Раніше учасники українських антарктичних експедицій поверталися до Києва, задоволені великим обсягом виконаних робіт. Тепер наша станція в Антарктиді зовсім не розвивається. (Фото УНІАН.)
Геннадій Міліневський, завідувач відділу фізики космосу фізичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, був керівником Першої української антарктичної експедиції 12 років тому, коли Британія передала Україні станцію «Фарадей», яка тепер має назву «Академік Вернадський». Він був начальником станції — геофізиком, керівником команди зимівників, яка підняла над станцією український прапор. Пізніше, будучи заступником директора з науки Українського антарктичного центру, працював на станції «Вернадський» у кількох сезонних експедиціях. Проте два роки тому почалися непорозуміння між керівниками Національного антарктичного наукового центру, і він і ще декілька співробітників центру залишили НАНЦ, а згодом важливі дослідження на станції було суттєво обмежено. Про те, чому так сталося, «УМ» і запитала у доктора фізико–математичних наук Геннадія Міліневського.
— Навесні 2006 року відбувся переломний момент, коли замість підтримки досліджень, які тільки почали інтенсивно розвиватися, у Національному антарктичному науковому центрі почалась протидія цим роботам. Рішення, які роботи чи дослідження будуть підтримані, приймається практично одноосібно. Ця організація є у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки,— розповідає пан Міліневський. — Я намагався впроваджувати нові проекти і наукові роботи на станції. Але мені почали казати, що такий–то проект не підходить, такий–то проект нецікавий. І практично всі (у тому числі міжнародні) проекти, які я започаткував, заблокували, мене перестали пускати на станцію в сезонні експедиції, мовляв, «а хто буде звіт центру готувати?». Почалася катавасія з даними, що отримуються на станції в Антарктиці — мій обмін іоносферними даними за проектом Наукового комітету з антарктичних досліджень (CAR) із співкерівником проекту APTIC професором Альберто Фоппіано перекрутили — начебто я не мав права пересилати ці дані, хоча навіть у Договорі про Антарктику на першій сторінці записано, що дані, які отримуються в Антарктиці, мають бути доступними всьому антарктичному співтовариству. Почалися розмови, що центр має продавати дані. Хоча це повна нісенітниця. Така ситуація, така недружня атмосфера і таке відношення були неприйнятними для мене. І я пішов із цього центру. І ще багато вчених, які сьогодні беруть участь у цій конференції, стали для Антарктичного центру просто «персонами нон грата». Причому ці люди представляють не тільки себе, за кожним із них стоять колективи. У Київському університеті, де я працюю, є група із семи вчених, у Радіоастрономічному інституті в Харкові — група професора Юрія Ямпольського, де є більше 10 вчених, які інтенсивно працювали в галузі антарктичних досліджень. Річ у тім, що головною спеціалізацією антарктичної станції «Академік Вернадський» було і має залишатися дослідження атмосфери, верхньої атмосфери і клімату. Тому що станція обладнана найсучаснішими приймачами майже в усіх діапазонах електромагнітного спектра, це унікальний комплекс для Антарктики.
— Розкажіть про вашу роботу на станції «Вернадський» — це, мабуть, було дуже цікаво?
— Це і зараз цікаво, тому що я спілкуюся з зимівниками — і до цього часу супроводжую проект з озонових досліджень. Я намагаюся навчати майбутніх зимівників, як це робити за допомогою спектрофотометра Добсона. Був період, коли готувалися проекти до Міжнародного полярного року 2007/2008. Один із них — проект Радіоастрономічного інституту: дослідити, як погодні фронти, які проходять над протокою Дрейка і Антарктичним півостровом, генерують атмосферні гравітаційні хвилі, що впливають на верхні шари атмосфери Землі. Це дуже важливо, тому що звичайно розглядалося, як енергія іде від Сонця нижче в атмосферу до поверхні Землі, а це ситуація, коли можна визначити, як енергія знизу розповсюджується вгору. Дуже цікаво, як ці хвилі можуть змінювати параметри верхньої атмосфери, нагрівати її і тим самим впливати на космічну погоду. І зараз є ідея розмістити автоматичні магнітометричні станції вздовж Антарктичного півострова. Тобто зробити можливим дослідити просторовий розподіл, бо зараз ми міряємо лише в одній точці на станції «Вернадський». Львівський центр Інституту космічних досліджень розробив такі «метеомагнітні» станції, які дозволяють міряти варіації магнітного поля на висотах нижньої іоносфери (120 км) і атмосферний тиск на поверхні Землі. Взагалі ця команда робить найкращі магнітометри у світі. Учені розробили п’ять таких приладів. І їх потрібно було розмістити в районі станції, на віддалі приблизно 70 км та вздовж Антарктичного півострова. Але НАНЦ уже третій рік поспіль дає відмовки. Дійшло до того, що Радіоастрономічний інститут написав у Антарктичний центр листа, що він розриває договір і зможе працювати лише тоді, коли зміниться ставлення в антарктичному центрі.
