Забичкована звичка

Минулої весни, коли я докурював на балконі останню цигарку, мені здавалося, що кинути палити — це майже героїчний вчинок. Спочатку рахував дні, прожиті без сигарет, потім складав їх у тижні та місяці... Пригадався Робінзон Крузо, який щодня робив зарубки на дереві, мордуючись нестерпно повільною ходою часу. Однак дні мої не були одноманітними. Я жив тим самим життям, просто значну частину часу довелося витратити на боротьбу з самим собою. «Майн кампф» пройшла успішно — сьогодні виповнюється рік, два місяці й чотири тижні без цигарок.

Половина успіху — відраза

Кожному курцеві відомо, що паління веде до раку легень, імпотенції, серцевих хвороб абощо. Хто забуває — тому про це кричить наліпка на цигарковій пачці. Втім ніхто з нас зі страху не кидає палити. Адже люди переважно не бояться речей, які не становлять для них миттєвої загрози.

Турбота про здоров’я — чудова мотивація для боротьби з нікотином. Але особисто для мене головною причиною стала... огида. Це був вечір — як зараз пам’ятаю, четверга — я палив останню у тому дні цигарку. Є такий ритуал у курців: посмалити перед сном. Я думав про майбутній робочий день, літню відпустку і раптом зрозумів, що сигарета не приносить задоволення. Я просто робив механічні рухи, підносячи цигарку до рота, затягуючись без насолоди, струшуючи попіл. Дим неприємно осідав у горлі. Я викинув недопалок і вирішив: усе, крапка, з понеділка припиняю палити.

До самого понеділка я намагався поглибити в собі відчуття відрази. Намагався ще більше дратуватися від того, як смердять одяг і пальці після куріння, розглядав у дзеркальці свої пожовклі зуби. Тоді я задав собі хорошу мотивацію: було би значно важче полишати цю звичку, якби мені подобалося курити. Пригадуєте, в «Океану Ельзи»: «А я вдихаю на балконі дим — ніяк не можу ним напитися». Якщо хтось хоче кинути палити, але йому далі подобається «напиватися» димом, то, певне, варто купити якихось гидотних сигарет без фільтру, щоб пробудити в собі відчуття відрази.

Понеділок — день веселий

Перший день без сигарети — легкий і радісний. Повітря здається свіжішим, а сонце — яснішим. Намір кинути палити настільки сильний, що цигарки взагалі не хочеться. Душу пробирає відчуття легкої ейфорії. На серці стає так добре і легко, що для найвищого блаженства не вистачає одного — доповнити цей стан... сигаретою. Але стоп! Я посміявся з цього дивного бажання, а замість пачки «Кемела» купив льодяників та насіння.

Спершу було дуже незвично сидіти на місці, адже бувалий курець щонайменше раз на годину випалює цигарочку. Щоб заповнити прогалину, я виходив на перекур разом із колегами. Вони палили, а я пив міцний чорний чай. У перші дні проводив у курилці стільки ж часу, як і раніше. Споглядання за курцями зовсім не дратувало і не пробуджувало бажання запалити. Навпаки, тренувало волю.

Найбільше не вистачало сигарет під час певних «ритуалів». Кожен курець має свої цикли: вранці до кави випалити цигарку, після їжі, після виконаної роботи, відразу як вийдеш із метро чи з автівки тощо. У такі миті з’являлося відчуття дивної пустки, котру треба було чимось заповнити. Тому, якщо курець хоче спробувати, як воно живеться без цигарки, — нехай спробує обмежити таке «ритуальне» паління. Це буде чудовим тренуванням.

Можна не курити, але сигарети все одно лізуть думками у голову. Ти згадуєш, що тиждень тому в такий самий час смакував дим, рахуєш дні. Зізнаюся, за півроку не було й дня, коли б я не подумав про цигарку.

Сигарети — на гантелі

Щоб відволіктися від «грішних» думок, дуже добре зайнятися спортом. «Кидальнику» варто записатися у спортивну секцію або посилити фізичні навантаження. По–перше, це дисциплінує і зміцнює змагальний дух. Людині хочеться стати найкращою. Принаймні кращою за свої цигарки.

