Не багатьом відомо, що неподалік Херсона розташований найбільший піщаний масив у Європі — Олешківські піски. Про унікальний заповідник «Асканія–Нова» на тій же Херсонщині багато хто чув, але не обов’язково там бував. Утім відвідати ці природні чудеса України хоч раз у житті обов’язково варто. Тим більше що інфраструктура навколо цих об’єктів нарешті починає розвиватися, згодом тут зможуть прийняти найвибагливішого туриста. У цьому кілька днів тому переконався і журналіст «УМ», що побував на Херсонщині в рамках Всеукраїнської акції «Сім природних чудес України».
Хто вкрав джипа? Пустеля!
«Та це ж майже Єгипет!» — казали журналісти, потрапивши до урочища «Буркути». Річ у тім, що на території поки що маловідомого урочища найкраще збереглися безмежні піщані бархани до п’яти метрів заввишки, які місцеві мешканці називають кучугурами. Це і є Олешківські піски — піщаний масив, що розкинувся на території Цюрупинського і Голопристанського районів десь на п’ятнадцять кілометрів у діаметрі.
Утім з єгипетськими вони все ж таки різняться — тут є негуста рослинність, яка захищає край від піщаних вихорів. Пустелю у нинішньому вигляді «породили» вівці у ХІХ столітті — мільйони голів буквально знищили зелень. Хоча зараз піски й стримуються лісами, іноді вони заносять околиці довколишніх поселень.
Із давніх–давен цю напівпустелю обминали кочовики — нічим годувати коней, а діяльність козацтва у цій місцині під час існування Олешківської Січі ще потребує свого дослідження. За радянських часів тут був військовий полігон, який часто бомбардували під час навчань — до сьогодні у пісках знаходиться велика кількість снарядів, що не розірвалися. Нині ж цю територію хочуть задіяти у туристичних цілях. Керівник Херсонського музично–драматичного театру ім. Куліша Олександр Книга каже, що вже зараз сюди організовують прогулянки на конях для бажаючих, але це не межа дозвілля. «Ми придбали кілька квадрациклів, щоб люди каталися по цих кучугурах, — розповідає пан Книга. — Навіщо їхати задля цього аж до Єгипту, вивозити зароблені гроші й залишати їх іншим народам? Коли ми можемо показати, що є пустеля навіть тут!»
До речі, журналістів привезли сюди на «УАЗиках». Натомість нечисельні туристи приходять сюди пішки з наплічниками та наметами або приїжджають на джипах. Один із організаторів туру, нардеп Микола Баграєв, розповів цікаву історію: «Приїхали хлопці з Донецька, поставили посеред барханів джип і пішли гуляти. Через кілька годин повертаються — машини нема! Хто вкрав? З’ясувалося, що автівку засипало піском, адже кучугури тут сипкі і рухливі. Сьогодні бархан був тут, а завтра вже пересунувся на кілька метрів».
Улітку пісок прогрівається до 75 градусів — і журналісти, й організатор акції «Сім природних чудес» народний депутат Микола Томенко залюбки роззулися, щоб ноги «відпочили». Саме тоді, пройшовши кілька сотень метрів по українській пустелі, ми й побачили сліди звіра. Місцеві однозначно засвідчили: рівненько, слід у слід, перед нами пройшов вовк, собака ходить інакше.
Вільні копитні вільного степу
Уже за півтори години ми у біосферному заповіднику «Асканія–Нова», де вовків не зустрінеш, швидше, — їхніх жертв. Якщо Олешківські піски — єдина в Європі пустеля, то «Асканія–Нова» — єдина в Європі ділянка типчаково–ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг. Що й казати, фахівці нарахували тут більше п’ятисот видів різних трав, з яких більшість є цілющими.
Саме на такому степовому килимі колись випасали свої табуни коней скіфи і сармати, хазари і печеніги, половці і татари, а згодом і козаки. Нині степ є чудовою кормовою базою для табунів диких копитних із різних континентів. Тут протягом усього року напіввільно мешкають бізони, сайгаки, лань європейська, коні Пржевальського, туркменські кулани, благородні олені, кафрські буйволи. Влітку сюди випускають худобу ватусі, стадо антилоп канна, гну та нільгау, зебр та вихідців з далекої Індії — гаялів. Ближче до осені в центрі поду збирається велика кількість перелітних птахів: різні види качок, багатотисячні зграї журавлів, сірих гусей, куликів.
