. От і все. Пісню «Я не хочу» написав, коли просто йшов вулицею. Перед тим була маса вражень — переглянуті телепрограми, побачене в реальному житті, прочитані книжки.
— Читання яких книжок приносить тобі, ну, якщо не щастя, то гурманське задоволення? Постійно згадують «Польові дослідження...» Оксани Забужко, «Марію» Уласа Самчука...
— Це все неправильно! Навпаки, книжка Забужко мені не сподобалася. А ось «Марія» вразила. Необхідність заплакати виникала. Навряд чи я здатен сьогодні плакати від якоїсь книжки. Нещодавно прочитав «Солодку Дарусю» Марії Матіос. Не зачепило зовсім. Хоча гарно написано, мова легка... Щоб книжка приносила позитивні емоції, вона має бути цікавою, не обов’язково художньою. Цікавими повинні бути і зміст, і форма. Гарна, зрозуміла мова, яка не навантажує. Складні речі мають подаватися надзвичайно просто.
— Значить, те, що улюблена книжка Положинського — «Алхімік» Пауло Коельо — це не міф?
— Улюбленої літератури, музики у мене немає. Улюблена страва є — мамина. «Алхімік» мене зачепив. Одразу після прочитання книжки я переказував сюжет своїй дівчині, і її теж захопило. Тобто те, що заклав Коельо у книжку, через мене передалося іншій людині. Це дуже сильно. Але наступні його книжки були для мене нецікавими. Зараз у моєму рюкзаку лежить книжка «Невідома Україна» про оборонні споруди — від валів до суперзамків і бастіонів. Багато фактичного матеріалу і візуального зображення. Перед цим прочитав Івана Франка — «Сотворення світу».
— Де ти дістаєш книжки?
— Переважно мені їх дарують. Інколи самі письменники: мій хороший приятель Павло Вольвач подарував «Клясу» (мені дуже сподобалось, усім рекомендую), Лариса Денисенко — «Корпорацію ідіотів», Ірена Карпа — свою останню книжку, Жадан дарує. Сергія легко читати, у його текстах є просто геніальні шматки, хоча повністю геніальною його прозу назвати не можу. Я його передовсім полюбив як поета. Це один із небагатьох поетів, вірші якого мені не нудно було читати. Поезію взагалі не розумію, не сприймаю.
— Як ставишся до поняття «віра»? Віра у що, у кого має бути у щасливої людини?
— І в себе, і в Бога, і у свою землю, і в силу, і в талант, і у правду, і у справедливість. Віра не повинна бути одна.
— А така пафосна річ, як «залишити слід по собі»? Для тебе це важливо?
— Ніколи не мав прагнення написати десь: «Тут був Саша». Деякі книжки, які важко ковтати одразу, читаю поетапно. Ось зараз лежить книжка про націоналізм. В одного з її авторів я вичитав, що націоналізм дає людині віру у вічне життя. Тільки вона її переносить не на себе, а на свою націю. Доки нація живе, доти житиме і ця людина. Мені це близько. Коли мені кажуть: «Сашко, тобі уже 36 років. Мають бути уже нащадки...» Я відповідаю, що всіх українських дітей вважаю своїми спадкоємцями. Люблю спілкуватися з дітьми, можу бавитися з ними, виховувати їх. Багато уваги приділяю дітям своїх друзів. Таким чином закладаю часточку себе в кожного з них і даю собі вічне життя. Використання ж засобів масової інформації для розповсюдження своїх ідей, плюс сцена, пісні — це все дає мені можливість по крапельці сіяти себе.
— Кажуть, щоб бути щасливим, потрібно мати перед собою мету?
— Я не ставлю перед собою якісь цілі. У мене є мрія, до якої я наближаюся. Стати максимально щасливим. На заваді стає те, що я довкола бачу багато нещасних людей. Хотів би, щоб мені вдалося хоча б у своїй країні посприяти створенню такого життя, щоб усі отримували задоволення. Це нагадує Місто Сонця, але мені здається, що можливості людини, людства величезні й невичерпні. Нам дуже сильно заблокували духовний розвиток, дали більше технічного і матеріального. Але якщо забезпечити гармонійний зв’язок матеріального і духовного, то щасливими на цій планеті здатні бути всі. Скільки б людей не народжувалося, але сила людської думки розвиватиметься швидше. З її допомогою людина винесе себе за межі планети і знайде там щось нове.
— Максимальне щастя для всіх, здається, хвилює лише наших політиків...
— Я не намагаюся забезпечити щастя для всіх. Моє особисте щастя не полягає в тому, щоб усіх використовувати у своїх цілях. Слід робити добре собі, але при цьому й усім довкола себе. Засобів для цього у мене немає. Але коли виходжу на сцену, кайфую сам і намагаюся зробити добре усім, хто прийшов на концерт. А ще треба любити. Себе самого, близьких, свою землю.
Рейтинг «Книжка року» оцінює всі сегменти книжкового ринку, окрім підручників. >>
У Києві у двох музеях показують виставкові проєкти, які нагадують про колекцію Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, що була незаконно вивезена російськими окупантами у 2022 році. >>
На виконання рішення суду за позовом прокуратури припинено право приватної власності на приміщення флігеля мецената Івана Терещенка. >>
Понад 2500 мов існує у світі й більшість з них є рідкісними. Деякі мови нескладно вивчити іноземцям. Проста граматика та невелика кількість правил роблять доступними для вивчення такі мови, як англійська, іспанська та німецька. >>
Сьогодні, 20 лютого, минає 138 років від дня народження визначного представника української музичної культури XX століття Василя Барвінського — композитора, піаніста, музичного критика, педагога, диригента, організатора музичного життя. >>
Наша геніальна поетеса і драматургиня була також літературознавицею європейського масштабу. Важливо відзначити, що її філологічні студії вирізнялися як академічністю, так і публіцистичною гостротою. Зокрема, міжнародного звучання набув твір Л Українки «Два напрями в новітній італійській літературі». >>