Він — не «пас»

22.05.2008

З усіх шевченкових заповітів — «поховайте та вставайте», «учітеся, брати мої, думайте, читайте», «вражою злою кров’ю волю окропіте» та дестяків інших уже давно хрестоматійних «імперативів» — станом на початок ХХІ століття виконано лише один: поховали таки чоловіка там, де й просив. Стоїть собі, дивиться на Дніпро і кручі, і слава Богу, не бачить телевізора й тому згори не переймається гризотами за своє третє місце.

Чи треба виконувати всі його заповіти, одні з яких страшні (шкода вражої крові), інші — складні (наприклад, думати і читати водночас усією нацією)? Головне — що вони зберігаються... в кожного з нас.

Певно, багато дорослих українців до останку днів своїх не відкриють «Кобзаря», але зверніть увагу: мають його вдома всі! Навіть ті, хто книжкову полицю останній раз бачив у шкільній бібліотеці. Томик «Кобзаря» разом з Євангелієм чи Біблією має кожна родина. Як він там опиняється, поруч з якимось журналом «Мурзилка» чи книжкою «Поради пасічнику, садівнику й городнику» — загадка, бо ж мало хто іде спеціально в книгарню й купує, як оберіг. Але Шевченко є у всіх — як на початку століття був на вишиваних рушниках у кожній українській хаті. Він є, бо мусить бути. А чому мусить — ніхто вже й не знає... Такий підсвідомий національний фетишизм.

У кожного з нас удома насправді зберігається не ця збірка віршів, де часто збивається ритм і недосконала рима, а цей похмурий вусатий дядько у високій смушевій шапці, який прийшов із дофутбольної епохи. Нікому більше з національних героїв таке не вдавалося. І, до слова, мало якому народу так вдавалося — щоб упродовж століть, за якоюсь мовчазною згодою (чи генетичною змовою?), десятки мільйонів людей когось одного з поміж себе визнавали чи то символом, чи то родимкою, чи то спільним знаменнником нас усіх!

Тарас Шевченко — не просто феномен, а витривалий феномен. У першій половині ХІХ століття він «пас ягнята за селом» (Село те, Керелівка, — тепер маленька туристична мекка, і зворушливе ягнятко­пам’ятник поруч з пастушком, котрий, очевидно, відтворює задумливого Тарасика, зустрічає вас на в’їзді до малої батьківщини Шевченка). Минуло добрих півтора століття, а Шевченко залишився реальною постаттю в Україні, важливим чинником — комусь для пафосних ідей, комусь — для маніпуляцій. «Батоно» Шевченко досі не «пас» — він активний феномен. Тобто живий.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>