Бред–шоу Джессіки Паркер

За тиждень на українські екрани виходить повний метр знаменитого американського серіалу — «Секс і місто», і тисячам дівчачих ком’юніті, бронюючи місця в кінозалах, не терпиться приєднатися до нью–йоркської четвірки. Мої подруги не змогли прийти на прес–перегляд фільму «Секс і місто», який відбувся в кінотеатрі «Аладін», чим на 50 відсотків зіпсували мені кайф від картини. Тому що обговорювати лейбли («У нью–Йорк всі їдуть за двома Л — лейблами і любов’ю», — констатує героїня Джессіки Паркер), докидати свої жарти, впізнавати один одного в подібних ситуаціях — чи не ця інтерактивність і є головним успіхом сценаристів, режисерів і акторів серіалу. Тепер Маша, Альона і Наталка умовляють мене піти на ритуальний перегляд — учотирьох, з коктейлями і плітками.

Якщо кобіті 40 років...

Великий екран не тільки наближає до тебе Керрі, Саманту, Міранду і Шарлотту, а й їхні «гусячі лапки» і різкі носо–губні складки, і чаклування косметологів над обличчями сорокарічних жінок. Але Сара Джессіка Паркер недарма заявила, що це «дорослий фільм про те, як усе змінюється, коли ти стаєш старшою, про принципи і бажання все зробити правильно». І Саманта, яка, попри гарячий секс зі своїм молодим голлівудським бой–френдом, не може зупинитися на моногамії, в цій стрічці виглядає вже не легковажною німфоманкою, а символом незалежного вибору 50–річних жінок. У фільмі Саманта задуває торт із півсотнею, що відповідає біологічному віку актриси. Кім Кетролл свідома цього: «Ми змінили стереотипи про 40–річних жінок, і сподіваємося, що нам вдасться змінити думку про жінок у віці 50—60 років». Щоб «покрити» молодшу аудиторію, в історію про чотирьох подруг вплітається історія 20–річної асистентки Керрі Бредшоу, темношкірої Луїс із Сент–Луїса — такої ж лейбломанки, як і сама Керрі. «У мене останнє запитання: звідки у дівчини, яка мало заробляє і знімає квартиру з трьома подружками, сумка Louis Vuitton? — питає письменниця у Луїс на співбесіді. — Оренда. — А чому я про таке не знаю? — Я дам усі адреси», — остаточно підкуповує нью–йоркську модницю працелюбна пошуковувачка. До речі, 20–річна Луїс, яка навела лад у квартирі і справах письменниці, справилася зі своєю любовною проблемою набагато швидше за 40–річну шефиню.

У Міранди і Шарлотти теж цілком дорослі проблеми. Руда рішуча юристка не може поєднати ролі матері, дружини, господині і профі, вона правильна — опікується свекрухою із хворобою Альцгеймера в клініці, повчає чоловіка, піклується про сина, але подружній секс раз на півроку нівелює її правильність. Чоловік не витримує такої «каторги» і зраджує Міранді. Один раз. Випадково. На всі дві години фільму в Міранди є заняття — мучитися: пробачати зраду чи ні? Оскільки фільм з хепі–ендом, розв’язку ви зрозуміли. Весела домогосподарка Шарлотта хоче і з дівчатами на каву побігти, і ні на хвилину не розлучатися зі своєю прийомною донькою, в результаті маленьке китайське дівча завчає слово «секс» без зусиль — тьоті тільки про це й говорять. Потім Шарлотта і сама народила маленьку Розу, але сцени сімейного щастя, як на мене, у фільмі вдалися найгірше.

Гламур, гламур, гламур...

