«Мамо, я хочу жити...»

Згідно з офіційною статистикою, за останні п’ятнадцять років в Україні зроблено понад 10 мільйонів абортів. Неофіційні ж дані значно страшніші — більш як 30 мільйонів ненароджених життів через штучно перервані вагітності. Цей показник перевищує кількість українців, які загинули у Другій світовій війні та під час Голодомору.

Безмовний крик

На екрані без звуку показують процес аборту. Усвідомлюючи, що зараз буде знищений, плід відсувається від вакуумного апарата, намагаючись себе врятувати. Документальний фільм «Безмовний крик», знятий американськими науковцями через апарат ультразвукового дослідження, залишає моторошне відчуття. Після його виходу на екран активність тих, хто опонував думці про те, що аборт — це вбивство, різко знизилась.

Нерозуміння того, чим насправді є аборт, призводить, зокрема, до таких страшних цифр, вважає отець Євстратій, голова інформаційно–видавничого управління Української православної церкви Київського патріархату.

«Чому суспільство засуджує матір, яка вбиває новонароджене немовля, і толерує рішення потенційних батьків відмовитися від дитини на невеликих термінах вагітності? — запитує він. — Як священнослужитель я постійно стикаюся з цією проблемою. Жінки на сповіді розповідають, що зробили за життя по кілька абортів. Робили, бо не усвідомлювали, що коять, бо це вважалося чимось звичайним, як обрізати волосся. І тільки в старшому віці починають розуміти, на які жахливі речі йшли. Бо вже від самого моменту зачаття дитина є повноцінною людиною. І факт народження — просто зміна місця перебування, коли вона з утроби матері виходить у великий світ».

Однак якщо у жінки виявляють якісь проблеми з вагітністю, переважна більшість медиків чомусь відразу пропонують аборт. Знайома 40–річна жінка, завагітнівши, пішла в жіночу консультацію, де їй відразу влаштували «холодний душ»: «Та ви що? Народжувати у вашому віці? Тільки аборт!». І лише після того, як у ситуацію втрутився чоловік, запитавши: «Як ви можете провокувати людину на вбивство?» — медики переглянули «вердикт».

Лікар впливає на вибір

«Мені 42. Маю чотирьох дітей, хоча ніколи не думала, що народжу стількох, — розповідає полтавчанка Катерина М. — Раптом щось сталося, зрозуміла, що не можу більше робити аборт і все! Четверта дитина не була запланована і про вагітність дізналася в 14 тижнів. Коли лікар робила УЗО, сказала, що дитина вже дихає і все відчуває. І моє серце защеміло. Якби частіше зустрічалися такі лікарі, я думаю, що на аборт жінки йшли б значно менше».

Згідно зі спостереженнями лікарів, кожен другий аборт у дівчаток–підлітків закінчується безпліддям. Медиків непокоять випадки смерті внаслідок штучного переривання вагітності.

«Аборт ніколи, ні за яких умов не минає безслідно, — переконаний професор Федір Дахно, директор Інституту репродуктивної медицини. — Це травма фізична, моральна, емоційна, соціальна, психологічна». Федір Власович зізнається, що за життя зробив таку велику кількість абортів, що нині спокутує гріх, допомагаючи досягти вагітності тим жінкам, яким не вдається це зробити природним чином.

Зазвичай серед причин, які призводять до такого рішення, називають важке матеріальне становище, невлаштоване особисте життя. Трапляється, що дівчина завагітніла випадково, не сподіваючись на такі наслідки, і вважає, що не може виховати цю дитину. «Коли кажуть, що головна проблема, яка штовхає сімейну пару на аборт, — соціальна необлаштованість, то я такого аргументу не сприймаю, — говорить отець Євстратій. — 50 чи 100 років тому люди жили у значно меншому матеріальному достатку, ніж нині. Але якщо років сто тому середня українська родина мала щонайменше трьох дітей — це був мінімум, то нині троє дітей — це забагато, а за п’ять держава присвоює звання матері–героїні». Суспільство, яке виховує такі стандарти в майбутніх батьків, коли одна дитина — максимум, а дві — обтяжливо, бо вимагають багато коштів, приречене. Кілька поколінь — і такий народ просто вимре. І на його місце прийдуть інші люди — з іншою культурою й іншими традиціями, де повага до материнства значно більша, переконаний отець Євстратій.

«Проти смерті є тільки життя»

«Коли я завагітніла, мені було вісімнадцять, — розповідає Катерина С. із Чернігова. — Мати наполягала на аборті. Я тоді взагалі нічого не знала про вагітність. Батьки ніколи не говорили зі мною на такі теми. А жаль... І тепер я завжди кажу, що моє життя ділиться на «до» і «після» аборту. Після аборту я вже не жила, зі мною щось трапилось, я перестала сміятись. Мене здолала жахлива депресія, її наслідки відчуваю і зараз, коли мені тридцять два. Пам’ятаю, як хотіла скоїти самогубство... Та Бог дав мені ще один шанс. Від депресії мене порятувала моя дитина. Її народження інакше як дивом не назвеш. Пізніше я все дізналася про аборти, і тепер нікому не дозволю задурити мені голову. Але кожен день до кінця життя я спокутуватиму свій гріх... А свою дитину навчатиму, що «проти смерті є тільки життя», а не навпаки...»

