Анти–«Отрута»

Коли в газеті «Україна молода» № 85 від 8.05.2008 з’явилася публікація, спрямована на паплюження конкретної особи, переді мною постала альтернатива: або промовчати (щоб не робити рекламу брехунам), або пояснити читачам суть ситуації і сучасних методів обдурювання. Я обрав другий варіант.

У боротьбі проти тіньових схем

Загалом, ситуація відома: Юлія Тимо­шенко давно і явно стоїть кісткою в горлі керівникам Великої Державної Мафії, які з часів прем’єрства Леоніда Кучми створили й довели до досконалості багатоешелоновану систему корупційних схем. У створеній тоді на догоду кільком можновладцям і їхньому оточенню системі визискування України активно працюють не лише великі фінансово–промислові групи та корпорації кланово–сімейного типу, а й працівники прокуратури, судів, скорумповані депутати всіх рівнів, державні чиновники, які на чолі з Президентом і за підтримки прикоритних ЗМІ впродовж тривалого часу хором кричали про необхідність боротьби з корупцією.

І от раптом наприкінці 2000 року на політичній арені з’являється Юлія Тимошенко, яка починає розчищати авгієві стайні скорумпованого енергетичного господарства держави і розплутувати тіньові схеми у нафто–газовому комплексі. Знаходить і виводить із тіні кілька мільярдів гривень, розраховується по всіх боргах з учителями, медиками та іншими працівниками бюджетної сфери.

Що тоді робить мафія під керівництвом Леоніда Кучми? Чіпляє на Юлю Тимошенко ярлик «газова принцеса», за згоди Прем’єра Ющенка знімає її з посади віце–прем’єра уряду і невдовзі кидає її до в’язниці за сфальсифікованими звинуваченнями.

Історія майже повторюється у 2005 році, коли Прем’єр–міністр Тимошенко знову розплутує тіньові схеми, звідти виводить на світ Божий 13 млрд. грн., відчутно піднімає рівень зарплати, пенсії, інші соціальні виплати, вперше починає запроваджувати приватизацію на чесних конкурсних умовах. У відповідь мафія організовує бензинову, м’ясну, зернову і цукрову афери та мобілізує ЗМІ на широкомасштабну компрометацію голови уряду, яка не хоче дотримуватися правил «кучмономіки».

Проте ті намагання скомпрометувати уряд Тимошенко виявилися марними — успіхи її Кабміну стають очевидними для всіх.

Натомість для мафії, яка на той час вже втратила конкретні мільярди, стає очевидним, що подальше перебування Тимошенко на посаді голови уряду несе реальну загрозу, позаяк пані Прем’єр саме почала розбиратися з дуже сумнівними розрахунками за імпортований газ.

Зокрема, під час поїздки до Москви у червні 2005 року, Юлія Тимошенко відмовилась прийняти запропоновану «Газпромом» схему маніпуляцій фінансами через «Росукренерго».

На початку вересня 2005–го, невдовзі після похвальних епітетів Віктора Ющенка на адресу Юлії Тимошенко («Це найкращий уряд за всю історію незалежності»), Президент усуває пані Прем’єр–міністра з її посади, підписує сумнозвісний пакт із Віктором Януковичем, береться курс на відновлення схем. Дещо згодом Президент, уже після розкрутки механізму корупції, оголошує, що він «відкликає» свій підпис.

Але «справу» вже було зроблено: в ніч на 4 січня 2006 року в Москві підписується сумнозвісна газова угода, а затим зареєстроване у Швейцарії «Росукренерго» досконало нагромаджує злочинні гроші на «посередництві»...

Третя дія п’єси про боротьбу з корупцією починається з проголошення Юлією Тимошенко програми «Український прорив», з якою вона, на хвилі очевидної підтримки демократичної більшості, приводить свою команду до головування в уряді.

І знову, вже в 2008 році, у перші два місяці свого прем’єрства, вона виявляє і виймає з корупційних схем 15 млрд. грн., починає повертати гроші вкладникам «Ощадбанку», різко збільшує пенсії, зарплати, інші соціальні виплати, організовує роботу урядової команди, спрямовану на ліквідацію корупції і на виведення України з болота брехні.

Але цього разу державна мафія краще і заздалегідь підготувалася до боротьби проти нового уряду. Ще за кілька місяців до призначення нового складу Кабміну скорумповані клани почали поступово піднімати ціни і спровокували інфляцію, а на додачу залишили борг за російський газ.

Подальша розкрутка інфляції відбувалася за активної інформаційної підтримки ЗМІ, які в убивчих прогнозах, наввипередки одне перед одним, почали називати дії уряду популістськими, пророкуючи (і провокуючи!) підвищення цін внаслідок повернення заощаджень і збільшення соціальних виплат.

При цьому відверта змова торговців щодо підвищення цін на товари першої необхідності дає потрібний корупційний ефект, тоді як команда Президента блокує спроби уряду реалізувати програму «Український прорив» на практиці, зв’язуючи руки Кабінету Міністрів у його намаганнях здійснити антиінфляційні, інвестиційні, соціальні заходи.

Впродовж перших ста днів нового уряду від Віктора Ющенка і його секретаріату на ім’я Прем’єр–міністра надійшло 880 письмових вимог, указів, вказівок.

