З пекла на землю: врятовані гірники непритомні, однак, дякувати Богу, живі. (Фото Рейтер.)
«Причиною вибуху було те, що на рівні тисячі метрів, орієнтовно в шарі «Мазурка», стався великий викид як породи вугілля, так і газу. Саме метан піднімався нагору через стовбур, і ми не виключаємо, що на рівні стовбура під тиском такого обсягу газу, було зірвано муфти. Під час зриву муфти могла з’явитися іскра, яка й стала причиною такого вибуху».
Тричі праві були ті, хто по «гарячих слідах» підземного вибуху на єнакієвській шахті імені Карла Маркса повторювали: такої аварії вітчизняна вугільна галузь ще не знала. І річ тут, звісно, не тільки в масштабних руйнуваннях підземних і наземних споруд, насамперед шахтних стволів. А й у тому, що відразу після вибуху, який вогненним смерчем вихопився на поверхню і травмував тут півдесятка робітників, шанси вижити у 37 людей, які перебували під землею, вважалися мінімальними. Тому можна зрозуміти реакцію голови урядової комісії на повідомлення про виявлення під землею відразу двох десятків вцілілих потерпілих: «Це просто Божа поміч...».
Можна тільки уявляти, що пережили безпосередньо в момент потужного підземного вибуху і після нього оті 37 гірників, які перебували під землею. Зате була нагода побачити й почути, що відчували під час пошуків потерпілих їх родичі, які весь цей час днювали й ночували біля адмінбудинку аварійного вугільного підприємства. Вибух, від якого задвиготіла земля під ногами, задзвеніли шибки та повідкривалися кватирки в найближчих помешканнях, підняв на ноги все гірняцьке селище. Невдовзі двір шахти був повен людей, які прийшли сюди з надією дочекатися з цієї триклятої зміни своїх батьків, чоловіків, братів, синів, а то й просто сусідів чи знайомих.
На території смерділо чадним димом, що вранці разом із полум’ям вихопився зі шахтного стволу, та пахло валер’янкою, якої медики не шкодували для заплаканих жінок. Гудів потужний вентилятор, що гнав повітря туди, вниз, де його могло не вистачати відрізаним від поверхні гірникам.
І гудів натовп, продовжуючи обговорювати оте, що привело всіх поближче до височенних копрів аварійної шахти: «Мені зателефонував брат і сказав про вибух. Прийшла на зміну о 6.30, бо працюю на вентиляторі. Десь під землею залишився мій свекор. Він працював на водовідливі, що на горизонті 800 метрів. Нам сказали, що на глибині 700 метрів є живі люди. А через дві години буде інформація про 800. Кажуть, і там виявили живих — вони стукали й давали про себе знати. А тепер ніби вже не стукають... Ніхто не знає, чому так трапилося і що там зараз. Зате ми знаємо точно — такої аварії в Україні ще не було».
«Сила вибуху була ого–го! У нас вдома, а мешкаємо за півкілометра, від раптового поштовху навіть балкон відчинився. Я спершу думав — гроза. Потім чогось вирішив, що «Стирол» (хімічний концерн в сусідній Горлівці. — Авт.) вибухнув. На шахту навіть не подумав. Аж потім мені сказали. Я сам тут свого часу працював, а потім перейшов на завод, бо тут зарплата як кіт наплакав. Людей, звичайно, шкода. Що там з ними зараз?..» — переймався інший.
«Багато рятувальників з’їхалося, а роботи ніякої. Ствол зруйнований, і вони не можуть через нього в шахту потрапити. А скіпокий ствол теж знищений. До 500 метрів якось із горем попололам дісталися і все. Тепер опускають туди шахтарів з лопатами. А ті, бідолахи, чекають допомоги. Якщо, звісно, вижили. Он на 800 метрів спершу обзивалися. А потім усе затихло. Мабуть, якщо хто й живий після вибуху залишився, потім задихнулися. Та й воду не відкачують, і вона прибуває — могли потопитися. І той же горизонт 1000 метрів, кажуть, весь засипаний вугілллям та породою».