— Тобто існує певний конфлікт між науковцями і Національним антарктичним центром?
— Існує протидія Національного антарктичного центру реальним науковим дослідженням високого рівня. Вони начебто офіційно проводять експертизу (внутрішню), а реально беруть для фінансування проекти, які їм подобаються, решту відкидають. Вчені направляють проекти на конкурс і навіть відповіді не отримують, чи пройшов проект, чи відхилений і чому… Я вважаю, що цю ситуацію якнайшвидше потрібно змінити, інакше українська антарктична наука, яка вже знаходиться у болоті амбіційності й неефективного управління, взагалі в ньому потоне. Потрібно підтримувати ті проекти і вчених, які мають сучасні публікації у міжнародних журналах з імпакт–фактором, які показують рівень роботи на світовому рівні. Зараз в Україні є лише чотири журнали, які мають відмінний від нуля імпакт–фактор. Про що це свідчить? Робіт українських вчених за кордоном ніхто не знає.
Наша група вчених в університеті з досліджень озонового шару взагалі майже перестала публікуватися в українських журналах, бо їх ніхто за кордоном не читає. Ми надсилаємо роботи в зарубіжні видання і вже опублікували за останні роки п’ять чи шість статей. До речі, пошук на I—I WEB Knowledge такого типу публікацій працівників Антарктичного центру вказує, що за останні 8 років ними опубліковано в зарубіжних журналах з імпакт–фактором всього одну–дві публікації. Ось це і є причиною, чому я і група Радіоастрономічного інституту є «персонами нон грата» в Національному антарктичному центрі.
Відомо, що в Антарктиці дуже дорого проводити дослідження, — розповідає далі Геннадій Міліневський. — Тому країни, які там працюють, мають виконувати роботи за трьома критеріями: перший — цю роботу можна проводити тільки в Антарктиці, більше ніде. Другий — ця робота має бути на найвищому науково–технічному рівні. І третій — вона має проводитися в міжнародній кооперації. Ти не маєш проводити якісь дослідження на своїй станції, якщо хтось поруч виконує аналогічну роботу краще, ніж ти. Тому й існує Договір про Антарктику, який об’єднує всіх учених. Тому й існує міжнародний Науковий комітет із антарктичних досліджень, який збирається раз на два роки. І ось у Петербурзі буде в липні таке зібрання, яке вирішуватиме напрями роботи в Антарктиці.
— Тобто міжнародна кооперація — це один із факторів успішної роботи?
— Звичайно. Ну, не може одна країна фінансово забезпечити дуже високий рівень якихось досліджень. І йдеться тут не лише про кошти. На жаль, ні в 2007–му, ні в 2008 році не було жодного іноземного вченого на станції «Академік Вернадський». На конференції «Україна в Антарктиці — національні пріоритети і глобальна інтеграція» (вона нещодавно відбувалася в Києві) були присутні іспанці, які поїхали в Антарктику в 2006 році, поставили обладнання на нашій станції, але їм створили такі умови, що вони не змогли там працювати. У них міжнародний проект — вони працюють на Шпіцбергені, в Канаді, Патагонії і на Антарктичному півострові, і тільки в одному місці — на українській станції — їм не дали працювати. Це просто ганьба для України!
— Тобто можна говорити, що станція «Академік Вернадський» зараз занепадає?
— Стовідсотково. Адже ціла низка результатів досліджень, спостережень, про які доповідали на нашій конференції, відповідають найвищому рівню, але їх неможливо продовжувати на станції «Академік Вернадський» через протидію НАНЦ та його чиновників. До того ж у НАНЦ відсутнє прогнозоване планування експедиції і сезонних робіт. Плани з’являються за два—чотири місяці до від’їзду, а прийняття рішення про затвердження програми експедиції — іноді за день до її відбуття в Антарктику. Погляньте на веб–сайт НАНЦ. Хоча він нещодавно отримав нове «обличчя», але ви навіть про держпрограму антарктичних досліджень чи програму робіт станції не дізнаєтесь.
— То що ж, на вашу думку, потрібно зробити, щоб поліпшити стан з антарктичними дослідженнями України?
— Вкрай необхідний відкритий конкурс наукових антарктичних проектів з незалежною, краще міжнародною, експертизою. Міжнародні проекти, які вже започатковані українськими науковцями, повинні мати пріоритет під час відбору проектів — це вже є свідоцтвом міжнародної експертизи. Має бути розроблений і введений в дію перспективний план розвитку обладнання станції — увагу довгостроковим дослідженням: метеорологія–клімат, озон, іоносфера. Просто терміново потрібно створити базу даних (Національний центр даних). Існує небезпека, що безцінні ряди моніторингових спостережень буде втрачено. Слід проводити щорічний моніторинг зразків, які вивозять з Антарктики, щоб виключити необґрунтований вплив на середовище навколо станції «Вернадський».
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
