Почувши, куди збирається кореспондент «УМ», мої співрозмовники з райцентру Рожнятів — одного з найстаріших міст Бойківщини, спершу захоплено підбадьорювали: «Там чудова природа і дуже добрі люди», а потім невпевнено додавали: «Але ж як ви туди потрапите — п’ять кілометрів розбитої дороги хіба що всюдиходом чи фірою можна подолати».

Як з’ясувалося згодом, рожнятівці нічого не перебільшили. Хоча саме завдяки бездоріжжю, яке хуторяни сприймають як щось невід’ємне від свого буття, збереглася патріархальна привабливість Ловаг (назва нібито походить від ловця, що колись оселився тут у лісових нетрях). Невеличке поселення з двома десятками розлогих обійсть та півсотнею мешканців — таки схоже на земний райський куточок. Окрім мальовничих ландшафтів і виняткової доброзичливості ловагівчан, про що я вже знав заздалегідь, здивував якийсь особливий аромат тутешнього повітря. «Воно в нас таке, — підтвердив при зустрічі 80–річний Іван Вацко, автор листа до редакції, — що коли цвіте ялиця, то й ми, хуторяни, не можемо його сі налигати (напитися — Авт.)».