«Шахту тепер точно закриють. Бо відновити все нереально. На це потрібно місяців 8–9 і ще більше мільйонів гривень. Легше засипати стволи і поставити на ній хрест. Бо з таким видобутком її давно треба було закрити. Шахта давала 280 тонн за добу. А вони хотіли з однієї дільниці 500 тонн брати. Та тут у гарні роки скільки не рубали, а обладнання взагалі встановлене ще за царя Гороха. Нічого нового немає! Все латається, латається — і так до наступної аварії. Який там видобуток! А вони: давай, давай! От і дало... Там кум мій залишився і сусід. Обидва молоді ще... Я вважаю, вже нереально їх дістати живими. Після такого страшного вибуху. І тепер собі думаю — це ж до такого стану треба було довести шахту, щоб отак вибухнуло. Виходить, весь горизонт був повністю загазований. Не вистачало тільки невеликої іскри...», — обурювався ще один чоловік.
«Нашим селищем пішла вибухова хвиля. У деяких будинках вікна повипадали. Думали, землетрус. Ми всі в шоковому стані, бо земля двигтіла, і в магазині та дитячому садку стіни захиталися. Десь під землею залишився мій двоюрідний брат і багато сусідів, знайомих. Сподіваюсь їх ще побачити. А шахту, мабуть, закриють. Шкода, бо селище тоді взагалі пропаде».
«Версій того, що трапилося чимало... Ясно, що метану багато було. Але що іскру дало? Я чекаю з–під землі насамперед свого друга. Він на 700 метрів був. Там міг вижити. А тим, які на 1000 метрів, на жаль, мабуть, хана. Бо там ніби епіцентр вибуху був, і все вигоріло. А на 700 тепер треба пробитися. Кожна хвилина дорога...», — переймалися присутні.
Поки родичі й просто земляки потерпілих шахтарів з нетерпінням очікували від адміністрації шахти інформації про хід рятувальних робіт, і на поверхні, і під землею не припинялася робота. Звісно, пошук людей ускладнювали геть зруйновані комунікації шахти. Причому рятувальники, схоже, вперше зіштовхнулися з такими пошкодженнями, яких досі не спостерігалося на шахтах під час схожих аварій. «Я ще раз хочу підкреслити героїчну роботу рятувальників, — відзначив журналістам перший віце–прем’єр–міністр, голова урядової комісії Олександр Турчинов. — Завдяки їх героїзму ми й маємо такий результат. Бо робота триває кожну хвилину, кожну секунду, робота продовжується цілодобово. Ми докладаємо максимальних зусиль для врятування життя людей».
Рятувальники й справді, попри очевидні труднощі, зробили все можливе, аби визволити бранців підземелля. Спершу вони таки дісталися до двох потерпілих гірників на горизонті 750 метрів, яких вивели на поверхню живими й неушкодженими. На жаль, тоді ж було відшукано й першого загиблого.
Та це був тільки початок. Бо незабаром вдалося встановити зв’язок із двома десятками людей, які перебували глибше. Для їх транспортування на–гора довелося використовувати невелику кліть, яку опускали й піднімали на тросах і розраховану всього на двох «пасажирів». Незабаром гірників, які більше доби перебували серед підземних руїн, нарешті почали піднімати на поверхню. Спершу тут опинилися шестеро потерпілих, серед яких одна жінка–медсестра. На жаль, один із врятованих, на відміну від своїх колег, виявивсь у важкому стані. А згодом змогли залишити аварійні виробки ще дев’яти шахтарів. Потім ще. Ще. Увечері в понеділок на поверхні опинилися вже 24 гірники, яким вдалося вижити під землею.
У це важко повірити, але переважна більшість шахтарів не зазнали абсолютно ніяких пошкоджень. Єдине, на що скаржилися — на голод, спрагу та відсутність цигарок. Усіх гірників відразу доправили для медичного обстеження до Єнакієвської міської лікарні, де їм доведеться побути під наглядом лікарів.
«Це просто диво, що люди після такого потужного вибуху вижили і навіть не зазнали серйозних травм, — вважає головний лікар Єнакієвської міськлікарні Іван Кравець. — Щоправда, у деяких хлопців є ознаки отруєння чадним газом, а у всіх ще й один діагноз «ситуативний невроз».