Крім того, від фізичних вправ настільки захекаєшся, що ніякої цигарки не захочеться. Я двічі на тиждень ходив на плавання. Після 50–метрівки деколи паморочилося в голові — від перебоїв із «дихалкою».

А коли з’являлася пекуча ностальгія за цигаркою, я вибігав із робочого кабінету, спускався сходами на перший поверх, мчав догори і потім — просто в курилку. Уявіть: вам, захеканому, хочеться перевести подих на свіжому повітрі, а ви мусите вдихати дим і сморід. Після такої процедури охота курити пропадала щонайменше на годину. Отже, якщо є трохи винахідливості, то можна знайти купу методів, щоб перехитрити і себе, і звичку.

Нам би день простояти і нічку протриматись...

Найважчий період настає десь на третьому тижні. Це коли запальний ентузіазм уже вичерпався, а звичка ще лишається. Тоді найпростіше послизнутися.

Як назло, саме на цей період у мене припало кілька стресових ситуацій. Якщо є негаразди — курці завжди смалять. Але я усвідомлював, що не можу дозволити собі програти. Якщо проявив би слабкість — мій намір зазнав би краху. Я пам’ятав слова, які казав собі на самому початку: не піддаватися спокусам за жодних обставин.

Спокуси чигатимуть на екс–курця зусібіч. Раніше я кілька разів пробував кидати курити і завжди провалювався якраз на четвертому тижні. Добре пам’ятаю, як це сталося першого разу. Я йшов додому в поганому гуморі: погана погода, в університеті — купа проблем. Подумав: «Я ж кинув палити, вже перевірив себе — можу. То нічого не станеться, якщо дозволю собі одну цигарку, одну–однісіньку — і більше ніколи не куритиму». Я купив сигарету. А наступного ранку придбав цілу пачку...

Треба було оминути цю пастку. І тут довелося застосувати ще одну хитрість. Насправді тієї неділі, коли ми прощалися з сигаретами, я вирішив кинути палити на п’ять тижнів. Не назавжди, а на 35 днів. Цей прийом виявився успішним. Коли на серце нападала туга, а гортань хотіла скупатися в сигаретному димі, я відповідав усім спокусам: «Ні. Не зараз. Витерплю п’ять тижнів — а тоді куритиму, скільки влізе. Але не зараз». У такий спосіб вдалося пережити той найбільш слизький період. Коли минуло п’ять тижнів, я продовжив антинікотинову «дієту» ще на місяць. А потім курити вже не хотілося.

Любите курити? Ні — боїтеся кинути!

Тепер я думаю: чому деякі люди курять і не думають кидати? Невже сумнівне задоволення для них важливіше за здоров’я? Називаю його «сумнівним», бо сам маю семирічний досвід куріння.

Психолог Ален Карр відстоює точку зору, що причина цієї шкідливої звички — страх. Карр написав дуже дієву книжку про боротьбу з курінням, яка стала бестселером. Прочитавши її, від паління відмовлялися затяті курці. Автор вважає, що бажання кинути сигарети природне. А хто цього не хоче — той боїться. Хтось боїться, бо не уявляє життя без цигарки. Хтось боїться, що процес відмови від шкідливої звички буде болючим. На думку психолога, всі мотиви, якими людина виправдовує своє паління, зав’язані саме на страхові.

Чиста правда! Коли я наважився кидати палити, мене, зізнаюся, трохи огортали сумніви. Як жити без цигарки? Здавалося, втрачу щось дуже цінне і важливе. Яка дурниця! Навколо стільки людей живуть без сигарет, і, дивлячись на них, ніколи не скажеш, що вони обділені.

Коли минає рік без сигарети, не відчуваєш ані ейфорії, ані гордості. Виявилося, що це не так уже й героїчно. Певне, так і має бути, коли людина справді втрачає інтерес до цигарки, а відтак — до супутнього символізму. Зараз здається, що так було завжди. Коли дивлюся на фото, де я з сигаретами, думаю: а навіщо я починав?