Слід зазначити, що заповідний степ складається з трьох масивів: Північний, Південний, Великий Чапельський під, а також перелогів, де з 1966 року вивчають процеси відновлення природної рослинності. Великою популярністю користується екскурсія на мікроавтобусі чи в кінному екіпажі маршрутом, прокладеним територією Великого Чапельського поду. У цьому переконалися і журналісти: подорож на бортовому «УАЗику» з місцями для туристів вражає. Тут тобі і п’янкий аромат степових трав, і милі оку краєвиди зі сполоханими автомобілем зебрами, куланами чи оленями.
Не злякалися мас–медійників лише бізони, стадо яких (на шістдесят голів) розташувалося просто посеред дороги. Підійдеш ближче і можеш наразитися на небезпеку: самка бізона кинеться захищати своє потомство. За словами директора заповідника Віктора Гавриленка, «Асканія–Нова» як об’єкт ЮНЕСКО унікальна тим, що у світі до останнього часу ніде не знайти такого напіввільного утримання диких тварин у невеликих просторах. Та й зоопарку такого, як тут, немає на всьому пострадянському просторі. Організатори акції не мають сумнівів, що «Асканія–Нова» потрапить до ТОП–21 природних чудес України, який експерти визначатимуть уже за місяць — на свято Купала. Мовляв, у цього об’єкта такий потенціал, що він достатньо серйозно конкуруватиме ще й за сімку чудес.
Лише українці антилопу доять
На правах господаря пан Гавриленко пригощає молоком. Не простим, а антилоп’ячим! За його словами, коли колеги з південної Африки (саме там природне середовище антилоп канна) дізналися, що українці додумалися доїти антилопу, то приїхали, щоб подивитися на це диво. Натомість пан Гавриленко каже, що це молоко дуже корисне для здоров’я, чоловічого зокрема. Пити бажано не більше п’ятдесяти грамів, бо дуже жирне. Та й узагалі, мовляв, потім уночі не заснете...
Цікаво, що ті ж американські бізони, які свого часу годували індіанців, чудово прижилися в українському степу. Розмножуються так швидко, що їх доводиться продавати фермерам, які їх розводять і заробляють на м’ясі велетня прерії. У перспективі шашлик із бізона могли б запропонувати туристам й місцеві підприємці. Поки що ж інфраструктура навколо заповідника не розвинена.
«Потенціал заповідника — сотні тисяч відвідувачів, а не десятки, як нині. Тоді як тут інфраструктура лише на тисячі розрахована, — зазначає Микола Томенко. — Влада і бізнес відстають від заповідника, який не буде готелями займатися. Але вже за кілька років інфраструктуру можна значно покращити».
Пан Гавриленко додає, що зараз заповідник приймає 86 тисяч туристів на рік, тоді як за радянських часів тут бувало і 170 тисяч туристів. «Думаю, що для «Асканії–Нова» прийняти 150 тисяч екотуристів не є проблемою. А як завершимо реконструкцію, то і 250 тисяч туристів приймати зможемо», — переконаний директор заповідника. Головне — щоб держава кошти на цю саму реконструкцію не затримувала, а деякі крутії не порушували повітряні кордони заповідної зони на прогулянкових літаках та вертольотах (лише минулого тижня тут затримали три літаки).
А поки що на в’їзді до заповідника з’явилося перше кафе. Відремонтовано один готель, скоро буде запущено наступний. Сфера послуг потроху починає розвиватися. Воно й зрозуміло, адже щоб насолодитися степовою природою та тваринним світом, туристу потрібно як мінімум два дні.
ДО РЕЧІ
Ще одним природним дивом Херсонщини, що увійшло до ТОП–100, є Чорноморський біосферний заповідник. Це найбільший за площею заповідник України, який є природним еталоном водно–болотних угідь північного узбережжя Чорного моря. Як і «Асканія–Нова», Чорноморський біосферний заповідник має сертифікат ЮНЕСКО й увійшов у Міжнародну мережу біосферних резерватів. Його берегові лінії мають загальну довжину 489 км. Найбільш різноманітна фауна безхребетних заповідника — більше 3000 видів. Фауна хребетних тварин представлена 452 видами, з яких 306 видів — птахи, 53 — ссавці. У межах заповідника відзначено 86 видів риб, що складає майже 50 відсотків видового складу риб Чорного моря. Чимало рослин, комах і тварин занесено в Червону книгу України та Європейський Червоний список.