Майстерний «танок у польоті».
Що викликає в уяві пересічного українця слово «гопак»? Запальний танець, усміхнені дівчата у віночках та хлопці у шароварах. А як щодо словосполучення «Бойовий гопак»? Це теж хлопці і дівчата, теж у шароварах, теж усміхнені, але не танцюють, а б’ються, використовуючи не лише силу рук і ніг, а й різноманітну історичну зброю, — шаблі, палиці, довбні, ціпи, серпи і бартки.
Свого часу іноземці, які приїздили на Запорізьку Січ, дивувалися: непереможне козацьке військо замість цілодобової муштри лише співає й танцює... Українці, звісно ж, надзвичайно творчі люди, здатні будь–яку справу перетворити на цікаве і захопливе дійство. Досліджуючи народні танці — метелицю, аркан, гопак, львів’янин Володимир Пилат помітив у них купу бойових елементів. Спираючись на ці дослідження, власний бойовий досвід, знання, зібрані по крихтах від народних борців, пан Володимир створив цілісну систему гармонійного розвитку особистості, що отримала назву «бойовий гопак». Першими його вчителями були батько й дід. 17 років свого життя пан Володимир присвятив вивченню різних бойових систем: кіокушин–карате, кік–боксинг, айкідо, джиу–джитсу, займався йогою. Але допитливого чоловіка завжди дивувало, як наше козацтво, один із найпотужніших середньовічних лицарських орденів, могло існувати без власного бойового мистецтва? І він розпочав пошуки. Дід дав йому адреси народних борців. Розшукуючи їх, Володимир Пилат їздив по різних республіках Радянського Союзу, переймав знання. Згодом цікавість до козацького мистецтва бою привели його в гурток народного танцю. Не секрет, що гопак виник у козацькому середовищі і спочатку був суто чоловічим танцем. У гуртку ж він побачив тендітних хлопчиків, які посміхалися і ступали «з носочка». Його думки, що розніжка — це, ймовірно, технічний елемент бою проти двох суперників, здавалися неймовірними: «Не може такого бути! У вас неадекватне сприйняття танців!»
У радянські часи працювати над відродженням козацького мистецтва бою було непросто. Школа весь час була під наглядом спецслужб. Забирали зали, погрожували, але Пилат з хлопцями продовжували тренуватися у лісі, за містом. Офіційна дата заснування Школи — 1985 рік. 1997 р. створено Центральну Школу бойового гопака. Кількість учнів невпинно збільшувалася, з’явились осередки в Польщі, Італії, Португалії, Англії, Канаді. Володимир Пилат сподівається, що у майбутньому бойовий гопак стане олімпійським видом спорту.
Тренування у Школі бойового гопака починається з шикування та урочистого вітання: «Слава Україні!», під час якого учитель та учні, на знак поваги, вклоняються один одному. Далі гопаківці моляться, стають у коло і співають для підняття бойового духу: «Раз два, до бою! Не шкодуй собою! Меч піднеси і на відліт бий!» — неначе грім, лунає в залі. Тільки після цього починається вишкіл — козацька руханка та вивчення техніки ведення бою. «Бойова стійка мур. Стусани почергові: тузень, дуган, вохрик! — дає команду тренер Віктор Овчаренко. «Це назви технічних елементів, — пояснює він мені. — Також маємо низку суто гопаківських елементів: копняки у стрибку — вихор, розніжка, закрут, пістоль. Повзунці — удари ногами, що використовуються під час бою у випадку падіння на землю».
«Гопаківці» тренуються у спеціальному однострої: традиційні шаровари, які добре маскують удари ніг, вишиванка та обов’язково кількаметровий бойовий пояс–крайка, для захисту органів живота. Якщо у східних бойових мистецтвах статус воїна визначається кольором пояса, то у нас — кольором шароварів та зачіскою. У школі є сім рівнів майстерності. «Жовтяки» носять білі шаровари, «Соколи» — зелені, «Яструби» — блакитні, «Джури» — сині, «Козаки» — малинові, «Характерники» — червоні, «Волхви» — білі шовкові. Так само зачіски: «Жовтякам» зістригають волосся на скронях та потилиці на висоті кількох сантиметрів, «під макотер», а «Характерники» і «Волхви» мають лише пасмо волосся на маківці, заплетене в косу.
Для учнів є заняття зі співу, риторики, гри на музичних інструментах, вивчення історії і звичаїв народу, основ народної медицини. Мають «гопаківці» і свій лицарський кодекс честі, що базується на споконвічних людських ідеалах — чесності, послідовності, жертовності та відваги. Крім бойової техніки і основ самозахисту, учні мають можливість навчитися орудувати історичною зброєю. Козак Олексій Косенко працює з ціпом, косою, палицею та довбнею. Також в арсеналі є серпи (з ними частіше працюють дівчата) і бартки. Шаблі теж є, але махати ними може не кожен. Олексій як експерт зі зброї розповідає: «У Школі бойового гопака двобої на шаблях практикують лише ті, хто досягнув вищих рівнів майстерності. Спочатку людина мусить навчитися володіти власним тілом».
