Кількаразовий лауреат премії «Оскар», режисер, сценарист і актор Сідні Поллак помер у понеділок в ЛосАнджелесі. Про те, що в «останнього з могікан» старого Голлівуду онкохвороба, стало відомо минулого року, коли він відмовився продовжувати роботу над телевізійним фільмом Recount («Перерахунок») через погане самопочуття. «Сідні зробив світ трохи кращим, — сказав Джордж Клуні. — Кіно завдяки йому стало кращим, і навіть щоденна вечеря стала смачнішою. Нам буде дуже його не вистачати».
Сідні Ірвін Поллак народився 1 липня 1934 року в штаті Індіана в сім’ї єврейських емігрантів із Росії. Він починав як актор, потім став викладати акторську майстерність і знімати телесеріали. У великому кіно його справи теж пішли успішно — сценарій до його другої картини This Property Is Condemned написав Френсіс Форд Коппола. Першу гучну славу принесла Поллаку стрічка «Загнаних коней пристрілюють, чи не так» про танцювальний марафон, виконавиця головної ролі в якому Джейн Фонда отримала номінацію на «Оскар». Наступні його фільми були орієнтовані переважно на глядача, тому і ввійшли в «золотий фонд» Голлівуду — «Тутсі», «Три дні Кондора», «Якими ми були», «Із Африки». Поллак зазвичай знімав великих акторів — Роберта Редфорда в семи картинах, Барбру Стрейзанд, Джейн Фонду, Ніколь Кідман, Меріл Стріп, Дастіна Хофмана, Тома Круза, і вмів подати їх із найкращого боку — актори в його картинах отримали 12 номінацій на «Оскар». У режисерський період Сідні Поллак теж інколи знімався як актор — у фільмах Стенлі Кубрика, Вуді Аллена, у своїй «Тутсі» зіграв театрального агента. На рахунку Поллакапродюсера серйозні картини — «Горбата гора», «Талановитий містер Ріплі», «Розум і почуття», «Знамениті брати Бейкер».
Біля смертного одра 73річного голлівудського титана були дружина Поллака Клер, з якою він прожив понад 50 років, і дві доньки.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
