«Мазепа» галушкою не вдавився

Шостий щорічний всеукраїнський фестиваль мистецтв «Мазепа­фест» у Полтаві, який тривав з 5 по 8 червня, знову відбувся без будьякої підтримки міської влади. Більше того, з огляду на загострення стосунків між мерією та «батьком»засновником і директором фесту, народним депутатом­«нашоукраїнцем» Миколою Кульчинським, цього року вперше загальноміське Свято полтавської галушки міськвиконком призначив саме на ту суботню годину, коли стартувала основна частина програми «Мазепа­фесту» на Співочому полі.

Незначну частину потенційних відвідувачів фесту ті «галушчині» іменини таки «переманили». А найголовніше, — згідно з задумом ляльководів такого провокативного трюку, відтягнули на себе інформаційну хвилю уваги до дітища головного політичного опонента «мерської» команди. Щедро фінансоване Свято галушки «розпіарили» провідні телеканали, а про малобюджетний фестиваль «забули». Хоча Полтаві загалом і її мерії «Мазепа­фест» приніс би набагато більше слави, ніж провінційно­порожнє шоу чревоугодія з фіксуванням так званого світового рекорду з виготовлення найбільшої полтавської галушки...

Адже на «Мазепі» справді було на що подивитися. Тож уже в перший день фестивалю, «кіношний» четвер, зала найпрестижнішого у місті Палацу дозвілля «Листопад» була заповненою вщерть. Із трьох запрошених на презентацію своїх фільмів режисерів до Полтави через нездужання не приїхав тільки най­старший серед них — Микола Мащенко. Хоча його «Богдана Зиновія Хмельницького» глядачам, звісно, показали. Як і «Владику Андрея» Олеся Янчука. Невеликі корективи до програми цього дня, так би мовити, власноручно вніс тільки новоспечений Шевченківський лауреат Михайло Ткачук: замість анонсованого фільму про повстання українських політв’язнів у Норильську він запропонував глядачам іншу свою документальну стрічку цієї ж тематики.

Не менш яскравим і насиченим виявився й наступний фестивальний день етнічної музики в Театрі імені Гоголя. Столичні гурт «Божичі» та співак Володимир Смотритель, а також львів’яни кобзар Остап Стахів та фольк­бенд «Бурдон» й інші гості та місцеві виконавці не розчарували аудиторію, якої, за словами незмінного режисера й ведучого фесту Сергія Архипчука, «на «Мазепі» ще не було». Однак справжнісінькою «бомбою» етновечора став виступ фольк­лорного гурту «Древо» з села Крячківка Пирятинського району, що на Полтавщині. Після кожної народної пісні у виконанні цієї дивовижної шістки бабусь і молодиць ущерть заповнена переважно юнаками та дівчатами театральна зала шаленіла, відбиваючи долоні. Викликів «на біс» їм дісталося найбільше.

Апогеєм фестивалю, за традицією, стали рок­дні в суботу й неділю. Цього разу вперше на Співочому полі не майоріли партійні прапори. Організатори зізнавалися автору цих рядків: варто лишень звиклим до зовсім інших розцінок за майже перманентні політгастролі «зірковим» артистам побачити серед натовпу партійних «клакерів» із прапорами й символікою тієї чи іншої політичної сили, як вони починають вимагати підвищення гонорарів за свої виступи до захмарних висот...

Своєрідним фестивальним «експериментом» став цьогорічний добір зірок. Якщо з хедлайнерами недільного дня — «Вієм» і «Тартаком», як кажуть, усе зрозуміло (для молодіжної тусовки ці гурти були і залишаються культовими), то фінальну крапку суботнього дня ставили, на перший погляд, зовсім не «стадіонні» сестри Тельнюк і «Піккардійська терція». Інтелектуальна й водночас політично загострена співана поезія навіть у сучасному музичному обрамленні більш відомих за океаном сестер і розкішна мелодика та фантастичне суголосся «піккардійців», здавалося б, не надто «смакуватимуть» розігрітим пивом і традиційними емоціями рокерам. Навпаки! «Піккардійській терції» підспівували цілими куплетами. А ще цьогорічний фест допоміг багатьом юним полтавцям уперше в житті одягнути сорочку­вишиванку. Закликав їх прийти на Співоче поле в національних одностроях сам Микола Кульчинський. Він же наприкінці фестивалю вручив усім, хто відгукнувся на його заклик, пам’ятні сувеніри. Треба було бачити очі десятків щасливчиків, які опинилися на сцені поруч із Сашком Положинським і його «Тартаком»...

Прикро, але «батькам» фесту поки що не вдалося втілити в життя іншу гарну ідею — цілковите «вивітрення» з нього алкогольних випарів. Попри те, що головну сцену прикрашав заклик відмовитися від нікотину заради України й від алкоголю — заради її волі, а напередодні з уст організаторів пролунало окреме попередження про безкомпромісне видалення зі Співочого поля пияків, омріяного «протверезіння» не настало. За умов, коли всі підступи до нього були обставлені ятками з пивом, пляшчина була ледь не в кожного третього юнака та дівчини.