«Зона» — не вихід

Про те, яким повинен бути гральний бізнес в Україні, дискусія точиться вже не перший рік. Незважаючи на те, що проти такої ініціативи висловлюються й фахівці, причетні до ігрового бізнесу, і незалежні експерти, які радять Верховній Раді відхилити відповідні законопроекти, деякі політики не полишають ідею винести гральні заклади у спеціальні зони. Ось і тепер, під час виборчої кампанії у столиці, ледве не кожен кандидат на міського голову вніс до переліку своїх передвиборчих обіцянок гасла на кшталт «Очищу Київ від ігрових автоматів», «Винесу ігрові заклади за межі міста» тощо. Однак, як свідчить світовий досвід, такий крок не тільки не розв’язує проблему, а навпаки, сприяє переходу грального бізнесу в «тінь». А отже, виведенню з–під будь–якого контролю держави.

Ігри і міфи

Апологети зонування зазвичай наводять приклад Лас–Вегаса як нібито єдиної території, на якій дозволено розміщувати гральні заклади у США. Але це — міф. Насправді азартні ігри в їх найрізноманітніших формах дозволені у 36 штатах, де розташовано тисячі гральних закладів. До слова, Сполучені Штати посідають друге місце у світі за кількістю встановлених ігрових автоматів.

Утім цей міф — не єдиний із тих, якими оточений «азартний» бізнес. Наприклад, у суспільній свідомості побутує думка, ніби гральні автомати заздалегідь налаштовані так, щоб обіграти клієнта. Насправді це зовсім не так, адже в розвинених країнах відсоток виграшу регулюється законодавством. У більшості країн він становить не менше 80%, а в країнах із ліберальним гральним законодавством може сягати 94%. Якщо в результаті перевірки буде встановлено, що компанія не виконує ці вимоги, її позбавляють ліцензії на ведення грального бізнесу. Звісно, якщо йдеться про «цивілізований», жорстко контрольований ринок азартних ігор. А таким він може бути лише за умови «розумного» законодавчого регулювання. Так і не спромігшись за 16 років незалежності ухвалити закон, який регламентував би ведення грального бізнесу, Україна, безперечно, багато втратила. Скільки коштів, які осіли в кишенях власників тисяч нелегальних гральних автоматів, могли за цей час надійти у бюджет, скільки дітей, замість просиджувати перед «однорукими бандитами», зайнялися б набагато кориснішими для їхнього розвитку справами (нагадаємо, у легальні заклади потрапити можуть лише повнолітні)... Зате тепер, коли Верховна Рада нарешті впритул підійшла до затвердження відповідного законодавчого акта, у нас є можливість дослідити і використати позитивний досвід не лише далеких, а й сусідніх держав.

Хитрий у зону не піде, хитрий зону обійде

Не секрет, що багато українських парламентаріїв при підготовці власних законодавчих ініціатив полюбляють переймати досвід Росії (часто ігноруючи при цьому суттєву відмінність тамтешніх умов від наших реалій). Саме з огляду на приклад Російської Федерації, де нещодавно з ініціативи президента Путіна стрімко, буквально протягом трьох місяців, були внесені кардинальні зміни до «грального» законодавства, у ВР з’явилися пропозиції про винесення всіх ігрових закладів у чітко обмежені зони. Та чи є російський приклад позитивним?

Згідно з ухваленим у 2006 році законом, у РФ буде створено чотири ігрові зони, розташовані віддалік від будь–яких поселень: «Азов–сіті» — на півдні, «Сибірська монета» — на Алтаї, «Примор’я» — на Далекому Сході та «Янтарна» — в Калінінградській області. До 1 липня 2009 року на ці території будуть переведені всі гральні заклади, окрім букмекерських контор і тоталізаторів.

Іще фактично не розпочавши роботу зі створення власних «лас–вегасів», росіяни зіштовхнулися з величезними проблемами. Розміщувати казино в чистому полі — нісенітниця, отже, розпочати треба не з будівництва гральних закладів, а зі створення відповідної інфраструктури: доріг, готелів тощо. Усе це потребує багатомільярдних інвестицій, однак вкладати такі кошти в те саме «чисте поле» ніхто не ризикує. «Визначивши ігрові зони, чиновники кинули цей бізнес напризволяще, — бідкається віце–президент Асоціації діячів грального бізнесу Росії Валерій Мілов. — Державі немає сенсу брати участь у збиткових проектах, тому вона самоусунулась, а інвестори бояться вкладати кошти, не маючи певності, що їх не розкрадуть, і завтра не буде ухвалений новий закон. А у регіонів, які так боролися за те, щоб гральні зони розміщувалися саме на їхній території, просто немає грошей».

Але навіть якщо припустити, що ці труднощі буде подолано і гральні зони почнуть функціонувати в повному обсязі, до кращої ситуації це не приведе. Бюджети решти регіонів, втративши податкові надходження від грального бізнесу, зазнають значних втрат. А заклади індустрії азарту при цьому нікуди з них не подінуться — просто перейдуть «у тінь». Про те, що ситуація розвиватиметься саме таким чином, уже зараз свідчить кримінальна статистика. Ігрові зони ще офіційно не створені, а в усіх інших областях бізнес уже активно пішов у підпілля: ледве не щодня в різних регіонах Росії виявляють десятки таких закладів, що функціонують без жодних ліцензій і обмежень. З огляду на те, що їх стає дедалі більше, можна не сумніватися: після офіційного початку діяльності «привілейованих» територій цей процес не припиниться, а навпаки — розвиватиметься ще активніше.

