Союз янголів–охоронців

Сьогодні українським лікарям живеться набагато важче, ніж за радянських часів. І нехай півстоліття тому люди в білих халатах не могли і мріяти про сучасну діагностичну техніку та генну інженерію, але тоді слово «лікар» звучало гордо. І пацієнти, і держава з повагою ставилися до своїх янголів–охоронців. З роками це кудись поділося. «Айболитів», які поспішають на допомогу хворим, тепер безкарно б’ють п’яні молодики. Лікарі та медсестри заражаються на роботі ВІЛ–інфекцією, гепатитом, туберкульозом, але не отримують від держави компенсації за втрату здоров’я. Щоб змінити стуацію на краще, лікарі вирішили об’єднались у Всеукраїнську громадську організацію «Український медичний союз». Першим кроком організації стала розробка законопроекту «Про соціальний захист медичних та фармацевтичних працівників, працівників галузі охорони здоров’я». Бо вже наболіло...

Замість «дякую» — головою об стіну

Любов Бурмак працює фельдшером Київської станції швидкої медичної допомоги понад 23 роки. За цей час жінка встигла врятувати сотні людських життів, заслужити щиру повагу пацієнтів і колег. А ще — мало не стати інвалідом через дії людей, яким жінка намагалася допомогти. Найжахливішим було те, що злочинець так і не був покараний. На його боці стояли впливові родичі, великі гроші і, як це часто трапляється, «дірки» у законодавстві. На боці пані Любові була лише правда, а вона не змогла переконати українську феміду...

...Пані Бурмак пригадує далекий 2000 рік. Бригада «швидкої» їде до пацієнтки, яка повільно згасає від онкологічного захворювання. Жодних шансів на одужання. Медики можуть зарадити жінці тільки уколом знеболювального препарату. Ін’єкція придушить напад сильного болю, від якого страждає хвора. Любов Бурмак із медичною сестрою заходить до квартири, готує шприц для уколу. Але нормально провести маніпуляцію заважає величезний собака, який крутиться під ногами і гарчить на медиків. На чемне прохання забрати тварину в іншу кімнату п’яний чоловік пацієнтки починає матюкатися.

«Чоловік був дуже роздратований, — розповідає Любов Бурмак. — Спочатку він лаявся, а потім схопив мене за волосся і почав монотонно бити головою об стіну. Бив, аж поки його дружина не закричала: «Залиш, бо ти її вб’єш». Потім мене викинули на сходи, де стояла моя помічниця. Медсестра доправила мене на підстанцію, а потім — до лікарні». Забій головного мозку і постравматична енцефалопатія — це не жарти. Після нещасливого виїзду пані Любов майже на півроку застрягла в лікарні.

Чому п’яний чоловік напав на людину, яка принесла полегшення його хворій дружині? Фельдшер цього не знала. І відчайдушно боялася повертатися на свою роботу. «Я не могла спокійно зайти в ліфт, боялася закритих приміщень, не могла бути в темній кімнаті, — розповідає Любов Бурмак. — Пережила не один гіпертонічний криз. Працювати не могла — від нервового напруження трусилися руки, а мені ж треба робити внутрішньовенні ін’єкції пацієнтам...»

Щоб спокійно жити, довелося забрати заяву

Для того, щоб повернутися на роботу, пані Любові знадобилася допомога психолога. Але й після цього життя не прийшло в норму. Довгих чотири роки жінка ходила по судах, щоб довести провину злочинця, але так і не змогла знайти захисту. Зловмисник — колишній співробітник СБУ — хотів у будь–який спосіб уникнути покарання. Впливові батьки й накопичені гроші робили цей задум цілком реальним. Міліція відмовилася розглядати свідчення медичної сестри, яка заходила до квартири разом із потерпілою. Мовляв, медсестра — зацікавлена особа, яка набреше чого завгодно, щоб підтримати свою колегу. Водночас суд залюбки слухав свідка, який брехав, нібито бійку почала сама фельдшер. Мовляв, спочатку жінка мало не прибила господарського собаку, а потім із матюками напала на кремезного власника квартири. У квартирі пані Любові лунали телефонні дзвінки з погрозами, на вулиці її перестрічали незнайомі люди, які вимагали забрати заяву. Більше того, працівники міліції у приватній бесіді радили зробити так, як хоче колишній есбеушник. Бо такий і вбити може...

