У нас дуже погані дороги, це — поперше. Українські потяги рухаються зі швидкістю черепахи через «розлізлі» рейки, це — подруге. Котельні у містах споживають у кілька разів більше пального, ніж могли би, а водопровідні труби прориває по кілька разів на місяць, це— потретє. Зовсім не блискучий стан закладів нашої медицини й освіти — це — ймовірно, почетверте і поп’яте.
Перелік подібних больових точок можна продовжувати. Але річ не стільки в їхній кількості, скільки у причинах такого явища: у цілому світі державні чиновники міркують, що робити з автодорожним, залізничним, комунальним господарствами, електроенергетикою, різними видами транспорту. З одного боку, мало яка держава, навіть найбагатша, може дозволити собі фінансувати такі затратні галузі. З іншого, повністю віддавати їх у приватні руки ризиковано — через свою стратегічну важливість. У нас, зважаючи на слабкий розвиток вітчизняної економіки, проблема виглядає набагато гостріше.

У номері за 7 квітня нинішнього року наша газета надрукувала матеріал Юрія Патиківського «А на тому боці, там живе чиновник». Головна тема публікації — проблеми, пов’язані з будівництвом Дарницького залізничноавтомобільного мосту: через позицію залізничного відомства перехід над Дніпром будуватимуть на рік­два довше. Мостобудівники готові працювати навіть без фінансування, беручи кредити та розраховуючи, що їхні кошти потім повернуть, а залізничники, за словами будівельників, не дозволяють проводити будьякі роботи. Затягування термінів збільшить вартість будівництва щонайменше на третину (а отже, постраждають платники податків), а люди, які їдуть із лівого берега на правий, увесь цей час і далі терпітимуть незручності.