Невідомий Бандера

Те, що Степан Бандера посів трете місце в десятці «Великих українців», зовсім не означає, що його життя й суспільно–політичні погляди є знайомими та близькими широкому загалу. Бандера залишається для багатьох більшою мірою містичним прапором національно–визвольного руху, аніж реальною людиною. Саме тому «УМ» перед 100–літнім ювілеєм провідника пропонує своїм читачам низку нарисів про життя Бандери — від дитинства до дня підступного вбивства на замовлення Кремля.

Голки під нігті

Того вечора в домі отця Ан­дрія Бандери було багатолюдно. Зібралися знані постаті визвольного руху, місцева інтелігенція. Обговорювали жахливу подію. Днями, 12 лютого 1924 року, у польській в’язниці загинула українська підпільниця Ольга Басараб. Вона була добре поінформованою, і про це знала польська поліція. Утім ні довгі допити, ні тортури не потьмарили свідомості зв’язкової провідника УВО Євгена Коновальця. Вона так і не розкрила підпільної мережі. На ранок, після чергової хвилі тортур, її тіло знайшли повішеним у тюремній камері... 15–річний Степан уважно слухав розповіді дорослих, а потім кудись зник. Через якусь годину старша сестра Марта застала брата із закривавленими пальцями в іншій кімнаті. Вже уявляючи себе підпільником, підліток загнав собі під нігті голки і таким чином випробовував свою витривалість, якби йому довелося потрапити в поліцейські лабета.

Із дитинства Степан мав погане здоров’я — через ревматизм суглобів йому відмовляли ноги, часом він навіть не міг ходити. Те, що Бандера згодом зможе долати різні незгоди в житті — в’язниці та концентраційні табори, — є заслугою великої сили волі, яку на диво цілеспрямовано виховував у собі майбутній провідник ОУН. Прикладом застосування такої акумульованої волі є історія його вступу до української скаутської організації «Пласт», що тоді був однією з небагатьох легальних спортивно–патріотичних організацій для молоді. Ставши учнем Стрийської гімназії, Бандера водночас захотів вступити до «Пласту», проте, через проблеми зі здоров’ям його не взяли до організації. Бандера таки домігся свого, з третьої спроби, у третьому класі.

Гімназія і підпілля

Родина Бандери належала до тогочасної повітової еліти, у домівці була хороша бібліотека, й часто заходили відомі постаті визвольного руху. Степан у своїй автобіографії «Мої життєписні дані» згадуватиме, що від гостей раз по раз чув різні історії про Українську революцію і короткочасну українську державність. Згодом Бандера писав: «Під час Першої світової війни я пережив дитиною–юнаком чотириразове пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914–1915 і 1917 роках, а в 1917 році важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австро–російський фронт, і наш дім був частково знищений гарматними снарядами».

Степан Бандера не ходив до початкової школи — у його рідному селі через мобілізацію вчителя до війська школа від 1914 року стояла зачинена. Втім якісна домашня освіта дозволила йому поступити до гімназії, а пізніше, з четвертого класу, заробляти на прожиття, даючи приватні уроки молодшим гімназистам. Та й архівні шкільні документи свідчать, що навчався він успішно.

Бандера був другою дитиною у родині, в якій виховувалось восьмеро дітей. Усі діти в майбутньому заплатять дорогу ціну за свою діяльність та прізвище, яке з іспанської перекладається як «прапор». Батько сімейства, отець Андрій, та дідусь по материнській лінії Володимир були священиками. Отця Андрія Бандеру називали «революціонером у рясі» — його обирали послом до національної ради Західно–Української Народної Республіки, а в час польсько–української війни він став капеланом Української Галицької Армії (УГА). Сім’ї довелося змінювати місце проживання, а коли військова завірюха минула й батько повернувся до родини, їх спіткало нове нещастя — у 1921 році від туберкульозу горла померла мати.

Ярослав Рак, який знав Бандеру ще зі Стрийської гімназії, у своїх спогадах писав: «Він був низького росту, шатен, дуже бідно одягнений». Учився Степан добре, долав хворобу спортивними вправами і полюбляв музику. Складаючи «пластовий» іспит, у графі з позначкою «ощадливість» вписав: «За заощаджені гроші купив собі «пластовий однострій» та мандоліну». Під час навчання в гімназії Степан Бандера проживав у домі свого діда у Стрию. Там же мешкала більшість його братів та сестер, які здобували якісну як на той час освіту. У вільний час Степан помагав дідові у веденні господарства, а на канікулах разом із братами та сестрами повертався в батьківську оселю до Старого Угринова.