А тим часом пані Прем’єр–міністр, попри протидію її намаганням, таки добилася рішення про усунення фінансового посередника — «Росукренерго» — як явного елемента корупційної схеми газових розрахунків, вивела на чисту воду аферистів, які організували спекуляції на Прикерченському нафто–газовому родовищі, повернула у державну власність великі площі земельних і лісових угідь тощо.

І тоді знову постало питання про усунення уряду на чолі з незговірливою пані.

За традиційною методою: щоб зняти, треба спочатку скомпрометувати ненависну особу, підняти проти неї так звану громадську думку.

І от з’являється стаття під заголовком «Отрута». У цій відверто замовній публікації Юлію Тимошенко звинувачують у причетності до... отруєння Віктора Ющенка!

Наклеп, збудований на домислах

На жаль, застосування інсинуацій (лат. in—inuatio — наклепницька вигадка з метою знеславлення когось) не є унікальним явищем у сучасній українській журналістиці.

Стаття «Отрута» починається з багатообіцяючої сентенції:

«Народна мудрість свідчить, що все таємне рано чи пізно стає відомим. Як би комусь не хотілося приховати минуле, воно пробиває собі дорогу до світла».

І далі — ні сіло, ні впало — очевидна брехня, але дуже впевнено і не дуже ввічливо:

«Нині з завзяттям, гідним кращого застосування, Прем’єр–міністр і «принцеса Майдану» Юлія Тимошенко прикриває колишнього керівника Адміністрації Кучми Віктора Медведчука (...), вона тримає біля себе людей, які до останнього були і залишаються довіреними особами головного есдека».

Автор, що зазначився як Дмитро Арсеньєв, починає розкручувати інтригу розповсюдження брудних натяків із претензією на жанр детективу:

«...Нині поступово, крихта за крихтою, ми встановлюємо картину злочину, який залишається одним із найгучніших замахів останнього часу. Йдеться про спробу вбивства в 2004 році кандидата в президенти України Віктора Ющенка. Сьогодні ми маємо майже повну картину, не вистачає лише декількох дрібних деталей, що не змінюють суті». (тут і далі — виділення моє. — В. К.)

Забігаючи наперед, зазначу, що якщо йдеться про факти, то ані автор, ані невідомі «ми», картину подій пов’язаних із отруєнням («майже повну»), не встановили, й нічого нового до того, що було досі відомо, не додали. А отже, дійсно «не змінюють суті». Це якщо йдеться про факти.

Натомість «крихта за крихтою» автор вибудовує версію–наклеп. Бо немає в цій лукавій писанині жодного факту на підтвердження основної думки автора про те, що Юлія Тимошенко була учасником змови щодо отруєння Віктора Ющенка в 2004 році.

Проте для паплюження людини зовсім не потрібно мати факти, потрібно лише використовувати брудні натяки й особисті припущення автора в тексті, що густо помережний словами: «можливо», «очевидно», «якби», «вочевидь», «було б» і т. д.

Брудних натяків і припущень у цьому пасквілі цілком вистачає на кілька подібних виробів цієї, з дозволу сказати, псевдожурналістики: «Вочевидь детальний сценарій убивства вже був розроблений... Вочевидь ця впевненість ґрунтувалася на знанні... (тут автор, як бачимо, заліз просто в голову Медведчука і використав його знання) ...виконання замаху, очевидно, мав здійснити Володимир Сацюк... можемо здогадатись... важко уявити, що... Можна цілком логічно припустити... це вкладалося в плани змовників...

Якби люди вийшли..., Тимошенко мала б очолити масові заворушення... Після того, як рахунок жертв пішов би на сотні, ... Якби до вуличних протестів не дійшло, Тимошенко залишалася єдиним кандидатом... і з нею можна було...

Приліпивши своїми брудними натяками нинішню голову уряду до всім відомого адміністратора Віктора Медведчука, автор–пасквілянт приписує пані Юлії участь у «спецоперації»: «Юлія Тимошенко повела людей на кордони навколо Банкової, але... чітко спрацював штаб Ющенка... спецоперація призвела до повної поразки її авторів»...

Як відомо, правові основи діяльності преси врегульовані Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Натомість в інтернеті можете «вивішувати» все, що собі забажаєте.

У даному випадку, спочатку на сайті «Реальна політика» з’явився (причому,«з’явився» також наче сам собою, без волі провідників сайту, котрі повідомляють, що «ми отримали статтю») явно замовний матеріал під заголовком «Отрута», а «Україна молода» подала це як «Передрук із сайту». А якщо це навіть плітка, то все одно не нашого авторства.

А тим часом громадянин розгортає газету і читає, не піддаючи сумніву цей, м’яко кажучи, недобросовісний матеріал.

«Реальні політики» мають рацію лише в одному: все таємне рано чи пізно стає відомим. Стануть відомі й замовники «Отрути».

Віталій КОРЖ
народний депутат України (фракція БЮТ)

ВІД РЕДАКЦІЇ

Стаття «Отрута», передрукована «УМ» минулого четверга, спричинила чималий резонанс. Подаємо відгук на неї народного депутата від БЮТ Віталія Коржа. По суті полеміки, та й то лише «тимошенківської» частини статті, він висловлюється в другій частині матеріалу, тоді як першу присвячує в основному начебто беззаперечним звершенням Юлії Тимошенко, з чим багато хто також міг би посперечатися...