Наша хата — відомо де

...Дніпропетровський фермер Михайло Мариниченко щоранку об’їжджає свої поля. Він посіяв у цьому році 730 гектарів пшениці. Міг би й більше, але про кризу на світовому продовольчому ринку довідався запізно: вже тоді, коли всі терміни висівання давно минули. Нині щось змінювати на своїх полях він уже не хоче. І, великою мірою, й не може. «Не маємо ні часу, ні площ для цього, — каже фермер. — Крім того, ранньою весною ми ніколи не можемо передбачити погоду і не знаємо — хороший буде врожай чи не дуже».

Тим часом закордон із нетерпінням чекає на пшеницю Михайла Мариниченка: свого зерна не вистачає, вільної землі — ні клаптика. Натомість у надлишку — гроші і технології. Територій, де можна сіяти більше й ефективніше, лишилося небагато. Це Україна, Росія, Казахстан та інші вічно перспективні держави. Втім узяти гроші, які нам із радістю готові дати країни–споживачі, виявляється, не так уже й легко.

Голод — це не просто пусті магазини

У світі бракує харчів. Незвично, але найбільше страждають південні держави, які зазвичай асоціюються у нас із добробутом і вічним раєм. На Гаїті протестувальники, скандуючи «Ми голод­ні!», відправили у відставку прем’єр–міністра. У Камеруні під час придушення «харчових» заворушень убито 24 чоловіки. Президент Єгипту наказав армії зайнятися випіканням хліба. На Філіппінах за накопичення рису можна отримати довічне ув’язнення. Світові ціни на пшеницю останні два роки б’ють рекорди за всю новітню історію: торік пшениця подорожчала на 77 відсотків, а вже за період з січня по квітень — на 141%. Ціна пшениці одного з твердих сортів за один день зросла на 25 відсотків.

Продукти невпинно дорожчають у країнах Євросоюзу, Америки, породжуючи небачену для добре структурованих економік інфляцію. За останні тридцять років ціни на зерно вперше так рвучко поповзли вгору. Причин цьому є багато: погана погода у традиційних країнах–житницях, нафтова криза, що змушує селян замість зерна вирощувати енергетичні культури, які потім переробляють на біопальне. Свою лепту в кризу, як вважають аналітики, внесли центробанки провідних дер­жав, які вчасно не зреагували на подорожчання продуктів, сподіваючись, що воно тимчасове. Нині ж на продовольчий ринок виходять навіть провідні світові хедж–фонди, які після іпотечної кризи вирішили за надійніше вкладати кошти у вирощування їстівних продуктів. А це значить, що ситуація виглядає серйозно. На думку президента Світового банку Роберта Зелліка, глобальна продовольча криза триватиме до 2015 року.

Якщо Кабмін відвернеться, тоді проскочимо

Звідси, здавалось би, можна зробити дуже простий висновок: оскільки Україна є одним з найбільших експортерів пшениці й за деяких умов могла би просто–таки завалити світовий ринок своїми продуктами, від такої кризи ми мали би тільки виграти. Проте все, виявляється, не так просто. «Ми, на жаль, запізнюємося із своєю реакцією на потреби світового ринку щонайменше на рік, — сказав «УМ» експерт Володимир Лапа. — Нинішню ситуацію можна, і навіть треба було прогнозувати ще торік.
І вживати відповідних заходів. Нині ж місце України займають Росія, Казахстан».

Україна, як вважають аналітики, може «захопити» кілька продовольчих ринків: зерна, олійних культур та овочівництва. «Тваринництво — найбільш консервативний ринок, — вважає Володимир Лапа, — і ціна тут переважно стабільна». Про наш вплив на ринок зерна свідчить такий факт: після того, як наприкінці квітня Україна заявила про збільшення квот на експорт, ціна пшениці на світовому ринку впала до найнижчої позначки за останні шість місяців. За підрахунками президента Української зернової асоціації Володимира Клименка, наша країна може вирощувати 90 мільйонів тонн пшениці, ячменю й кукурудзи, а ринок збуту нашої продукції — країни Африки, Середнього та Близького Сходу. «Ми могли би дуже солідно виступити на ринку ячменю, кукурудзи, пшениці, — каже пан Клименко. — Але ж у нас майже два роки — квотування, ліцензування. І через те, що уряд вдається до таких заходів боротьби з інфляцією, ми й маємо оті дуже негативні результати».