На пекло перетворилося життя не тільки пані Любові, а й усієї її родини. Батько потерпілої дуже болісно переживав трагедію своєї єдиної доньки. Він переніс два інсульти, помер чотири роки тому. Чоловік пані Любові, який хотів захистити свою дружину, але не міг цього зробити, теж переніс два інсульти, став інвалідом другої групи. Син фельдшера пішов займатися дзюдо тільки для того, щоб захищати свою маму.

Зрештою, через чотири роки абсолютно безрезультатної боротьби за правду Любов Бурмак була змушена забрати заяву із суду, щоб їй дали можливість спокійно жити далі. Злочинець залишився безкарним. Жінці ніхто не відшкодував коштів, витрачених на лікування та консультації психолога. А все могло бути інакше.

«На той час в Україні була відсутня законодавча база, яка захищала б працівників медичної сфери, — каже Любов Бурмак. — Мій випадок розцінювали як звичайну побутову сварку, і я не отримала від держави ані копійки на лікування».

«Добре, хоч не вбили»

Медики кажуть, що історія Любові Бурмак не єдина. Лише у столиці щороку фіксують від 15 до 27 нападів на «швидку». Сьогодні українські бригади швидкої допомоги мусять не лише дбати про своєчасне прибуття до хворого, а й тримати оборону від грабіжників та хуліганів. Лікарі працюють із наркотичними засобами, тож нерідко на бригади нападають молодики з метою пограбування. Трапляються і хуліганські напади, коли люди без усілякої причини б’ють у машині вікна, дряпають фарбу на дверцятах, закидають транспортний засіб камінням. Утім, від п’яних, обкурених і просто дурних пацієнтів страждає не лише «швидка», а й стаціонарні лікарні. Історій — хоч відбавляй...

Медсестра Аліна Панченко ніколи не забуде день, коли до приймального відділення столичної лікарні привезли 25–річного наркомана. Хлопець перебував у стані крайнього збудження, бігав голий по відділенню і не реагував на зауваження. Молода жінка допомагала лікареві зробити укол, коли пацієнт вивернувся і навмисно до крові подряпав їй руку. Наступного дня хлопець помер. Аліна була шокована, коли дізналася, що наркоман був хворий на СНІД. Молода жінка здала кров на аналіз, а поки готувався результат, мало не посивіла. Аліна ридала вдень і вночі, думаючи, що вірусові вдалося потрапити в її кров. А в неї коханий чоловік і мала дитина. Як жити далі? На щастя, тест на ВІЛ–інфекцію виявився негативним, але медсестрі довелося пройти профілактичний курс лікування, який б’є і по нирках, і по печінці. Сьогодні жінка не хоче навіть думати про те, як могло склатися її життя, якби зараження відбулося. Страшно...

«Нам усім потрібний належний захист», — каже завідувач приймального відділення столичної лікарні Сергій Пожарський. Медика побив п’яний пацієнт, якому допомагали не менш п’яні товариші. Хлопець із розсіченою бровою не захотів чекати на прибуття щелепно–лицьового хірурга і вимагав провести операцію за п’ять хвилин. «Будеш зашивати саме ти!» — заявив молодик і, не думаючи довго, зацідив Сергієві кулаком в обличчя. Пацієнт та його друзі настільки захопилися «вихованням» лікаря, що повністю розбили чоловіку обличчя. Лікуватися довелося довго. «Добре, хоч не вбили, — каже Сергій Пожарський. — А то знаєте, в нашій роботі різне трапляється...»

