Про українських першопроходців Країни Кленового Листя Івана Пилипіва та Василя Єленяка (або по–місцевому — Ілиняка) написано чимало, та «УМ», можливо, додасть до цього літопису кілька оригінальних штрихів. Хрестоматійне тлумачення мотивів, що спонукали двох бойків узятися за «відкриття Америки» понад століття тому, на кшталт «пошуків кращої долі в умовах безземелля» мало що пояснюють. Зате в сільраді Небилова довелося почути досить несподівану версію. Справді, в Карпатах на той час існували поселення з більшою концентрацією мешканців, меншою кількістю орних земель і значно суворішими кліматичними умовами, проте виманити тих горян із насиджених місць наприкінці позаминулого століття не вдавалося ніякими калачами.
Нова версія, почута під час відрядження, полягає ось у чому. Відомо, що впродовж ХVІ—ХVІІ століть місцевість на правобережжі стрімкої Лімниці, де розташований Небилів, була перевалочною базою ординців (як і лівобережний Перегінськ). Отже, зупиняючись тут на певний час, войовничі степовики нібито додавали татарських пагонів до генеалогічного древа місцевих бойків. Кажуть, що з цієї причини тутешні люди смаглявіші і чорнявіші, ніж інші прикарпатці, мають розкосіші очі й гарячішу кров. Тому–то вони й легші на підйом та охочіші до далеких мандрів, навіть заокеанських, на що свого часу наважилися Пилипів з Єленяком. Не знати, наскільки науково обґрунтована ця версія, та поголос про особливу ментальність забіякуватих місцевих парубків уже давно перетнув межі Бойківщини.