Українські виробники могли б виграти від ситуації, яку їм подарували обставини, але наш уряд робить все, аби вони не змогли це зробити. Це лейтмотив більшості експертних висновків. «Квоти, ліцензії запроваджені необгрунтовано, — заявив «УМ» керівник проекту «Агроогляд: овочі та фрукти» Андрій Ярмак. — Паралельно чомусь лобіюється безмитне ввезення сумнівної якості продуктів замість того, аби створювати можливості до залучення інвестицій у їхнє виробництво в Україні. Причому такі рішення відлякують інвесторів». На думку Володимира Клименка, через надмірні обмеження за останні три роки Україна зменшила виробництво зерна на 12 мільйонів тонн. «А це не лише завдає шкоди експорту, а й нашему споживачеві. Бо якщо зерна ми виробляємо менше, то й на нашому ринку воно дорожче», — зауважує він.

Кабінет Міністрів, запроваджуючи квоти й вимагаючи ліцензій, намагається захистити внутрішній ринок. Першим пішов цим шляхом уряд Віктора Януковича, а його непримиренний опонент Юлія Тимошенко, як не дивно, підтримала ідею свого попередника. «Це найнезграбніший метод регулювання ринку, — сказав «УМ» директор Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. — Я можу порівняти його з реанімацією. Коли хворий у кризовому стані, без реанімації не обійтись. Але лікувати людину такими радикальними методами неправильно. Якщо уряд вважає, що квотування необхідне (особисто я дотримуюсь зовсім іншої думки), то він паралельно має застосовувати й інші методи впливу на ринок: використання держрезерву, стимулювання виробництва, зрештою, варто спокійніше ставитися до зростання цін».

Але головним чинником, який має дати друге дихання українському аграрному секторові, на думку пана Пасхавера, має стати скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі. «Насамперед зросте вартість землі, у селян з’являться нові фінансові інструменти — можна буде простіше і дешевше взяти кредит, — каже Олександр Пасхавер. — Продаж землі стимулюватиме аграрний сектор приблизно так само, як приватизація — розвиток економіки. Тільки у цьому випадку українські чорноземи зможуть стати нашими нафтою і газом. Єдиний мінус — порушення прав людей, які, на мою думку, супроводжуватимуть процес купівлі–продажу землі. Порушення будуть, сумніваюся, що все відбудеться по закону. Можливо, буде менше зловживань, ніж під час першого етапу приватизації, але, безсумнівно, це буде не найгуманніше та не найблагородніше видовище».

...Поки ж наші урядовці та політики шукають золоту середину між економічною вигодою та національними інтересами, українські селяни змушені залишатися на узбіччі світового аграрного ринку. Користь, яку вони отримають від світового дефіциту продовольства, — мінімальна. «Під час сівби ми керуємось іншими факторами, — розповідає дніпропетровський фермер Мариниченко. — Наприклад, ми все більше садимо ріпаку: він не виснажує землю, навіть збагачує її азотом, і на нього завжди гарна ціна. Ячменю ми завжди садимо небагато. Крім того, аграрії часто роблять ставку на соняшник: він легко переживає посуху та дає стабільний врожай. А от цього року навіть якби ми й хотіли посадити більше кукурудзи, то не змогли б — був дефіцит насіння. Тим паче — якісного. Крім того, є бажання займатись овочами. Але для цього треба значний капітал — повністю треба змінити техніку, поставити крапельне зрошення».