Про атмосферу в тодішніх навчальних закладах Західної України писала дослідниця Галина Гордасевич, авторка книги «Степан Бандера. Людина і міф». У 1923 р. Рада послів визнала, що новостворена польська держава має право на західноукраїнські землі за умови надання культурної автономії українському населенню. Але польський уряд повів активну політику полонізації цих земель. Офіційно ще в березні 1920 року було заборонено вживати назву «Західна Україна», а вводилася назва «Малопольска Всхудня». На державну службу приймали тільки поляків і католиків. За українськими викладачами вели пильний нагляд, щоб вони не відходили від затвердженої програми. Стрийська гімназія залишалася українською. У гімназії Бандера відчув себе революціонером. Із четвертого класу став одним із провідників Організації вищих класів українських гімназій (ОВКУГ), або, як тоді казали, «організації середньошкільників» — підпільної структури, яка об’єднувала українських гімназистів, що таємно боролися проти польської освітньої системи. З 1926 року «середньошкільники» об’єднуються з різними підпільними організаціями Галичини в Союз української націоналістичної молоді (СУНМ).

«Не курив і не пив алкоголю...»

У 1927–му, після закінчення гімназії, Степан хотів поступати до Української господарської академії в Подєбрадах, що в Чехословаччині. Проте йому не вдалося тоді вчасно виготовити закордонний паспорт. Утім час для активного хлопця не розвіявся марно. «Я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно–освітньою працею в рідному селі», — писав згодом Бандера в «Автобіографії». Юнак працював у читальні «Просвіти», провадив театрально–аматорський гурток і хор, заснував спортивне товариство «Луг». При цьому провадив організаційно–вишкільну роботу для підпілля Української військової організації в довколишніх селах.

З наступного року розпочинається «львівський» етап у житті Степана Бандери, він поступає на агрономічний факультет Львівської політехніки. В той час корпуси факультету були в Дублянах (під Львовом) та у самому Львові. Його співмешканець по квартирі в Дублянах Григор Мельник згадував інтелектуальні студентські розваги, які придумував Степан — цитування уривків із літературних творів чи народних пісень: «Наші змагання розпочинав Степан, наприклад, цитатою зі «Слова о полку Ігоревім»: «Не ліпо лі не бяшет, братіє...» — і тоді до мене: «Продовжуй!» я підхоплював цитату: «...начати старими словеси про билини сего времени». Чим довше він або я міг продовжувати оригінальну цитату, тим було краще...». Подібних ігор було кілька і, як правило, Бандера перемагав, утім, коли програвав, то Мельник «вичитував» його: «Ех ти, ксьондзів паничу! То всечесніший отець Андрій, широковідомий і улюблений парох Угринова Старого, пошта Калуш, потішає себе думкою, що його Степанко десь там у Львові, у високій школі, багато вже чого доброго навчився і вийде нарешті в люди і тяжко придбаний отцем гріш не буде змарнованим. А тут показується, що той Степанко не знає навіть отакої чи іншої життєво важливої речі. Встид, ганьба!»

Малого зросту й на перший погляд непомітний Бандера, якого багато людей знали під псевдонімом «Баба», дуже швидко проявив себе на громадській ниві як організатор та учасник багатьох проектів. А його друзі по «Пласту», в якому він перебував до заборони цієї організації польською владою у 1930 році, згадували, що на курінних таборах Бандера творив найцікавіші імпрези. Скажімо, коли вдягав коца, вилазив на дерево й перевтілювався у образ Махатми Ганді.

Сам Степан у автобіографії писав, що у студентські роки «брав активну участь в організованому українському національному житті». Був членом українського товариства студентів Політехніки «Основа» та членом управи гуртка студентів–рільників. Деякий час працював у бюро товариства «Сільський Господар», що займалося піднесенням культури сільського господарства на західно–українських землях. Як член товариства «Просвіта», у неділі і свята їздив довколишніми селами Львівщини з доповідями і допомагав організовувати різні імпрези. Не забував і про спорт, адже був членом Українського студентського спортового клубу, «Пласту», як член 2–го куреня старших пластунів «Червона Калина», (УССК), товариств «Сокіл–Батько» і «Луг» у Львові. «До моїх спортових зайнять належали біг, плавання, лещетарство (лижі. — Авт.), кошиківка (баскетбол. — Авт.) і передусім мандрівництво, — зізнавався Бандера. — У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