...Дніпропетровський фермер Михайло Мариниченко щоранку об’їжджає свої поля. Він посіяв у цьому році 730 гектарів пшениці. Міг би й більше, але про кризу на світовому продовольчому ринку довідався запізно: вже тоді, коли всі терміни висівання давно минули. Нині щось змінювати на своїх полях він уже не хоче. І, великою мірою, й не може. «Не маємо ні часу, ні площ для цього, — каже фермер. — Крім того, ранньою весною ми ніколи не можемо передбачити погоду і не знаємо — хороший буде врожай чи не дуже».

Тим часом закордон із нетерпінням чекає на пшеницю Михайла Мариниченка: свого зерна не вистачає, вільної землі — ні клаптика. Натомість у надлишку — гроші і технології. Територій, де можна сіяти більше й ефективніше, лишилося небагато. Це Україна, Росія, Казахстан та інші вічно перспективні держави. Втім узяти гроші, які нам із радістю готові дати країни–споживачі, виявляється, не так уже й легко.