Нам посміхнувся Канн

Якщо серед тих, хто проводжав українську делегацію на кінофестиваль до Канна, були песимісти, вони, мабуть, пророкували нашим кінематографістам долю бідних родичів. Бо, якщо чесно, то й оптимісти сумнівалися у тому, що у компанії надрозвинених кіноіндустрій світу, які щорічно знімають сотні картин з багатомільйонними бюджетами, ми зі своїми мінімальними кіноздобутками зможемо виглядати достойно. Але всі вони виявилися нікудишніми прогнозистами — із Канна українці повернулися з солідними трофеями, залишивши там про себе дуже непогане враження.

То чий тепер «Богдан Зиновій Хмельницький»?

Як розповів на прес–конференції директор Української кінофундації Андрій Халпахчі, і робота Українського павільйону, і показ українських фільмів, і прийом — про гостинність українців гула вся набережна Круазетт — всі–всі складові перебування на фестивалі дуже добре спрацювали на майбутнє нашого кіно. Щоправда, не обійшлося без неприємних сюрпризів, які, немов шило з мішка, повилазили якраз перед початком фестивалю. «До Канна ми повезли шість картин — три, зняті за державні кошти, і три, бюджети яких наповнювали приватні інвестори, — розповідає пан Халпахчі. — Так ось із картинами, які знімалися не на державні гроші, працювалося легко, невимушено і професійно. Продюсери були зацікавлені у тому, щоб якнайкраще представити свої фільми. Щодо картин, якими опікувалася держава, то складалося таке враження, що їх зняли, а що там відбуватиметься з цими фільмами далі — нікого не хвилює». В епіцентрі неприємного інциденту опинився «Богдан Зиновій Хмельницький», якого мали презентувати у Канні. Як розповів Андрій Халпахчі, вже був замовлений зал для показу картини Миколи Мащенка, але за кілька днів до початку фестивалю з’ясувалося, що права на неї якимось дивним чином придбала компанія «Русіко». Першопричиною такої малосимпатичної історії став той факт, що Мінкультури не може продавати такі картини, але деякі товариші, для яких відшукати шпаринку в законодавстві не є великою проблемою, створюють приватні фірми і преспокійно вирішують свої питання. До речі, директор кіностудії імені Довженка, який мав на фестивалі презентувати можливості нашої «фабрики мрій», до Канна не приїхав. І навіть не попередив, що його не буде. А тому замість слухати про те, які вигідно знімати фільми на кіностудії у Києві, гості просто смакували коктейлі від головного спонсора цього проекту, компанії Nemiroff. Ще один форс–мажор мало не трапився зі стрічкою «Владика Андрей». Режисер Олесь Янчук ледве встиг зробити у Празі копію на плівці, і цей фільм, нехай і в останній день Кіноринку, але на фестивалі таки показали.

«Сафо» матиме прокат у США та Канаді

На щастя, приємних миттєвостей в історії «Пригоди українців у Канні» було набагато більше. Серед них — дефіцит DVD з українськими фільмами, які були роздані всі до єдиного, наші кінематографісти навіть шкодували, що не взяли більше. «Величезний інтерес дистриб’юторів до фільму «Сафо» — стрічкою цікавляться прокатники США та Канади, а «представники Берлінського фестивалю, — цитуємо Андрія Халпахчі, — наполягають на тому, щоб міжнародна фестивальна прем’єра відбулася саме на наступному Берлінале...» Успіх «Кастингу» Олександра Шапіро, який запросили на кінофестивалі до Берліна, Маннгейма та Локарно. А Вероніка Мудра, яка дебютувала у цій арт–хаузній стрічці, взагалі може зараховувати себе до тих небагатьох пестунчиків долі, кому одного дня пощастило прокинутися знаменитим. Дівчину запросили на головну роль у французький фільм, який зніматимуть в Америці. «Картину «Пригоди бравого вояка Швейка», яка ще на стадії виробництва, вже було придбано для кінотеатральних, телевізійних та DVD прав на 12 років для Чехії, Словаччини та Угорщини, готуються угоди з Польщею, Румунією, Болгарією, Австрією та Німеччиною», — розповідає Олег Малишевський, виконавчий директор студії «Ялта–Фільм».

За словами пана Халпахчі, наші фільми можуть дуже достойно виглядати і в конкурсній програмі фестивалю також. Нинішню переможницю Канна, стрічку «Між стінами», директор Української кінофундації назвав «жалким подобием» російської картини «Доживемо до понеділка», соціальним замовленням, на яке відреагували члени журі. Але художній рівень заявлених на конкурс картин — це ще не все. Фільм повинен мати французького дистриб’ютора — ця умова для його потрапляння у головну частину фестивалю є, як показує практика, обов’язковою. Як зізнався Олег Малишевський, «Ялта–Фільм» подавала «Сафо» до конкурсу, але їм просто нічого не відповіли. «У будь–якому конкурсі є лобіювання», — пояснює таку неввічливість виконавчий директор студії.

І знову Франція

Тільки–но повернувшись із Лазурового узбережжя, Андрій Халпахчі та його команда знову збираються до Франції — 3 червня відкриваються Дні українського кіно в Парижі. У програмі — сучасне та класичне українське кіно: 10 повнометражних картин, 6 з яких у Франції демон­струватимуться уперше, а також 6 короткометражок. Свої фільми представлятимуть Роман Балаян та Кіра Муратова. (До речі, стрічка Муратової «Короткі зустрічі» матиме у Франції не лише фестивальну, а й повноцінну прокатну долю — відповідні угоди вже підписані). Сеанси, по два щодня, проходитимуть у кінотеатрі, розташованому в Латинському кварталі, поблизу Сорбонни. Квитки на покази коштуватимуть від 5 до 7 євро.