Майже тридцять років тому в Оратівському районі (Вінниччина) почалася епоха великих сподівань. Територію поблизу села Новоживотів прорізав «Уренгой—Помари—Ужгород» — найзнаменитіший газопровід радянських часів. Люди міркували логічно: якщо збудувати розподільчу станцію та провести газогін, природне паливо можна буде завести не тільки в їхні оселі, а й у навколишні села. І негайно приступили до роботи. Час сплинув у прискореному темпі, у землю біля Новоживотова закопали сотні тисяч гривень — державних і власних, але селяни і далі тільки сподіваються.

Північна Київщина разюче відрізняється навіть від південних районів області: мальовничі пейзажі, чисте повітря, тиша. Але навіть на перший погляд видно, що люди тут менш заможні — іномарок на дорогах майже не видно, а кінь та віз — звичний вид транспорту. Воно й не дивно: піщані ґрунти — це, звичайно, не чорноземи, і хороший урожай у цих краях виростити нелегко. Села пустішали, молодь масово виїжджала — і цей фактор тільки поглиблював проблему. Адже хто погодиться мешкати на краю світу, де єдиною розвагою та шляхом до самореалізації є сама природа?