Шизофренія в кадрі чи в реальності

Допрем’єрний показ фільму «Ілюзія страху» відбувся у вівторок у кінопалаці «Україна». Головних героїв проекту, зважаючи на популярність автора трилеру, було майже непомітно. Режисер Олександр Кирієнко стояв осторонь від політичної тусовки і дивився, як вітають із творчим успіхом віце–прем’єра. Актори теж залишилися за лаштунками. Через те в усій красі на кінопоказі явили себе шановному товариству Юлія Тимошенко, її дочка Женя, зять Шон Карр та депутати від БЮТ. Вихід картини в прокат очікується аж на жовтень. А допрем’єрний показ призначили перед виборами мера Києва. Хоча пізнувато вже. Лишилися лічені години.

Є романи, які не піддаються екранізації. У такому випадку книга залишається текстом, який у всіх на вустах, а фільм стає всього лиш рефлексією часу. Із психологічним трилером віце–прем’єра Олександра Турчинова все навпаки. «Ілюзія страху» «ковтається» за короткий вечір, а на ранок її зміст забувається. Та не може слово канути в лету, коли це слово належить амбітному чоловікові, людині влади. Щоб виправити ситуацію і зробити зі своєї книги шедевр, вирішено зняти дорогий фільм, з найкращими акторами, найкращим оператором і непоганим режисером, який вже має досвід роботи з політиками.

Неполітичні мрії Турчинова

Турчинов п’ять разів переписував сценарій. Каже, якби його режисер Олександр Кирієнко («Помаранчеве небо», «Інді», «Королева бензоколонки–2», «Свої діти») забракував ушосте, картини не було б. Той у відповідь натякає, що не завадило і до десяти дотягнути, від цього фільм тільки б виграв. Відразу помічається кілька розбіжностей між книгою і фільмом — головний герой не Олександр, а Ігор (Андрій Панін — «Бій з тінню–1,2», «Піжмурки», «Водій для Вєри»), його дружина з пасивної, ніякої жінки на екрані стає впевненою в собі красунею (Олена Бабенко — «Чортове колесо», «Водій для Вєри»), кудись дівається син, Короб із власника маєтка в центрі міста перетворюється на впливову і владну людину, шизофренічні видіння стають яскравішими і реальнішими від самої реальності, паралельно вплітається історія про царя Соломона замість періодичних цитувань притч із Біблії. На прем’єрі цікаву річ помітив психіатр із «Ілюзії страху» герой Давида Бабаєва («Убити Шакала», «Мелодрама із замахом на вбивство»). За його словами для щастя артисту потрібні не гроші, а хороша роль, хороша команда, хороший режисер і оператор. «Я 35 років знімаюся в кіно і маю право сказати, що вперше зіткнувся з абсолютним щастям. Їздив на зйомки, як на свято. А коли закінчився знімальний період, відчув, що щось важливе втратив», — каже Бабаєв. Лінійний продюсер Юрій Бутусов, який працював із Олександром Кирієнком над фільмом «Помаранчеве небо», цього разу виступив ще й співавтором сценарію. У книзі немає потрощених машин і вбивств кривдників, а це додає фільму динамічності.

Цікаво проведена паралель між життям підприємця, царем Соломоном і художником Геною (один і той самий актор Андрій Панін). Соломон будує храми для кожного бога. Люди повстають проти марно витрачених грошей зі скарбниці. Правитель хоч і не язичник, але щоб піддобритися до богів, вішає кривдників і приносить у жертву дітей. Наприкінці він спалює ідола і місце жертвоприношення. Ігор Короб за свій бізнес–центр стоїть до кінця. Аж доки будівля (у фільмі київський «вітрильник» на Лесі Українки ) не розсипається, і на її місці не виростає стара дитяча лікарня. Для повного ефекту використано сучасну комп’ютерну графіку, яку в Україні застосовано вперше. Після розвіяння світу ілюзій герой знову, як і на початку фільму, їде в аеропорт, знову сварка водія з патрулем через закритий проїзд, знову хтось його кличе, б’є морду і все починається спочатку. І найцікавіший персонаж — це Гена. У книжці він бідний літератор, винаймає квартиру на околиці міста, випиває в дешевому генделику, нічого не боїться. За сценарієм він також — старий із узбережжя Іван Гаврилович, який допомагає Коробу розібратися, де ілюзія, а де реальність. У Гени спокійне життя філософа–художника, задоволена жінка (та ж сама Олена Бабенко, яка була поміркованою царицею і знервованою дружиною олігарха), мила дочка і ніяких страхів, ілюзій, помст.

І бюджет великий, і глядач непересічний

Перед допрем’єрним показом стрічку «Ілюзія страху» в понеділок показували в рамках Каннського фестивалю на українському кіноринку. Подейкують, що наступного року її пропонуватимуть у конкурсну програму того ж фестивалю. «Нам ще треба рости до цього моменту. «Ілюзія страху» — не той фільм, який пройде конкурсну програму. Хоча куди його подавати — справа продюсерів», — каже Кирієнко. Турчинов як генеральний продюсер картини теж не впевнений, що варто з ним пхатися поперед батька в пекло. «Прізвище Турчинов нічого не вирішує в парламенті, не те що в Каннах», — додає віце–прем’єр. До речі, відповідь на запитання, хто пану Олександру ближчий із розтроєності героя, знаходимо в його зізнанні — він волів би бути пастором, писати книжки, виступати генеральним продюсером, а не займатися політикою. Та влада не пускає, як Короба бізнес–центр.

«Саме у фільмі я хотів довести, що людина вважає, ніби досягає влади, а коли придивитися, то навколо неї ілюзія. Замість капіталів залишається страх. Те, що багато з нас вважає ілюзорним, є найбільшою реальністю. Це є Бог, Дух, який робить людину одухотвореною», — вважає Турчинов. БЮТівець Анатолій Семинога каже, що книжку прочитав із цікавості до автора, інакше б руки не дійшли. «Прем’єра не є піаром передвиборчої кампанії кандидата в мери Києва. Вона планувалася задовго до того, коли про вибори й мови не було», — констатує Семинога. Турчинов погоджується. Мовляв, «на жаль, бруд надто притаманний для української політики. Фільм буде жити власним життям. Там немає нічого автобіографічного, але кожен з нас може побачити себе».

Олександр Кирієнко говорить, що бюджет був великим. Але справа того варта. «Ми запросили найкращих російських акторів, найкращого оператора в Росії та Україні Сергія Михальчука («Мамай», «Коханець». — Авт.). У нас були великі декорації, яких ще в Україні не робили», — каже режисер.

Актор Олексій Горбунов («День народженя Буржуя», «12»), який зіграв майора в «Ілюзіях», підкреслив, що для нього найприємнішим було працювати з Михальчуком. Робота нашого оператора справді феноменальна. Якби не його операторський талант, якби не геніальна гра Андрія Паніна, фільм вийшов би посереднім.

ПРЯМА МОВА

Ганна Чміль, голова Держкінематографії:

— Я двічі дивилася «Ілюзію страху». Вперше разом з експертами Міністерства культури. Вирішували, чи можна долучитися до фінансування. Питання залишилося відкритим. Для мене цей фільм є знаковим. Він показує, як совість нас мучить за вчинене і невчинене.