Якщо принципово нових сюжетів про любовні перипетії вигадати неможливо, то про одяг, моду і гламур — скільки хочеш. Для того щоб стиліст фільму Патриція Філд, яка й зробила з Сари Джесіки ікону стилю, мала полігон для нових перевдягань, сценаристи написали таку кількість фешн–сцен, що вони ледь не витіснили романтичну історію з містером Бігом. По–перше, Керрі Бредшоу знялася у весільній фешн–сторі для нью–йоркського Vogue — а тут і сукні від Carolina Herrera, Cristian Dior, Vivienne Westwood, Christian Lacroix. До речі, червневий номер нью–йоркського Vogue вийшов із фотосесією Керрі Бредшоу і містера Біга — фотографії Анни Лейбовіц нереально красиві й романтичні. По–друге, за сценарієм Вів’єн Вествуд подарувала нью–йоркській колумністці свою весільну сукню, від чого весілля на 75 осіб (бо на 76 некрасиво звучить) перетворилося на 200. По–третє, уся четвірка потрапляє в перший ряд на нью–йоркський тиждень моди. По–четверте, розкішна квартира на Манхеттені і — о предмет заздрощів усіх жінок на всіх п’яти континентах — величезна гардеробна кімната з гігантською стінкою з підставками під взуття. По–п’яте, сцена переїзду Керрі в нову квартиру як спосіб додатково продемонструвати шмаття. По–шосте, відпочинок на мексиканському курорті вчотирьох — підтримати подругу, наречений якої втік із–під вінця, і показати нові сукні. «Шарлотта в Prada носить пудинг», — кепкували подруги над хворобливою гігієністкою, яка дістала із прекрасного клатча смарагдового кольору свої шоколадні упаковки. Навіть у піжамі над чашкою розчинного супу Керрі Бредшоу сидить у довгому разку перлів. Це вже про щось говорить?

«Секс і місто» навіяв мені асоціації із фільмом «Диявол носить Prada» — і кількість дизайнерських марок, і взуттєвий фетишизм, і лінія асистентки. А в інтерв’ю Кім Кетролл я знайшла непряме підтвердження своїх здогадів: «На початку минулого року, коли я літала в Дублін для участі в шоу ITV, мені подзвонив директор телеканалу НВО Кріс Елбречт і сказав: «Я був у кінотеатрі, дивився фільм «Диявол носить Прада». Я подивився в зал і усвідомив, що саме ми створили цю аудиторію. Нам треба знімати фільм».

Утім, хоч би якою величезною була залежність жіноцтва від марок і шмаття, «якби Керрі цікавила тільки мода, серіал закінчився б після першого сезону». Тоді що?

Виховання почуттів

«Ти остання дівчина в Нью–Йорку, яка бере книжки в бібліотеці», — каже містер Біг Керрі, коли вони читають у ліжку. Це данина професії героїні і натяк на її культурні пріоритети, тим паче, що й весілля нью–йоркська колумністка хоче влаштувати в публічній бібліотеці — серед античних скульптур, розписаних плафонів, мармурових колон. Отже, історія починалась так красиво: вона, у сукні від Вів’єн Вествуд, з безбашенною синьо–зеленою пташкою у волоссі, дружки у яскравих вечірніх вбраннях, храм культури, весілля розписано, як по нотах, — від вишуканих запрошень до найкращого ресторану, і що ж? Наречений злякався і втік. Попсихувавши півроку, залікувавши свій сором і приниження на мексиканському курорті, Керрі зрозуміла, що двоє повинні слухати один одного і плювати на пересуди і стереотипи. Плюнула і пішла в звичайний РАГС, у «безіменному» костюмі, зате... в розкішних синіх туфлях від Маноло Бланік. Головне — зрозуміти і пробачити, вважає Керрі. В результаті всі пробачають один одного. Повна толерантність.

А в фіналі неромантичний фінансист Біг стає на коліно і традиційно освідчується в коханні, а ще — передруковує усі листи відомих людей до своїх коханих і відсилає Керрі. Зрештою, це ЛІРИЧНА комедія. Крім романтики, автори заклали кохання і дружбу. «Я не можу посперечатися з тим, що історії про вібратори і сексуальні іграшки за тарілкою салату були цікаві глядачам, але в цій історії було щось більш глибоке і особисте. І саме дружбу я вважаю найцікавішою історією в цьо­му шоу», — сказала Сара Джессіка Паркер.

P. S. Критики фільм засудили, але що вони вдіють, коли в мегаполісах мільйони жінок — слабких і незалежних, самотніх і веселих, відомих і звичайних — ідентифікують своє приватне життя із компанією метких нью–йоркських подружок. Іди і дивись!