Блакитне марево

Майже тридцять років тому в Оратівському районі (Вінниччина) почалася епоха великих сподівань. Територію поблизу села Новоживотів прорізав «Уренгой—Помари—Ужгород» — найзнаменитіший газопровід радянських часів. Люди міркували логічно: якщо збудувати розподільчу станцію та провести газогін, природне паливо можна буде завести не тільки в їхні оселі, а й у навколишні села. І негайно приступили до роботи. Час сплинув у прискореному темпі, у землю біля Новоживотова закопали сотні тисяч гривень — державних і власних, але селяни і далі тільки сподіваються.

Роботи розпочав місцевий кол­госп ім. Свердлова, після розвалу СРСР справу продовжив його правонаступник — КСП «Промінь». Керівництво «Променя» замовило проектну документацію і закупило обладнання для станції. Але у тривожних 90–х вижити вдавалося далеко не всім господарюючим структурам. «Промінь», на жаль, не продемонстрував надмірної підприємницької хватки. І блакитна мрія сільських господинь — не носити дрова, а просто відкрити кран на газовій плиті — на деякий час знову стала маревом.

Другу спробу налагодити власний побут мешканці села зробили вже у 2000–му. Водночас із будівництвом газорозподільчої станції люди створили кооператив «Надія». Зібрали гроші, провели газову мережу і так звані підводи до будинків. Селяни за власний кошт навіть закупили необхідне обладнання. Витратили 900 тисяч гривень! Шалені гроші, як на ті часи. Причому чотириста учасників кооперативу — пенсіонери та люди похилого віку.

А далі виявилося, що гроші зникли. І не лише їхні, а й державні. «Замовником газопроводу виступало підприємтство «Черкаситрансгаз», а підрядником — «Вінницягазбудсервіс», — розповідають члени ініціативної групи А. Богачук, Г. Вихованець, Г. Проценко, В. Сапіга. — Але в 2005 році держава вирішила взяти частину витрат на себе. І «Черкаситрансгаз» погодився уступити свою почесну роль замовника Новоживотівській сільській раді». Люди, котрі ініціювали такий крок, щиро вважали, що вони роблять правильно: мовляв, самі контролюватимемо будівельників, бачитимемо, як витрачаються наші гроші.

Нині вони розуміють, що помилилися. Підрядник поставився до нового замовника більш ніж прохолодно. Оскільки у сільській раді не виявилося фахівців із газифікації і перевірки технічної документації, вартість робіт постійно пропонували переглянути. Ясна річ, що в бік зростання. Підрядник, скаржаться мешканці села, вимагав коригувати документацію за їхній рахунок. Кошти виділяли наприкінці року, отже, витратити їх було неможливо. «Всі інстанції, причетні до робіт, розглядають будівництво розподільчої станції як приватну справу, — скаржаться люди. — А на звернення сільського голови до керівника будівельної організації з проханням надати відомості про вартість робіт — жодної реакції». Кошти на завершення будівництва нині не виділяють, оскільки станцію мали ввести в експлуатацію ще торік. Роботи не завершені. А це значить, що гроші, які здали люди, їм ніколи не повернуть.

Обласне та районне керівництво пропонує «соломонове» рішення: завершувати роботи за рахунок мешканців села, взявши пільговий тривідсотковий кредит в обласному фонді підтримки індивідуального будівництва на селі. Людей така ідея обурила: вони справедливо вважають, що вже заплатили за роботи. І мають підозру, що ці кошти, м’яко кажучи, використали не за призначенням.

«З моменту зміни замовника і почалися всі наші проблеми, — кажуть люди. — Загалом держава виділила на будівництво газопроводу–відводу 1 млн. 756 тис. гривень. Проте навіть неозброєним оком видно, що обсяг виконаних робіт не відповідає цим грошам». Озброєним оком, схоже, зробити цього не вдасться. Начальник Вінницького управління капітального будівництва у своєму листі на ім’я заступника голови облдержадміністрації написав: мовляв, управління може перевірити виконані роботи і провести технічний нагляд, але за однієї умови — якщо сільська рада за це заплатить. Нині перевірити обсяги та вартість робіт, які виконувалися у 2003—2006 роках, неможливо. Ну хіба якщо замовник надасть проектну документацію, акти виконаних робіт, акти на приховані роботи, накопичувальні акти.

Селяни, схоже, навіть не знають таких розумних слів. А за таких сприятливих умов сотні тисяч державних грошей можна спокійно закопувати під землю. Може, вони там є, а може... Словом, перевірити це практично неможливо. І селяни вже навіть не знають, що гірше: те, що газ залишається тільки у сміливих мріях, що їхні гроші, ймовірно, безнадійно втрачені, чи що їх так віртуозно обдурили.

Олег ГАНСЬКИЙ