Лікарів прирівняють до правоохоронців

«Світила» вітчизняної медицини, які увійшли до президії «Українського медичного союзу», кажуть: якщо залишити ситуацію в галузі без змін, через 4—5 років нікому буде працювати ані в туберкульозних лікарнях, ані в процедурних кабінетах, ані в сільських лікарнях. Уже сьоодні Києву не вистачає 10 тисяч медсестер — пенсіонери помирають, а молодь не хоче працювати за такі мізерні гроші. Спеціалісти виїжджають на заробітки до Польщі, Австрії, Сполучених Штатів — туди, де важка праця гідно винагороджується, а медик має в кого попросити про допомогу, якщо зустрінеться з проблемою на роботі.

Як зазначив голова президіуму ВГО «Український медичний союз», директор Національного інституту хірургії і трансплантології імені Шалімова Юрій Поляченко, у нашій країні існує багато законів, які стосуються охорони здоров’я, але вони мають декларативний характер. Такі документи важко реалізувати на практиці. У законопроекті, ініційованому УМС, все прописано конкретно — і необхідність пільгових кредитів на житло, і доплати за шкідливі умови праці, і компенсації за втрату працездатності. Автори нового законопроекту кажуть, що у старіючій країні, яка вимирає, медиків треба підтримувати, а не зневажати. Інакше нам не вдасться видряпатися із демографічної кризи.

«20 років тому ми не мали такого захворювання, як СНІД, — каже народний депутат України, секретар парламентсього комітету з питань охорони здоров’я Лілія Григорович. — Сьогодні медики мають небезпеку заразитися небезпечною вірусною інфекцією— через брак інструментарію, через дії пацієнтів. Лікарям потрібний захист від таких екстраординарних випадків, але законодавчо це не передбачено. Біла пляма! Наші лікарі гинуть на бойовому посту, а їхні родини не отримують від держави належної підтримки. Тому ми хочемо прирівняти медиків до працівників правоохоронних органів».

Лікарі сподіваються, що Верховна Рада прийме цей закон найближчим часом.

ДОВІДКА «УМ»

Законопроект про соціальний захист медиків зареєстрований у Верховній Раді під номером 2538. Авторами є народні депутати: Лілія Григорович, Володимир Карпук, Раїса Сорочинська–Кириленко, Євген Добряк, Катерина Ващук, Сергій Терещук.

ВАЖЛИВО!

Законопроект, розроблений за інціативи ВГО «Український медичний союз» та за сприяння Фонду Бориса Литовського «Здоров’я нації», гарантує право медика отримати грошову компенсацію (до п’ятирічної зарплати) в разі втрати непрацездатності під час виконання своєї основної роботи. Якщо через отриману травму лікар не може повернутися в професію, він має право перекваліфікуватися за рахунок держави з подальшим працевлаштуванням.

Відповідно до закону, у сільських медиків з’являється право на першочергове отримання земельного паю чи ділянки для ведення господарства. Лікарі, які працюють в селі не менше трьох років, мають право на одержання безвідсоткового кредиту строком до 5 років для придбання автотранспорту.

Закон уперше пропонує запровадити новий вид обов’язкового страхування медпрацівників — на випадок лікарської помилки. Також уперше передбачається пільгове пенсійне забезпечення медиків, які працювали в селі чи в шкідливих умовах праці (наприклад, із їдкими речовинами в лабораторії). Стаж таких працівників розраховується як півтора місяця за один місяць фактичної роботи. Крім того, вони матимуть 50–відсоткову знижку в оплаті за користування житлом і комунальні послуги.

Закон уперше передбачає, що керівництво закладу охорони здоров’я має захищати медиків від агресії сторонніх осіб. А злочин, скоєний проти працівника медичної галузі, прирівнюється до злочину, скоєного проти працівника правоохоронних органів.

У разі загибелі працівника галузі під час виконання професійних обов’язків родина чи батьки медика отримують одноразову грошову допомогу (десятирічна зарплата загиблого за останньою посадою), а витрати на поховання бере на себе держава. Сироти загиблого отримують пільги: на вступ поза конкурсом до медичних ВНЗ, підвищену стипендію, отримання місць у гуртожитку тощо.