Молодь не зупинити

Живопис, графіка, скульптура, фотографія, відео, кіно, інсталяція, анімація, плакат, театр, література, музика... Жодних обмежень у часі і просторі. Експозиції змінюються кожні чотири дні. Брак виставкових приміщень подолано за допомогою андеґраундних підвальних кімнат. Сорок мистецьких проектів із Харкова, Києва, Одеси, Львова, Херсона, Дніпропетровська, а також Росії, Польщі, США, Білорусі. Цьогорічна бієнале Non Stop Media перевершила всі сподівання організаторів (Харківська міська художня галерея імені С. Васильківського), молодих учасників і чисельних відвідувачів. А головне — виробила у них звичку — ні дня без сучасного мистецтва!

Килими–класики

Фест розпочався 12 травня і мав 6 виставкових змін, тож «Україна молода» суб’єктивно розповідає про найталанови­тіших і найцікавіших. Превалювало на фесті візуальне мистецтво.

Давні килими, які ткали наші бабусі довгими зимовими вечорами під світло чадної свічки, — таке перше враження від експозиції «Килим» харків’ян Тетяни Малиновської та лауреата Non Stop Media–2006 Артема Волокітіна. Але підійдіть ближче — і ви помітите, що ці диво–килими насправді паперові, а візерунок складається з таких знайомих крапинок, які видають друкарську голку матричного принтера. Артем Волокітін презентував на бієнале і впізнаваний після його відомого «Золотого перетину» фото–відео–проект «Комбінаторика». Це теж пошук перетину, тільки на цих світлинах перетинаються не жіноче і чоловіче тіла, а частини цих тіл.

По–новому осмислюють класику, а точніше класиків, автори проекту «Незабутні» (Максим Кущ, Євгенія Сергєєва, Дмитро Мощенко із Харкова). Портрети Сосюри, Кобилянської, Тичини, Марка Вовчка, Остапа Вишні, Франка, Котляревського, Хвильового, Довженка та ін. дуже гарно, дуже нестереотипно вписалися в підвальний інтер’єр «муніципалки» (цегляні стіни, труби і сліди цементу). Боролися зі стереотипами, які «поначіплювалися» до цих прізвищ за роки присутності у шкільних програмах, за допомогою нестандартних матеріалів, а точніше, відходів.

Мобільно, інтелектуально, вишукано

Заслуговує на увагу експозиція харків’ян Гамлета Зіньківського і Романа Мініна «Мобільна самотність». Гамлет, який тяжіє до поетичного живопису, зобразив людей, які кохають, працюють, мріють по телефону. На думку Романа, мобільний телефон не обмежує, а розширює людські можливості. Роботи Романа Мініна виконані в техніці sms–арту, який, на думку художника, своїми візерунками, орнаментами близький до народної творчості.

Дивовижний проект на Non Stop Media представив Андрій Сяйлев із Самари («Волзькі етюди»). На його картинах є і «сіре й неживе небо», і «яскраво–вохриста смуга вологого піску», і «білий катер біля берега». Але художник не використовував фарб, усе це природне багатоманіття він передав за допомогою слів! Отож лишень уявіть: полотно, на якому у відповідному місці замість зображення зеленої трави напис (більший чи менший — залежно від розміру зображуваного об’єкта стосовно інших) — «волога трава на галявині, тільки починають виявлятися її зелені відтінки, вона ще чорна і важка після ночі». І так увесь пейзаж!

Те, що для людини важливий не лише зміст книжки, але і її оформлення, дуже виразно й потужно продемонстрували митці із Нальчика (проект «Від і до»). Дерев’яні книжечки, самописні пергаментні сторінки із дивовижними малюнками і захоплюючим всесвітом живого ручного шрифту! Доповнили цю радість східні афоризми і казки, які так «пасують» красивим книжкам.

Найошатнішим назвали проект «Картографія» Олега Калашника (Харків). На думку художника, карта — це погляд на світ із неба. Проект складається із пейзажів–карт великих столиць світу. Україна з висоти пташиного польоту промовляє до всіх впізнаваною лінією Дніпра.

По–східному мінімалістична графіка харків’янки Уляни Биченкової («Календар ендорфінів»). Чорний папір, перламутрово–бордова і срібна фарби. Квіти то ховаються до гаманця (зима прийшла), то змітаються віником (осінь, листя...), то смажаться на шампурі (серпень, шашлик...).

Українці, сусіди і незнайомці

З відеоарту не можна обійти словом проект, що поєднав авторів зі США, Білорусі, Молдови й України — «Українські громадяни, сусіди й незнайомці». Це своєрідні новели із зображенням. Скажімо, Вікторія Бегальська із Харкова зняла такий виразно пострадянський іподром. Полущився, обліз, загруз у багнюці не лише він, а й його завсідники. Київська група «Р.Е.П.» показала, як молоді люди мітингують посеред безлюдного поля. Не лише киян вражає фільм Адама Фреліна, який нині працює в Нью–Йорку, про Київ — вічний і втрачений. Його герої — члени військового похідного оркестру — грають і блукають його старими й новими вуличками, де бані церков постійно заступають риштування новобудов.