Зброю гопаківці використовують переважно для показових виступів, на спортивних змаганнях їхніми допоміжними засобами є традиційні боксерські рукавиці, шоломи, щитки і капи. «Забава — це безконтактний бій, важливо контролювати удари рук і ніг. А коли вже цього навчишся, то можна переходити до борні (бою з легким дотиком) та герцю (бою з повним контактом), — розповідає Тарас Лемішко, який цієї весни вперше брав участь у міських змаганнях з бойового гопака. — Хлопці й дівчата, які тренуються довше, беруть участь у міжстильових змаганнях, де часто посідають перші місця, перемагаючи каратистів та тейквондистів».
Найменшим козакам — по 4–6 років. Для них заняття триває 40 хвилин, і складається не так з бойової техніки як з ігор та забав. Чотирирічний Іван Федорчук — чемпіон Києва у своїй віковій категорії. Гопаком займається разом із татом. «На останніх змаганнях син посів перше місце у своїй групі, а я у своїй тільки друге, — розповідає В’ячеслав Федорчук, тато малюка. — Тож він потім демонстративно повчав мене і давав тактичні поради».
Вправляються у гопакові не тільки хлопці, а й дівчата. Козачка з незвичайним іменем Всемила б’ється не гірше від хлопців, хоч основним її заняттям на сьогодні є навчання у консерваторії. «Тут я маю можливість не тільки реалізувати себе, а й перебувати, хоча б кілька годин на тиждень, у стовідсотково українському середовищі, — каже Всемила. — У нашій родині троє дітей, у дитинстві ми часто чубилися, тож «бойовий досвід» я маю. До гопака займалася гімнастикою, хіп–хопом, джаз–модерном. Минулого літа відпочивала в таборі. Там нам викладали бойовий гопак. Потім у Києві за вісім місяців тренувань встигла скласти техніку на перший рівень майстерності та побувати на міських і всеукраїнських змаганнях». До речі, на базі Школи бойового гопака з 2002 року існує Школа жіночого бойового мистецтва «Асгарда», але поки лише у Львові.
«Початківцям, а особливо тим, хто не займався спортом раніше, потрібен час задля підготовки тіла до виконання складних технічних елементів, вироблення сили, гнучкості, витривалості, — розповідає Володимир Пилат. — Людям старшого віку й тим, хто хоче вивчати гопак, але не прагне спортивних перемог чи оволодіння технікою виконання вправ на зразок потрійного сальто, достатньо кілька разів на тиждень виконувати оздоровчі вправи, яких у вишкільній системі бойового гопака безліч».
Одній учениці у Школі гопака — за 50. Вона ходить на заняття, щоб мати здорову спину. У школі безліч вправ оздоровчого характеру: біг, стрибки, прорух, під час якого задіюються всі групи м’язів. Вправи з позицій «собачка» та «павучок» при мінімальних навантаженнях на організм справляють позитивний вплив на серце. Є вправи на покращення постави, гнучкості, координації рухів, дихальні вправи, вправи на покращення функціонування кровоносної, травної, видільної систем тощо. Наприкінці тренування «гопаківці» обов’язково стоять на голові. Це покращує зір, слух, загострює інтуїцію. «Навіть коли у місті епідемія грипу, в нас тривають тренування, бо майже всі учні здорові», — хвалиться пан Володимир.
Крім того, у теплі пори року «школярі» влаштовують тренування на природі, різноманітні туристичні походи. У деяких осередках практикують екстремальні тренування: під дощем, снігом, палючим сонцем, у воді, на піску, а також походи «на виживання». Але все це — тільки після відповідної підготовки. У Федерації бойового гопака традиційним є водний екстрим: щоліта хлопці й дівчата ходять човнами по Дніпру місцями козацької слави. Як зазначають учасники походу, після життя в обмеженому просторі човна, боротьби з вітром і хвилями, ночівлі просто неба, війни з комарами, потреби ділитися останніми харчами світогляд повністю змінюється. Тут — як на війні, одразу видно сутність кожного. Зате після таких випробувань з’являється відчуття того, що неможливого і непосильного для тебе не існує.
Гопаківці охоче слухають лекції з основ народної медицини та травознавства. Адже люди віками жили без антибіотиків та іншої «хімії» і мали добре здоров’я. Засновник Школи бойового гопака вважає, що справжній козак повинен знати основи спортивного харчування, енергетичну цінність різних продуктів, їх властивості й уміти використовувати «арсенал» ягід і трав.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
