І навіщо, тату, ми стільки насіяли?!

Нинішній рік вселяє небувалий оптимізм у всіх, хто полюбляє вирощувати будьяку зеленину на відкритому грунті. Впливові експертні організації навперебій підвищують прогнози урожаю: погано лише, що не тільки у нас, а у цілому світі. Нині вже ніхто не сумнівається: якщо у природі чи владі не трапиться жорстоких катаклізмів, Україна виростить понад 40 мільйонів тонн зернових. Щоправда, урядові аналітики, називаючи приблизно цю ж саму цифру, вживають слово «зберуть». Реалісти ж наголошують, що виростити і засипати у комору — не одне і те ж. Особливо у наших реаліях.

«Комора закрита. Підпис: Кабмін»

Зібрати врожай з мінімальними втратати нашим аграріям завжди було нелегко. Зберегти великий врожай — завдання із надважких. Першу перепону підсунула природа, точніше, надто сильне потепління, яке прогнозують найближчим часом. Зазвичай між початком жнив у Криму і північними та західними регіонами минало три тижні. За цей час техніка встигала закінчити роботу на півдні і «мігрувати» на нові поля. У нинішньому році погода подарувала лише тиждень різниці. А це значить, що зернозбиральних комбайнів, автомашин буде мало. Враховуючи традиційні проблеми із нестачею техніки, аналітики прогнозують: частина зерна може залишитися на стерні.

Але це ще не найбільша біда жнив2008. Завдяки невсипному піклуванню про селян двох урядів — Віктора Януковича та Юлії Тимошенко, що вилилося у квотування та ліцензування експорту збіжжя — початок збирання врожаю країна зустрічає із рекордними перехідними запасами зерна — 7 мільйонів тонн. Повні комори для ощадливого господаря — це, звичайно, радість і втіха. Але тільки не у цьому випадку. Минулорічне зерно зберігають на елеваторах, середня завантаженість їх в Україні становить 30 відсотків. У деяких регіонах елеватори наповнені більше, ніж наполовину. У такій ситуації прийняти на зберігання збіжжя нового врожаю — більше, ніж проблематично. І дорожче.

Скажімо, послугами елеватора Nського району хотіли би скористатися десять агрофірм, реально ж переповнене зерносховище може вмістити продукцію двохтрьох. Оскільки ж попит перевищує пропозицію, за усіма законами економіки, це призводить до збільшення цін. На багатьох елеваторах вже нині стрімко зростає вартість зберігання зерна, а у пік жнив цифра може «зашкалювати». Селяни справедливо обурюються і готуються обійтися своїми силами. А зберігати зерно у непристосованих приміщеннях — означає псувати його, «переводячи» пшеницю із продовольчої у фуражну. Уряд бачить вихід із ситуації в адміністративній площині — пропонує встановити квоти на зберігання зерна і ділити їх «за потребою». Експерти у справедливості такого регулювання з боку держави дуже сумніваються. І мають сумнів, що місце під дахом отримають найдостойніші аграрії. «Зрештою, у цій ситуації селянам все одно доведеться платити, — вважає президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко. — Тільки вже не керівнику елеватора, а органу, який розподілятиме квоти».

Ріпак — усьому голова!

Сім мільйонів зерна, яке ми не змогли ні спожити, ні вивезти, відчутно «тиснуть» на внутрішній ринок: він перевантажений, плюс стійкого попиту на зерно у нас поки що не передбачається. За кордонами України вже також розпочалися жнива, і світовий ринок традиційно оперативно відреагував на це падінням цін. Ці три причини навіюють песимізм на всіх, хто ще на початку весни мріяв вигідно продати вирощене. Нині чиновники аграрного відомства прогнозують песимістичну ціну збіжжя нового врожаю — 800 гривень за тонну.

Сказати, що це мало — значить, не сказати нічого. За підрахунками Леоніда Козаченка, аби посіяти озиму пшеницю у вересні, треба буде витратити 1200 гривень за тонну — враховуючи зростання цін на пальне та засоби захисту рослин. Якщо у нас і справді дійде до такого падіння, селяни восени не бажатимуть терпіти збитки — і не сіятимуть пшеницю. Тож урожай наступного року від цього може виявитися далеко не рекордним. Зернотрейдери та лоббісти вільного експорту не можуть зрозуміти: навіщо уряд обмежував експорт, коли ми могли продати зерно за 2 тисячі гривень і не тільки компенсувати свої затрати, а й заробити, і натомість дозволив його нині, коли українське збіжжя вже фактично нікому не потрібне?

«Ситуація з пшеницею буде важкою — наприкінці серпня матимемо ціни, до яких ми не звикли. І причин цьому декілька, — вважає президент Української зернової асоціації Володимир Клименко. — Так, за травень ми зуміли продати усього лише 140 тисяч тонн пшениці і ячменю. А все через те, що експорт цих культур розблокували надто пізно. Скажімо, кукурудзи ми зуміли продати 860 тисяч тонн — завдяки тому, що дозвіл отримали трохи раніше. Світовий ринок бачить, що ми рухаємося до хорошого врожаю, і не хоче купувати наше збіжжя, ми прогавили своїх покупців. Світовий банк нещодавно підрахував, що збитки агропромислового комплексу від обмежувальних заходів — квотування і ліцензування експорту — становлять 15 мільярдів гривень. Погодьтеся, це виглядає дивно — коли уряд однією рукою дає 300 мільйонів дотації на рослинництво, а другою забирає п’ятнадцять мільярдів».

Цьогоріч, як прогнозують аналітики, Україна зможе експортувати 7 мільйонів тонн пшениці, 4 мільйони тонн ячменю, 2,5 — кукурудзи і 2 — ріпаку. Але головна проблема не у кількості, а у ціні. Президент Української зернової асоціації вважає — найбільше від падіння цін постраждають господарства, які спеціалізуються на вирощуванні пшениці. Ті, хто вирощує ячмінь, залишаться «при своїх» — світ вирощує цієї культури тільки на сім мільйонів тонн більше, ніж споживає. Очікуються стабільні ціни на кукурудзу. Але найбільше виграють ті господарства, які спокусилися на кон’юнктуру і засіяли поля ріпаком. «Багато хто вважає, що саме завдяки ріпаку протримається на плаву наш виробник. Трейдери проробляють навіть контракти з Китаєм», — каже пан Клименко. На думку Леоніда Козаченка, цьогоріч ми зберемо рекордний врожай ріпаку — такого, якого Україна досі не знала. Залишилося тільки зібрати його, висушити і зберегти. А стартова ціна ріпаку «стартуватиме» із 2,5 тисячі гривень за тонну. «Навіть селекціонери дивуються, як вегетувала ця рослина, — каже Леонід Петрович. — На деяких полях її посіви нагадують бамбукові поля — довжина стебел сягає трьох метрів».