Юрій П’ятницький, як і більшість його колег, тепер вважає понеділок своїм другим днем народження. Бо чесно зізнається, що за оті тридцять годин, проведених в аварійному підземеллі, не один раз прощався з життям. «Словами розповісти про те, що почалося після вибуху, неможливо, — каже гірник. — Полетіли металеві конструкції та вагонетки. А пил стояв стіною... Дуже страшно було, якщо чесно. Мене, вважаю, врятував саморятувальник. Я встиг увімкнутися в нього і зміг перечекати оті найстрашніші хвилини та години...».
Тепер більше двох десятків гірників, яким вдалося після потужного вибуху вижити й виїхати на поверхню, земляки називають «народженими в сорочках». А фахівці вже зробили припущення: людям поталанило тому, що вибух, схоже, стався в головному стволі на глибині 500–600 метрів. Отож у гірників, які перебували глибше — на 800 і 1000 метрів, справді був шанс на порятунок. Та тепер рятувальникам належить з’ясувати долю ще 12 гірників.
У вівторок опівдні урядова комісія вже чітко визначилася з їх імовірним місцезнаходженням. За словами голови комісії, першого віце–прем’єр–міністра Олександра Турчинова встановлено — 9 шахтарів на момент вибуху були в кліті, що перебувала від поверхні вже на відстані 120—200 метрів. Далі потужний вибух зірвав кліть із кріплень і вона зазнала пошкоджень і опинилася внизу — нижче позначки горизонту 1000 метрів.
Ще трьох потерпілих вибух застав на одній із дільниць на кілометровій глибині і, за припущеннями фахівців, вони опинилися в зоні викиду вугілля та породи. Цей горизонт зараз обстежений тільки частково, оскільки пошуки ускладнюються його затопленням. Через знеструмлення шахтний водовідлив не працює і рятувальники намагаються задіяти тут автономну систему відкачування води. Також на шахту, про всякий випадок, уже прибули водолази з підрозділу МНС, які можуть працювати на великій глибині.
«Перспективи мінімальні, — зізнається щодо подальшого перебігу пошуково– рятувальних робіт Олександр Турчинов, — але я не можу сказати, що рятувальна операція завершена, поки в шахті є люди. Надія залишається...».
Так само експертам у майбутньому ще належить з’ясувати причини вибуху. А також те, за яких передумов він прогримів. Тим більше, що коли почали піднімати вцілілих гірників, побільшало доказів того, що, попри відповідну заборону Держгірпромнагляду, тут таки видобували вугілля. Приміром, фахівці відразу звернули увагу на таку деталь: серед перших врятованих був і майстер–підривник. А спеціалісту цього фаху під час проведення ремонтних робіт, на чому наполягає адміністрація шахти, під землею робити ніби й нічого.
Та й самі деякі врятовані гірники говорили відкритим текстом: так, у третю зміну тут рубали «уголек». Отож попередні емоційні звинувачення на адресу керівників шахти, які «людей послали на смерть», не такі й безпідствні. І те, що у понеділок директор шахти опинився посеред розлюченого натовпу і встиг отримати кілька стусанів, схоже, є тільки своєрідною прелюдією до справжнього покарання.
За дорученням Президента України Віктора Ющенка, ще в понеділок на шахту прибули секретар РНБО Раїса Богатирьова та Генпрокурор України Олександр Медведько, які разом із комісією експертів мають розібратися в ситуації та встановити причини підземної аварії. Попередньо існують три версії: порушення правил техніки безпеки, раптова відмова шахтного обладнання і так званий «людський фактор». «Всі ці вони мають право на життя, аж поки не буде відпрацьована одна — головна», — вважає Раїса Богатирьова.
Утім остаточне з’ясування причин потужного вибуху ще попереду. А поки на першому плані пошук 12 гірників, які залишаються під землею. За попередньою інформацією гірничорятувальників, потерпілі можуть перебувати на горизонті 500–600 метрів.
Як уже повідомляла «УМ», потужний вибух на шахті ім.Карла Маркса прогримів на світанку в неділю. П’ятеро працівників шахти, які були на поверхні, отримали травми й госпіталізовані. У понеділок надвечір на–гора підняли 24 гірників, один із яких у важкому стані. Згодом знайшли тіло загиблого шахтаря. Доля ще 12 поки невідома.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