В Україні немає досліджень стосовно постабортного синдрому. Хоча психотерапевтам така проблема дуже знайома. Якщо цей синдром можна зафіксувати зразу і надати допомогу, то з плином часу (а ці проблеми залишаються) фахівцям буває важко з’ясувати причину жіночої депресії, істерик та інших патопсихологічних явищ. «У жінки, яка зробила аборт, підвищується агресивність, почуття вини, сорому, за дуже короткий час відбувається переоцінка життя, — говорить Світлана Гуцул, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та педагогіки НТУУ «КПІ», старший науковий співробітник Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України. — Відбуваються порушення настрою, змінюються стосунки з чоловіками».

З власної практики пані Світлана зробила висновок: жінка, яка зробила аборт, переживає не лише психологічні зміни. З погляду медицини вона, здається, реабілітувалася, менструальний цикл налагодився, але ще кілька років місячні у неї можуть бути відсутні в той період, коли вона перервала вагітність. А в дні, коли відбувалася ця операція, як і в період прогнозованих пологів, у жінки різко погіршується емоційний стан.

Медики дослідили — у жінки, яка зробила аборт, з’являється мінімум сім захворювань. Так що для здоров’я жінки краще народити дитину і віддати комусь на виховання, ніж перер­вати вагітність.

Попередити ніч із шампанським...

«Я згоден: аборт — це величезне зло, але право на нього має залишитись, — переконаний Федір Дахно. — Є такі моменти, коли ми просто змушені іти на переривання вагітності. Жінка часто стає жертвою нігілізму, необізнаності з контрацепцією, жертвою чудового вечора із шампанським і свічками, коли вона втрачає контроль над собою, жертвою недоброго ставлення з боку чоловіка. Вона зважується на такий крок, коли бачить, що батько її ненародженої дитини не готовий або не хоче взяти на себе відповідальність. Завдання суспільства — попередити необдумані наслідки романтичного вечора, щоб закохані спершу думали, а потім діяли, а не навпаки».

Пан Дахно дивується: щоб навчитися їздити на машині, людина має пройти певний курс навчання — освоїти матеріальну частину, навчитися кермувати, отримати права. А для того, щоб зачати дитину, не треба ніяких прав. Може, слід поставити на перше місце не боротьбу з тими, хто вдається до аборту, а навчання тих, хто так чи інакше йде на те, що буде зачаття, пропонує професор.

Небажаної вагітності в жінки не може бути. Вона бажана, але невчасна, непланова, переконаний Федір Власович. Тому народження дитини треба планувати. Досягнення держави — центри планування сім’ї, які сьогодні є в кожному обласному центрі.

Хтось помилково може думати, що аборти роблять переважно молоді дівчата. Але офіційна статистика свідчить: в 2006 році 106 абортів зробили дівчаткам у віці до 14 років, 15–17–річним — 4744 абортів, а ось у віці з 18 до 34, коли жінка може народжувати, вона, як правило, одружена — абортів зроблено майже 200 тисяч. Ця проблема неабияк непокоїть демографів.

Як її вирішити? Громадська організація «Доля», наприклад, ініціювала законопроект про заборону абортів в Україні. Проте заборонними методами цю проблему навряд чи вдасться розв’язати. Адже те, що заборонено офіційно, починають робити підпільно, в обхід закону. Скажімо, польські жінки, яким на батьківщині не дозволяють робити аборти, знаходять вихід із ситуації в сусідній Україні.

— Проблема абортів — це повний комплекс неправильного розвитку суспільства і особистості, — вважає голова «Долі» Роман Мацура. — Останнім часом людині нав’язують думку: ти живеш заради того, аби отримувати задоволення. Потрібно формувати у суспільстві пріоритет, що народження і виховання дитини — надзвичайно велика цінність. Щоб жінка, в якої з’явиться думка про аборт, пройшла кілька етапів, на яких її могли б переконати, що такого краще не робити. Жінка має знати, з чим вона зіткнеться в майбутньому, якщо зважиться на такий крок.

А тим часом фільм «Безмовний крик» разом з іншими просвітницькими матеріалами може побачити кожен власник DVD–диску «Мамо! Не вбивай мене!», який випустила організація «Доля». Ці диски активісти розповсюджують безкоштовно. Звісно, 20–тисячний наклад — крапля в морі, але це тільки початок. У вагонах столичного метро останнім часом почали з’являтися плакатики «Мамо, не роби аборту!». На них — адреса сайту noabort.net, де можна знайти психологічну допомогу в скрутній ситуації. «Ти знаєш, я б ніколи не зважилась вбити свою дитину», — сказала моя попутниця своїй подрузі, показуючи на зворушливе фото малюка на плакаті.

ДОВІДКА

Сьогодні переривання вагітності дозволяється у виняткових випадках у Північній Ірландії та на Мальті. Суворі закони щодо абортів діють у Ісландії, Португалії, Польщі та Швейцарії. Згода чоловіка на цю операцію потрібна у Туреччині. В Об’єднаних Арабських Еміратах, Афганістані, Анголі, Єгипті, Папуа аборти заборонені. У Непалі жінок, які нелегально зробили аборт, засуджують за вбивство і відправляють до в’язниці.