Мінор без «мажоритарки»

14.06.2008

Малюнок Андрія ПОТОПАЛЬСЬКОГО.

Ось уже кілька років Україну лихоманить від важкої політичної кризи. Створюються і розпадаються коаліції, змінюються уряди, дедалі нижче падає рівень довіри громадян до вітчизняних політиків. Коротко ситуацію в державі можна описати словом «безлад».

У чому ж причина цієї політичної нестабільності, яка вже встигла стати в нашій державі хронічною? Переконаний: вона криється в глибинних вадах вітчизняної політичної системи, зокрема в існуванні пропорційної виборчої системи. Може, для якихось країн така система і є прийнятною, проте в Україні її запровадження призвело до підриву самих основ парламентаризму.

«Хлопчики на побігеньках», вони ж «машини для голосування»

Так, за Конституцією, до складу Верховної Ради входять 450 осіб. Теоретично, всі вони беруть участь у процесах законотворчості й прийняття рішень. Втім практично вони є лише «хлопчаками на побігеньках» у лідерів фракцій, які й визначають всю політику в країні.

Не зрозумійте хибно — я зовсім не вважаю, що до сьогоднішнього складу парламенту не ввійшли люди яскраві, з характером. Багатьох я знаю особисто. Тому й маю право говорити: сумно дивитися, як цим людям, які мають солідні заслуги перед суспільством, які довели своє право на прийняття рішень, які мають масу ідей, доводиться підлаштовуватися, прислухатися, враховувати чужу думку й... у підсумку перетворюватися в отаку машину для синхронного голосування.

Слово честі, серце розривається, коли бачу, наприклад, Віктора Тихонова — поважну фігуру в українському місцевому самоврядуванні, політика, добре знаного в Європі, — у ролі «вартового» при блокуванні парламентської трибуни поруч із пацанами з числа колишніх охоронців або водіїв.

Очевидно, що партійним вождям не потрібні яскраві особистості, які думають нестандартно і прагнуть знайти оригінальні рішення. Без таких працювати спокійніше. Саме тому зараз такою популярною є тема імперативного мандата, який стане остаточним зашморгом для всього парламентаризму в Україні, а депутатів відверто перетворить на таких собі кріпаків, що не сміють заперечувати начальству.

За своєю інституційною суттю народний депутат має забезпечувати представництво у владі інтересів громадян. А що відбувається зараз? Чиї інтереси в органах влади може представляти підневільний «кнопкодав»?

Знищене саме поняття «народний депутат». Який він «народний», якщо із самим народом має відносини лише через партійне політбюро?! Ані конкретної роботи в конкретному окрузі, ані обов’язкових звітів перед виборцями, ані, зрештою, навіть обережності. Норма «Будеш погано працювати — люди наступного разу не оберуть» зараз є зайвою. За пропорційної системи все просто: поводься добре, будь слухняним — ніхто не позбавить депутатських повноважень... От у підсумку й виходить: де–юре народний депутат є, а де–факто...

Чому я не хочу бути депутатом

За сьогоднішніх реалій я не хочу бути народним депутатом. Парламент став таким собі закритим акціонерним товариством, у якому я буду почуватись незатишно й для людей нічого зробити не зможу. Для мене депутатство — це, насамперед, можливість рішуче втручатися в те, що відбувається в сучасному політикумі і в суспільстві. І на роль «декорації» я точно не підходжу.

У нас в країні парламент формується з друзів, родичів та спонсорів лідерів фракцій. От і виходить, деякі з «діток» читати ще доладно не вміють, а вже при депутатському мандаті; зовсім не знають, як хліб росте, як заводи та шахти працюють, а туди ж — тиснуть кнопки за доленосні рішення.

За мажоритарної системи такі номери не проходили. Люди голосували за особистість, яку перевіряли відразу ж — при безпосередній роботі з виборцями. Тут прямий контакт, від якого не сховаєшся в Києві, не прикриєшся партійним прапором, який, у більшості випадків, робили шановним зовсім інші люди.

До того ж пропорційна виборча система — це порушення Конституції, яка надає право всім громадянам, не лише членам партій, обирати й бути обраними. Так, позапартійний зараз може потрапити до списків, проте якщо особливо сподобається. Втім і в цьому випадку виборці не мають гарантії, що їхній представник (який і залучає їхню увагу до партії), потрапить до парламенту. Адже партійні функціонери можуть йому таке місце виділити, що й надій ніяких.

І от що цікаво: ініціаторами переходу до «списочного» парламенту були ті люди, які не дуже прагнули безпосередньо зустрічатися з виборцями: лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук і лідер НДП Валерій Пустовойтенко. Ну й де зараз ці партії? І де ці лідери, котрі вважали, що вони–то точно втримають Бога за бороду?

Припинити практику підлаштовування політичної системи під конкретних осіб

Мільйони виборців сьогодні залишилися без дійсно своїх представників. Ціла низка політиків і політологів наївно вірить у те, що народ з’їсть усе, що йому запропонують, і віритиме їм стільки, скільки накажуть. Втім вони з Києва виїздять хіба що на дачу, а я в глибинці живу і щодня спостерігаю зростання невдоволення людей через те що політики сприймають народ лише отакою декорацією для себе, великих!

Хіба народ не розуміє, що вся ця інфляція, яка робить мільйони людей жебраками, є наслідком політичної боротьби й особистісних амбіцій усього кількох політично–бізнесових фігур?! Чи він не усвідомлює, що всі штучні приводи для протистояння в суспільстві — навколо мови, відносин із Росією, навколо переписування історії — всього–на–всього відволікаючий маневр?! Люди все знають, усе бачать. І не треба забувати, що не даремно ми зовсім недавно вважалися «найбільш читаючою» країною. Що–що, а збирати інформацію й тлумачити її наш народ уміє. І не варто випробовувати його терпець довго. Адже наслідки нікому не сподобаються.

Необхідно припинити практику підлаштовування політичної системи під конкретних осіб. Нам уже досить революційної доцільності й різного роду потрясінь. Нам би спокою й умиротворення, чітко виписаних правил гри й переконаності, що вони не зміняться з наступного понеділка.

Тож основне завдання сьогодні — повернути нормальну мажоритарну виборчу систему, яка була б прозорою й зрозумілою для всіх. І, таким чином, відновити права виборця, які сьогодні безпардонно порушують.