Особливо потішила кіночастина, яку склали стрічки–учасники минулорічного Berlinale Talent Campus (молодіжна гілка знаного кінофесту) і фільми German Short Film Association (Німецька асоціація короткометражок). З речей, які вразили, — фільм «Автобус» Джинса Шиллмоллера із Кельна. Герої стрічки їздять у своєму автобусику й допомагають тим, кого зустрічають дорогою. Комусь помиють машину, для закоханих дідуся й бабці дістануть квіти, ще й заграють романтичну мелодійку, в чужому саду приберуть старе листя й поставлять вазони із рослинами. Але це не благодійництво, а їхня робота, тому все закінчується... виставлянням рахунку. Платити погоджуються не всі...

Укотре замислитися над тим, що кіно — це не лише гроші, а передовсім талановитий режисер, змусив Вано Бурдулі з Грузії. Його фільм «Графіті» (2006), цьогорічний учасник фестивалю в Канні, знятий за мотивами однойменної новели Хуліо Кортасара. Герої стрічки живуть у місті, затисненому в лабетах тоталітарної системи. Йому не дають можливості писати, їй — малювати. Формою самовираження, протесту, почуттів одне до одного стають позбавлені ідеології графіті на стінах...

* * *

Завдяки старанням міської галереї фест Non Stop Media–2008 вийшов далеко за межі Харкова. Частково його презентували на «Гоголь–фесті» в Києві. У рамках програми «Картель кураторів» було представлено проект концептуальної скульптури «Люди й ідоли» (роботи Олександра Рідного, Володимира Кочмара, Анни Іванової). Роботи молодих харків’ян — Тараса Камєнного, Гамлета Зіньківського, Романа Мініна, Артема Волокітіна — побували у Познані (програма «Молоде мистецтво Харкова» в рамках «Української весни в Польщі»).

Сьогодні Non Stop Media завершиться благодійним концертом Павла Гудімова, який підтримує харківське молодіжне мистецтво.

ПРЯМА МОВА

Тетяна Тумасян,
директор Харківської міської художньої галереї:

— Цей марафон видався найбільше «нонстопівським». Саме для такої аудиторії — людей із розумними очима — ми і готували фестиваль. Справжнім мистецтвом завжди цікавиться певний відсоток людей. А ось масове — скульптури з льоду, піску (натяк на льодове і піскове містечка на майдані Свободи у Харкові. — Авт.), концерти Білана і т.д. — збирає більше людей.

— Можна з упевненістю говорити, що за 10 років свого існування «муніципалка» виховала своє покоління поціновувачів мистецтва...

— Ми ще й авторів виховали! На фестивалі проводили майстер–клас Микола Рідний і група «SOSка». Микола свій перший проект презентував на першому NON STOP MEDIA, а сьогодні він — учасник багатьох міжнародних бієнале.

— Харківська бієнале довела усім: без грошей можна зробити велику справу.

— Це поганий приклад. Минулі роки нам така самодіяльність додавала ентузіазму. Але це все відгонить пострадянськими речами! Будь–яке цивілізоване культурне починання має підживлюватися фінансово. Восени в Москві, яка має свою Велику мистецьку бієнале, вперше відбудеться бієнале молодіжна. Нам, звісно, приємно, що у Харкові такий фестиваль уже вчетверте проводиться. Але у Росії такому дійству забезпечена підтримка Міністерства культури. Думаю, російським чиновникам сучасне мистецтво подобається так само, як і нашим. Але там розуміють, що такі заходи потрібні, бо ж лише на фестивалях відсіюється епатаж і спекуляція, а лишається справжнє.

— Як ви можете характеризувати сучасне мистецьке покоління України?

— Хвиля агресії, радикалізму, нестримності минула. Нині ми маємо більше мирних проектів, спрямованих до вічних істин. Наша молодь багато що переоцінила, вона стала поінформованіша, краще почала орієнтуватися в тих процесах, які відбуваються в сучасному мистецтві.

КОМЕНТАР

Вано Бурдулі,
грузинський режисер:

— Чи підтримує грузинська влада молодих режисерів?— У нас складно знімати кіно, бо Грузія — маленька країна, а для кіно потрібно багато грошей. До того ж у малій країні — малий кінопрокат. Отже, фільми не можуть окуповуватися. Розраховувати на світові ринки теж не доводиться. Я зараз більше в Росії працюю. Але все–таки, якщо є хороший сценарій, знайти фінанси можна. «Графіті» — фільм дипломний, тому в нього частково вкладені мої гроші, і грають у ньому мої друзі.

— В якому стані перебуває сучасне грузинське кіно?— Зараз воно набирає тієї потужності, яку мало за радянських часів. П’ять–шість фільмів на рік для маленької країни — це нормально. Обладнання уже є, гроші вкладаються. Люди ходять на грузинське кіно.