Заборона існує для того, щоб її порушувати?

На доказ цього твердження можна навести чимало прикладів, адже Росія — не перша країна, яка зіштовхується з проблемами, спричиненими зонуванням грального бізнесу. Країни, які пішли таким шляхом або й іще далі, взагалі заборонивши бізнес на азартних іграх, уже переконалися у тому, що це лише сприяє збільшенню кількості нелегальних закладів. Скажімо, в Туреччині, де цей вид бізнесу заборонений, функціонує, за різними даними, від однієї до трьох тисяч підпільних казино. В Саудівській Аравії — країні з найжорсткішими ісламськими обмеженнями на азартні ігри (окрім кінних перегонів) — поліція регулярно здійснює рейди на нелегальні гральні заклади. У Китаї також діє заборона на гральний бізнес, але при цьому на території країни функціонує більше мільйона нелегальних ігрових автоматів, які повністю контролює організована злочинність. Ті ж китайці, які не ризикують зв’язуватися зі злочинцями, їздять грати в казино сусідніх країн або колишніх європейських колоній, на Макао та до Гонконгу. І залишають там мільярди юанів, які натомість могли б дотувати економіку власної держави...

В Ізраїлі, де азартні ігри також заборонені, представники грального бізнесу знайшли інший спосіб обійти закон — численні казино відкриваються на борту яхт, які курсують уздовж узбережжя країни, і літаків.

А в Італії заборона гральних автоматів свого часу спровокувала розвиток найбільшого в Європі ринку нелегальних автоматів — до півмільйона одиниць (сім автоматів на тисячу людей). Зрозумівши свою помилку, влада Італії у 2003 році скасувала заборону, і в результаті розповсюдження незаконних гральних закладів майже повністю припинилося.

«Бандитів» — під жорсткий контроль

Отже, світовий досвід свідчить, що як повна заборона, так і виведення гральних закладів в окремі зони може лише погіршити ситуацію — бізнес переходить у підпілля, бюджет втрачає мільярдні надходження, а молодь, яку нізащо не допустили б до легальних салонів, активно розтринькує батьківські гроші в нелегальних і по суті кримінальних «точках». Але зрозуміло й інше: такою, як є, ситуація в Україні залишатися не може. «Однорукий» або йому подібний електронний «бандит» біля кожної станції метро, сотні залів з ігровими автоматами, відсоток виграшу в яких поки що не регламентований жодними законами, а надходження до бюджету через недоліки в законодавстві просто смішні — це ненормально. Що робити?

Насамперед — запровадити жорстке регулювання сфери грального бізнесу. Знову–таки, не завадить скористатися позитивним прикладом інших країн. У Великій Британії «контролером» індустрії азартних ігор є спеціально відведений для цього орган, у Чехії та Італії гральний бізнес регулюють міністерства фінансів цих дер­жав. До вимог ліцензування входять, зокрема, заборона допуску до гральних закладів неповнолітніх осіб, обмеження щодо місця розташування й оснащення (наприклад, неприпустимо розміщувати їх поблизу шкіл та лікарень або окремі автомати на вулицях; площа грального закладу повинна бути не меншою за певну кількість квадратних метрів, сам салон має бути оснащений туалетом, баром тощо). Також у багатьох країнах, окрім високої вартості ліцензії, діють вимоги щодо розмірів установчого капіталу фірм, які прагнуть її придбати. Походження капіталу також не має викликати жодних запитань. За порушення правил ліцензування настає не лише адміністративна, а й кримінальна відповідальність.

Сама ліцензія має бути дорогою, аби придбати її мали змогу лише великі й серйозні фірми. «Збільшення вартості ліцензії приведе до укрупнення грального бізнесу і спростить контроль над ним, що відповідає загальносвітовим тенденціям, — вважає британський експерт у сфері азартних ігор Ендрю Джелентлі. — Регуляторний режим, який забезпечує прозоре ліцензування, допоможе залучити до бізнесу в Україні хороші компанії. Ліцензування грального бізнесу може бути вельми прибутковим для дер­жави — наприклад, Італія минулого року отримала з цієї сфери 5 млрд. євро, що склало 6% ВВП».

Юлія ЧЕРНЕЦЬКА

ГЕОГРАФІЯ АЗАРТУ

Азартні ігри існують, мабуть, відтоді, як зародилося людство. І з кожним роком інтерес до них лише посилюється, а отже, зростає й обсяг світового грального ринку. За даними провідної консалтингової компанії GBGC, у 2007 році він становив 74 млрд. доларів, а до 2012–го прогнозується зростання до 89,3 мільярда. Легальний гральний бізнес успішно розвивається у 70 країнах світу, щороку поповнюючи їхні бюджети вражаючими сумами надходжень. За умов ухвалення продуманого закону, отримувати чималий прибуток зі сфери азартних ігор могла б і Україна.