Берлінський міжнародний кінофестиваль благополучно перетнув екватор. Як завжди, журналісти доволі гостро критикують конкурсну програму — у більшості випадків пересічну, і американців забагато: скільки можна терпіти тих янкі? Розкручують своє кіно, іншим дихнути не дають. І успіх, який вимірюється винятково грошовими сумами, — що то є? Скажімо, заокеанський фільм «Щось має статись» Ненсі Мейєрс, який тут показували у великій офіційній програмі, одначе поза конкурсом, уже йде екранами Європи (у нас теж він має бути) — з Джеком Ніколсоном і Даяною Кітон (останню номіновано на «Оскара»). І збирає касу — минулого тижня, за повідомленням фестивального щоденника, вона становила в Європі 6,4 мільйона доларів. Зворушлива історія про немолодих людей, котрі зненацька відкривають для себе — на схилі літ — принади справжнього кохання. Чом би й ні, особливо якщо зважити, що у 63 роки молоденькі дівчатка уже не до снаги. Картина й починається з того, що герой Ніколсона (його шарм лишається при ньому; в цьому могли переконатися і ті, хто прийшов на зустріч з актором у Берлінале-Палац) закочується в заміський будинок разом із гарненькою звабливою панянкою. Та тут її мамка невчасно легалізувалася. Од переживань, сексу й навантаги Ніколсоновий персонаж втрачає геть усю фізику, доводиться його транспортувати до лікарні, де він щосили бадьориться і дефілює коридорами з голими сідницями (кілька днів потому знайомі журналістки жваво обговорювали цей епізод — так сподобалося). Тож не дивно, що коли дочка від'їздить у справах до міста, між представниками старшого покоління спалахує роман... Далі не розповім — дивіться самі. Продається от ся річ, як бачимо. Навіть попри те, що до кінотеатрів ходять молоді люди, у яких слівце «менопауза» може викликати хіба що гомеричний сміх.

«Чи я не зголоднію?» — питання для студента дуже актуальне. Мабуть, третє за актуальністю після «де дістати гроші» і «як здати сесію». Не дивно, що на вечір, охрещений словосполученням, від якого тьохкало серце в кожного справжнього могилянця, вільні від пар і насущних проблем на зразок обов'язкового перегляду фільмів із курсу «Кіномистецтво» студенти Могили (саме так, без лапок і з великої літери) почимчикували залюбки. По-перше, на «Постмодерній вакханалії», організованій видавництвом «Основи» в Культурно-мистецькому центрі НаУКМА, обіцяли нагодувати — у запрошенні після вищенаведеного шлунково-актуального запитання було прямо сказано, що про голод можна забути: організатори заанонсували можливість скуштувати «болгарського перцю, брюссельської капусти, італійської піци, іспанських маслин, французьких булочок, чеського пива, норвезького лосося, англійської вівсянки, грецьких горіхів, польських кнедликів, білоруської бульби, російського (!) сала, справжньої української пана-коти» і ще чогось там «глобалістського американського».